Національна телекомпанія України подала до суду на свою колишню працівницю Світлану Карасенко, звинувачуючи її у привласненні техніки і заподіянні збитків на суму 128 тис. 255 грн. Святошинський районний суд міста Києва призначив перше засідання у справі на 11 червня. Сама пані Карасенко дізналася про «заподіяння збитків» з документів, які отримала із суду 14 травня, і запевняє, що ніякої техніки не привласнювала. Про це йдеться у відкритому зверненні Світлани Карасенко до генерального директора НТКУ Єгора Бенкендорфа, яке отримала редакція «Детектор медіа».

Світлана Карасенко працювала в НТКУ з 1995 року, куди була переведена з Укртелерадіокомпанії, і була скорочена у жовтні 2010 року з посади заступника директора творчого об'єднання громадсько-політичних програм. НТКУ звинувачує її в тому, що після припинення трудових відносин вона не повернула телекомпанії надані їй за час роботи матеріальні цінності, а саме 17 комп'ютерів з моніторами, принтер, телевізор і відеоплеєр на суму 128 тис. 255 грн.

Про те, що вона завинила телекомпанії таку кількість техніки, Світлана Карасенко дізналася, отримавши 14 травня пакет документів із суду. Вона запевняє, що ніколи не привласнювала обладнання. «Я ніяким чином не привласнювала, не вивозила, не продавала вказану Вами техніку, - пише вона в листі до Єгора Бенкендорфа. - Запевняю також, що я ніколи не створювала на підконтрольній Вам нині території і виробничих площах чи поза її межами якихось "лівих" телепродакшнів, де б експлуатувалися вказані Вами комп'ютери та інша техніка. Ні в якості заступника директора творчого об'єднання громадсько-політичного мовлення НТКУ в період з 2004 по 2010 рік, чи нині, перебуваючи на заслуженому відпочинку, куди Ви мене брутально відправили за скороченням штатів у 2010 році».

Світлана Карасенко не заперечує, що у 2004 році підписала договір про повну матеріальну відповідальність, але з однією метою - оперативно організувати та забезпечити нормальними умовами праці співробітників творчого об'єднання громадсько-політичного мовлення. З того часу і до жовтня 2010 року, тобто до моменту звільнення, жодних проблем зі щорічною інвентаризацією в неї не виникало.

Перед скороченням, коли Світлана Карасенко перебувала на лікуванні, з її кабінету зникли документи про наявність матеріальних цінностей, переданих нею працівникам об'єднання, повідомила вона. У цей самий час в НТКУ відбувався переїзд співробітників до інших приміщень разом з технікою. Коли ж Світлану Карасенко звільнили, інвентаризацію провели без неї. Згодом, хоча вона вже й не працювала в НТКУ, їй вдалося відшукати частину техніки. Але пошуки довелося припинити за станом здоров'я. На думку пані Карасенко, решта нібито зниклої техніки досі знаходиться в НТКУ і нею користуються штатні працівники.

Світлана Карасенко звинувачує Єгора Бенкендорфа в байдужості, у вирішенні матеріальних проблем за рахунок пенсіонера і ветерана праці, у небажанні «робити правильні кроки у розбудові українського державного телебачення», і просить зустрічі з ним.

Єгор Бенкендорф, коментуючи «Телекритиці» ситуацію, заявив, що НТКУ відмовиться від позову до Світлани Карасенко. Хоча сам позов спричинено неповерненням матеріальних цінностей, переданих працівнику під час його роботи в НТКУ, що виявили під час інвентаризації. «Перелік матеріальних цінностей визначено на підставі даних бухгалтерського обліку за період роботи працівника у НТКУ та у відповідності з актами приймання - передачі. Факт нестачі встановлено у звичайний для такого випадку спосіб - на підставі результатів інвентаризації. Незважаючи на моральну застарілість втрачених матеріальних цінностей, розмір збитків визначено відповідно до постанови КМУ, яка безумовно повинна застосовуватись у таких випадках», - пояснив Єгор Бенкендорф.

Гендиректор НТКУ готовий зустрітися з пані Карасенко. «Усі знають, що, як керівник, я завжди відкритий до спілкування. Тому кожен працівник НТКУ завжди має доступ до приймальні без будь-яких обмежень. І якщо є питання, то вони вирішуються. Якщо Карасенко С.О. бажає зустрітися зі мною - то жодних перешкод для цього немає», - заявив Єгор Бенкендорф.

«Детектор медіа»