Мовчазного кремезного чоловіка ні за що затримує міліція. У відділку його починають пресувати. В той самий час начальник міської міліції майор Гаврилов намагається отримати від офіціантки з кафе бонус: оплату «натурою» за те, що міліція береже їхнє кафе від бандитів та регулярно має за це гроші не лише з власника цього кафе - такі порядки в місті. Тут міліцейський терор, і затриманий зальотний гість, який виявляється бійцем спецназу ГРУ, сам-один протягом чотирьох серій послідовно «мочить» та «гасить» натуральних ворогів народу в міліцейській формі. А заодно - реальних бандитів, котрі втекли з колонії.

Сюжет нового російського міні-серіалу «Кремінь», українська прем'єра якого відбулася на «Інтері» 27 травня, вашому автору був відомий раніше. Російська прем'єра відбулася місяць тому, і мені захотілося дізнатися, що ж це в лісі здохло і чому брати-росіяни раптом перестали пропагувати небезпечну та важку працю рідних правоохоронних органів. Нагадаю: російське телевізійне кіно разом із новим життям отримало новий тренд - дегероїзацію міліції. Після перших гіперуспішних сезонів «Вулиць розбитих ліхтарів» їх інакше, як ментами, вже не називали. Неповороткій корумпованій системі в цьому серіалі, а також в «Убивчій силі» та «Бандитському Петербурзі» протистояли рядові бійці, опери «з землі», погано вдягнені, некультурні, постійно напідпитку, не завжди поголені, але - надійніші за бездушну Систему.

Некомпетентне «начальство» всує перекочувало з МВС до ФСБ - саме вказівки новітніх чекістів зводять нанівець усю корисну роботу, зроблену агентом національної безпеки Ніколаєвим в однойменному серіалі. Дуроломи з ФСБ, МВС та Прокуратури об'єднуються в «Ментівських війнах», де сюжет кожної серії будується на тому, що майор Шилов та кілька таких самих утомлених сищиків-професіоналів ведуть боротьбу на два фронти: з бандитами та зі своїм та чужим дурнуватим і корумпованим керівництвом.

Але поява подібного телепродукту була можлива лише до першої половини 2000-х років. Причина очевидна: посилення влади російського президента Володимира Путіна, вихідця з органів, та його особистий, хай і непрямий, вплив на зміст кіно- і телесеріалів з так званого чоловічого сегменту. Через те нові сезони тих же «Вулиць розбитих ліхтарів» дивитися стало неможливо через загальний пафос та беззубість, а «Глухар» став, як на мене, вершиною міліцейської пропаганди. Критична складова з історій про міліцію поступово зникла зовсім, на екранах знову запанували хороші «дяді Стьопи», котрі діють винятково в правовому полі.

Звісно ж, на цьому тлі поява «Кременя», де російських міліціонерів показано чистокровними подонками, садистами, ґвалтівниками та бєспрєдельщиками, гіршими навіть за автентичних кримінальників, може сприйматися як чергове переосмислення ролі міліції в суспільствах, яке має проблеми з демократією.

Зізнатися чесно, «Кремінь» дуже легко перекласти на українські реалії. Чого варте нещодавнє засудження «ніжинських робінгудів». Хлопці не зовсім законними методами відловили та викрили наркоторговців, чию діяльність прикривали ніжинські правоохоронці (про це, зокрема, розповідали в одному з сюжетів «Знаку оклику» на ТВі). Проте наркодилери та їхні покровителі вийшли сухими з води, їх навіть визнано потерпілими. Тоді як хлопці, котрі фактично зробили за міліцію їхню роботу, отримали серйозні тюремні терміни. Отже, ми можемо лише аплодувати, коли майор Шаманов ламає ментам поганим руки, ноги, розбиває голови, проштрикує їх саморобними пиками, ставить на них капкани, а сам виходить сухим із води - в усіх розуміннях цього слова.

Проте, якщо відкинути антиміліцейський пафос на спробувати розібратися в сюжеті трошки глибше, то досить швидко прийде розуміння: в даному разі йдеться аж ніяк не про системну критику на адресу некомпетентних та корумпованих садистів у погонах. Насправді «Кремінь» - це дозволений бунт, санкціонована критика, або ж - казка для дорослих, як визначив раніше дослідник масової культури Георгій Почепцов.

Почати хоча б із того, що російська прем'єра «Кременя» відбулася на каналі ОРТ. Це головний канал сусідньої країни. Тому, самі розумієте, він є відверто провладним. Або, скажемо інакше, не може бути опозиційним. Тобто, всі розмови про нібито бунтівну сутність «Кременя» насправді - наша ілюзія. Власне, саме на такий ефект сподівалися автори. Погодьтеся, якщо на провладному каналі дозволяють отак критикувати міліцію, то це - дозволений бунт. Керована демократія. Або, як казали в часи «перебудови» - дозована гласність.

Далі визнається, що автори «Кременя» під кінець таки шаркнули ногою в бік правоохоронців. Бо працювали, явно озираючись та страхуючись від небажаних наслідків. Тут варто наголосити - у російському фільмі виробництва 2012 року правоохоронні органи називають «міліцією». Хоча в Росії вони вже рік як поліція. За припущенням російських телеоглядачів, дію фільму навмисне перенесено подалі від Москви та Петербурга, в російську глибинку. Де міліція... нічого не знає про власне перейменування. Або, за припущенням вашого автора, глядачам показують не актуальне сьогодення, а недалеке минуле. Що значно послаблює без того штучні звуки бунту людини проти злочинної Системи.

Щоправда, з огляду на це напрошується зовсім крамольний висновок: виявляється, столиця Москва ситуації в 140-мільйонній Росії не контролює. Раз центр не знає, який бардак коїться на місцях. Показово, що громити банду в погонах починає не звичайний собі громадянин, котрого все дістало, а бойовий офіцер Головного розвідувального управління. Про це негайно стає відомо його керівництву, і менше, ніж за добу (!), на місці подій опиняється наставник Шаманова, полковник ГРУ Воронов. Котрий просить під фінал свого суперсолдата здатися, вислуховує головний монолог фільму про тотальне беззаконня, потім милостиво дозволяє прозрілому тутешньому міліцейському генералові всіх поганих хлопців заарештувати. А Шаманова, котрий залишив по собі віночок трупів та скалічених слуг закону, запросто забирає в Москву. Без серйозних для нього наслідків.

Таким чином, нам наочно демонструють: корупція, непрофесійність, некомпетентність та садистські нахили правоохоронців - не правило, а виняток. Не в центрі, а на місцях. І взагалі, це не поліція, а старорежимна міліція. Тоді як спасіння прийде з Москви, і дуже правильно, що товариш Шаманов поставив перед центральною владою такі важливі та актуальні питання.

Нарешті, «Кремінь» - це російська версія американського фільму Теда Котчеффа «Рембо. Перша кров» (1982 р.), знятого, своєю чергою, за мотивами однойменного роману Девіда Моррелла. Книгу написано 1970 року, війна у В`єтнамі ще йшла, тож тема ветерана-бунтаря для тодішнього американського суспільства була актуальною. Але зіткнення Джона Рембо з провінційною поліцією - бунт чистої води. Це був спротив ветерана несправедливої війни, котрого відштовхувало суспільство. За Рембо ніхто не стояв, і він не поновлював справедливості - просто почав свою окремо взяту війну та не міг зупинитися. Але якби не справжня війна, на яку його послали брудні політики, навряд чи він таким би став. Натомість майор Шаманов - «краповий берет», у жодній «справедливій» війні участі не брав, і якби не намір майора Гаврилова зґвалтувати дівчину - так би й пішов у своїх приватних справах. Хоча прекрасно розумів, які порядки панують у містечку.

Словом, «Кремінь» - це не бажання авторів фільму в радикальний спосіб заявити про реальний стан справ у суспільстві, котре фактично змиряється з моделлю поліцейської держави. Це новий спосіб нагадати критично налаштованим громадянам: у Кремлі все спокійно, Москва наведе лад. Але поки не навела, краще не займатися робінгудством. Якщо, звісно, у вас нема прикриття у вигляді керівництва ГРУ...

Тим не менше, якщо відлущити складову всесильного та справедливого центру, подібну сюжетну схему, коли особистість кидає виклик Системі й здобуває бодай моральну перемогу, варто було б використовувати в українських сюжетах для кіно і телебачення. Саме вона, як на мій погляд, може бути вдячною та позитивно впливати на нас із вами. Зокрема, переконувати: на владу та міліцію покладатися нема чого, захистимо себе самі, хай буде, що буде.

Фото - inter.ua