detector.media
Максим Кравченко
27.04.2012 12:31
Мовний «безпредєл»
Мовний «безпредєл»
Українські медіа можуть служити чудовим посібником під назвою «Як знищити мову»…

Тотальна безграмотність наших ЗМІ - це збіг обставин? Закономірний наслідок змін, які відбуваються у суспільстві, падіння загального культурного рівня? Чи кампанія на знищення української мови, та й узагалі мови як такої? Залишу ці запитання риторичними. Але наведу свої міркування з цього приводу - сподіваюся, вони будуть достатньо красномовними.

 

Те, що більшість видань в Україні - російськомовні, ні для кого не секрет, але питання виживання української мови залежить не так від кількісних, як від якісних показників. Не хочеться торкатися й того, що про виживання української мови треба говорити на 21-й рік незалежності України...

 

Загалом мовна картина в нашій державі нагадує ситуацію в політиці: вмикаєш ТБ - і не розумієш, чи це насправді, чи це якийсь напрочуд гротескний сон, який серйозно можна сприймати лише бувши хворим на голову. Бо як накажете реагувати на таке: герой, якого грає Шварценеггер, «стрибає вершки на коні», «риб'ячі яйця» (я теж не міг зрозуміти, що мається на увазі, а це так охрестили ікру), «рішай та вирушай» і завершальний акорд - «українська» «мова» у виконанні прем'єр-міністра... Та хоч як силкуєшся пробудити себе від сну, нічого не виходить. Бо це дійсність.

 

 

Українська як іноземна

 

Той, хто добре володіє іноземною мовою, але не знає її в живому варіанті, може знати граматику значно краще від автентичного носія, але ніхто його за такого не сприйматиме. Адже він обов'язково припуститься якогось проколу, елементарної помилки, чого за жодних обставин не зробив би навіть абсолютно безграмотний автентичний носій мови. Саме така картина спостерігається майже у всіх ведучих на телебаченні. На радіо все ще гірше - там ні про яку елементарну грамотність узагалі не йдеться, а українська здебільшого звучить у такому варіанті, ніби ведучі вперше її почули. Часом це виглядає так, наче я взявся б розмовляти німецькою, знаючи кілька слів із пісень гурту «Рамштайн»: іх, діх, айн, цвай, драй, фатер, мутер, кінт унд зонне. Погодьтеся, мої знання вражають, можна сміливо їхати на проби ведучого на якійсь німецькій хвилі! Смішно? Але для наших ведучих цього цілком достатньо. Щоб не повертатися до радіо, згадаю ще й чудовий московський прононс більшості ведучих, які примудряються а-кати навіть українською.

 

А ще хочеться розвінчати стереотип більшої українськості на заході... Чомусь склалося усталене враження, що розмовляти на «западенський» манер - більш по-українськи, ніж дотримуватись правил літературної мови. Так часто нині можна почути «п'ятдесять» і «шістдесять», але ж, панове, це - діалектизм і елементарна безграмотність, яка нічим не відрізняється від «шо» чи «канєшно». Ця арифметична українськість особливо вражає, коли ці «шістдесять» відміняють як «шестидесяти». Так само неправильно робити наголос ТарасА, як наприклад, ІванА чи СтепанА.

 

Але це - використання елементів місцевої говірки, яка є все ж автентичною. В українському ефірі такого небагато. Натомість почастішали випадки такого слововживання й наголошення, якого не знайдеш у жодній із відомих мов. Скажімо, зовсім дико звучить новітнє відкриття телеведучих, у яких уже регулярно на багатьох каналах іноземні делегації «приїжджають» до України. Особливо дивує незнання елементарних історичних реалій: скажімо, важко уявити, як нащадки запорожців називають військові підрозділи своїх славетних предків «кУренями» - «кУрінь» міг би бути хіба що чоловіком курки, запорозьке ж військо ділилося на «куренІ». Цих прикладів можна навести безліч - воно й нехай собі, якби це говорилося десь на кухні, серед своїх, у вузькому колі родини чи друзів. Але ж це транслюється на всю країну як еталон літературної мови!

 

 

Прєлєсті етеру

 

Авторська граматика СТБ в контексті, коли руйнується мова як така, вносить свій неповторний штрих у цей процес, керуючись, здавалося б, дуже патріотичними і дуже українськими интересами. Якби не було ситуації з тотальною безграмотністю, то такий «почерк» мав би право на існування (хоча в будь-якій розвинутій країні викликав би гострі дискусії й, швидше за все, був би заборонений, принаймні в національному ефірі). Але в наших умовах, коли ніхто на екранах не володіє елементарними знаннями мови, це вочевидь недоречно. Більш того, авторський стиль граматики має право на існування в тому випадку, якщо той, хто його використовує, досконало знає звичайну, загальновживану граматику. На СТБ такого побачити не вдасться, тому після чергового неправильного наголосу в елементарному слові або русизму всілякі «Пилипини», «еври» та інші мовні «перлини» виглядають, м'яко кажучи, дисонансом. Боротьба з русизмами тут ведеться інакше: чого вартий такий «шедевр», як «навмисний репортаж» (чому тоді не назвати статтю кримінального кодексу - «спеціальне вбивство»?). Робота тут іде широким фронтом: лінгвістичний креатив «Вікон» полягає не лише у щедрому (хоч і несвідомому) використанні русизмів і реабілітації по-своєму трактованого правопису 1928 року, а й у спотворенні сучасних слів (перше-ліпше згадалося - «пропоновання» замість «пропозицій»). Пуристичні замашки без знання значення елементарних слів - річ невдячна. Проте СТБ має тут власну позицію, якої суворо дотримується. На інших каналах ТБ, а особливо в радіоефірі, все відбувається «за умовчанням»: ми, мовляв, не навмисно, ми просто не знаємо, як це слово вимовляється чи що воно означає. Мимоволі пригадується мовна панель Windows, яка пропонує окремо «російську (Росія)» і «російську (Молдова)», «англійську (Великобританія)», «англійську (США)», «англійську (Китай)» і ще кілька інших англійських мов. Для української, здається, теж настав час ввести спеціальне позначення: «українська (мас-медіа)», щоб у стороннього спостерігача не виникла підозра, що це «українська (Україна)».

 

Шкода, що рівень переважної більшості українських ЗМІ, дикторів і ведучих поза їхньою волею (хотілося б у це вірити!) поступово сходить до «кухонного», дедалі більше нагадуючи «українську як іноземну». Як в анекдоті:

- Мовою володієте?

- Розмовляю зі словником.

- А з людьми як, соромно?

Дуже хотілося б, аби наші маститі теле- і радіоведучі не соромились розмовляти зі словниками перед тим, як на люди виходити.

 

 

«Йдемо в ногу зі ЗМІ»

 

Медійну мовну «деконструкцію» підхопило українське письменство. Добре бути наближеним до народу, до його масової мовної практики! Але одна справа, коли письменник іде «в народ», щоб збагатити літературну мову і позитивно вплинути на народну (чим переймалося все наше письменство від часів Котляревського і Шевченка), і зовсім інша, коли мова літератури бездарно повторює просторіччя, суржик, нецензурну лексику. Чомусь літератори сприйняли завдання модернізації мови за введення фені та мату і загалом нехтування граматики. Результат - зниження рівня літературної мови до побутової балачки, причому, на відміну від «баби Параски і баби Палажки», ніякого естетизму чи багатства тут не спостерігається, а панує все та ж безграмотність.

 

Позиція науковців-мовознавців теж додає свій вагомий нюанс до загальної картини. Вони чомусь надто переймаються історичною несправедливістю, відновлюють ґвалтовно вилучену з нашого вжитку букву «ґ» (до речі, цей славний крок, яким було поновлено список слів із безмежно необхідною для української мови літерою, перетворив усю націю на анальфабетів, бо я досі не бачив жодного українця, який знав би всі випадки її вживання), правопис 1928 року, а ще їх дуже цікавлять найрізноманітніші винятки та каверзні ситуації. Мене дивує питання, чому ще досі не йдеться про відновлення юсів, ятя - можливо, вони теж були несправедливо викинуті з ужитку і це збіднило мову?.. Крім того, скільки відкрилося б нових можливостей! Адже без мовознавця, який володіє секретами старослов'янської мови, просто неможливо було б розібратися, коли і що писати, а він, усіма шанований, щоразу розповідав би, де треба ставити ять, а де - юс великий. А знання давньогрецької допомогло б розібратися, в яких випадках треба казати «б» замість «в», а в яких - «т» замість «ф». Бо я переконаний, що людина без лінгвістичної освіти не може зрозуміти, чому «етер» без «ф», а «Афіни» без «т»... Це справді надзвичайно важливі речі, проте навіть згадувати про такі тонкощі не доводиться в ситуації всезагальної української безграмотності. Людина, вихоплена з натовпу, не знає, як два слова стулити докупи, щоб не було серед них три суржикові покручі. Які тут тонкощі, які «вальори»? Ти не можеш підняти кілограм, а на додаток одержуєш іще кілька центнерів вантажу... В умовах, коли панує тотальна безграмотність, граматика має бути максимально простою, щоб її можна було легко й адекватно засвоїти. Традиції та історична справедливість - це, звісно, добре, проте коли вони перешкоджають існуванню мови, їх треба позбутись, а не охороняти... Але чого варті мої аргументи, коли на боці мовознавців - історична справедливість та глибокі знання мови...

 

Ситуація строката, як і все в нашій державі. Внутрішня політика не зрозуміла, зовнішня - теж: усім друзі, до всіх - із розкритими обіймами. Такий самий «вектор» (тобто багатовекторність, яка має небезпечну тенденцію перетворюватися на безвекторність) і в мовному питанні. Загальний підсумок невтішний: говорити можна, як захочеш. Хочеш казати «етер» - кажи, хочеш «Дніпропетрівськ» чи «Симферопіль» - будь ласка, і наголос можЕш робити на будь-якому складі: байдуже, «прАла» чи «пралА». Можеш смакувати «цільними» (досі не знаю, що це означає) горіхами, «чорною смородиною» (хоча інша в Україні не росте, кольорова зветься порічками), дивитись «Пилу» замість «Пилки», боротися з насадженнями «коноплі» замість конопель... Грамотність? Що це взагалі таке, а головне - навіщо?.. Зрештою, не така вже велика різниця - «кафедра», «катедра» чи «кафєдра». Головне - дбати про захист мов національних меншин! Бо там будь-яку помилку може бути і буде розцінено як зазіхання на національну ідентичність, а неграмотність в ефірі - як спроба навмисної політичної дискредитації етнічної громади.

 

 

Соромно розмовляти українською

 

Нещодавно вийшла стаття пана Грабовського «"Велика політика" і маленькі літератори», де наводиться яскравий приклад того, як українці ставляться до свого, рідного. Ніби навіть відчувають провину, що розмовляють чи пишуть не російською, а державною мовою.

 

У якій точці України є місце, де з людини знущатимуться за те, що вона розмовляє російською мовою? Якщо відкинути всілякі міфи про Західну Україну, то ніде. Зате з української знущатимуться де завгодно.

 

Де можна почути грамотну українську мову? А коротко кажучи, ніде. Теле- чи радіоведучий - це зразок, і не лише правильної дикції, а й грамотності. Це аксіома, на яку нині більшості просто начхати. Якщо навіть більш-менш грамотна мова лунає в ефірі, то щоб її відрізнити від суцільної безграмотності, треба вже бути грамотним. Але де можна навчитися цієї грамотності, окрім підручників із рідної мови, які нічого не вчать?

 

Іще одне запитання. Люди із сіл, які соромляться свого суржику і в серйозній розмові переходять на російську мову, причому здебільшого цілком адекватну і грамотну. Звідки вони отримують знання цієї мови? З уроків у школі? Що ж, українську вивчають скрізь, причому більшість шкіл - україномовні, відповідно, грамотної української мови повинно бути значно більше, ніж російської. Але чомусь в одному випадку навчання безрезультатне і літературної мови майже ніхто не знає, а в іншому - навпаки: фактично 100% ефективність!

 

На російському телебаченні ніхто не а-кає і не о-кає, не плутає «умышленный» і «специальный». Там мова ведучих - беззаперечний еталон, на якому можна вчитися, як і в будь-якій іншій країні. Там за цим стежать. Існують спеціальні літературні редактори, які аналізують усі помилки й навчають дикторів, як треба говорити правильно. А в нас? У нас теж є такі еталони: Кисельов, Шустер... Ви, напевно, помітили, що вони не розмовляють українською мовою... Останній, до речі, відзначається знаннями багатьох мов - скажімо, коли працював у Італії, то вивчив італійську, але в Україні чомусь до української не взявся... Звісно, ніхто з російських журналістів не визнає цього, але з їхніх дій очевидно, що вони «више етого». І вони не самотні. Тому що зневажають мову і наші співвітчизники. Причому таке ставлення є офіційною позицією, де-юре - державна мова, а де-факто - другосортна, «теляча», «жлобська» тощо. Тож нічого дивуватися «украінской мовє» Азарова, який вважає, що володіє нею на належному рівні, як і обуренню прем'єра Криму, коли у столиці дозволяють собі безпардонно надсилати йому документи українською мовою!

 

 

«Давольный взгляд»

 

А тепер погляньмо на це все очима Російської імперії. Сотні років було витрачено на асиміляцію українців і знищення їхньої мови. Скільки ресурсів за цей час було розтрачено, і не лише матеріальних. Скільки заборон, скільки репресій - і все дарма. Все одно знаходились усілякі Шевченки, Франки, Дзюби, і що з ними не робили, а все одно вони зберігали мову. Але тепер очі імперії, сповнені сарказму, задоволено, із замилуванням спостерігають, як без жодних зусиль українська мова вмирає швидкими темпами і вже от-от сконає. І не треба жодних заборон, репресій - достатньо дати повну волю... Однак, мені видається, що цьому «оку» радіти не дуже й треба, бо волю можна інтерпретувати і по-фені. А тепер подумайте, чи є українська мова на зоні, як до неї там ставляться і які шанси вижити, якщо не навчитись «ботать» замість розмовляти...

 

 

 

Але я обіцяв не робити ніяких висновків, тому продовжувати не буду. Єдине, що викликає подив - це мотивація наших ЗМІ, які дбають передусім про комерційні інтереси. То чому ж знищення мови відбувається безкоштовно? Я впевнений, що знайдеться чимало охочих за це заплатити неабиякі гроші.

 

Фото - caricatura.ru

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY