На околиці Києва, у прохолодній кімнаті в японському стилі народжується українська мова. Хоч з присутніх не всі розмовляють по-українському, а дехто навіть не вміє. На великому пласкому моніторі миготять чорно-білі зображення: автомобілі, які по черзі переганяють один одного. Це не створення перших українських фільмів у двадцятих роках. Так дублюють перший голлівудський мультик, який ітиме в кінотеатрах українською, тривимірну повнометражну анімацію “Тачки” (“Cars”) – у прокаті з 15 червня.

Остап Ступка, який озвучує головного героя – потужну спортивну автівку “Блискавка МакКвін” – у захопленні від нового для себе досвіду. “Мені дуже подобається працювати так скрупульозно, мені подобається влазити в характер намальованих героїв, відтворювати їхні недитячі стосунки. Адже на цей мультик ходитимуть і батьки і діти, і дитина братиме щось для себе, а дорослі для себе – це універсальний матеріал.”

На запитання, чи не йдеться про імітацію голлівудських акторів (серед яких, до речі, Пол Ньюман, Майкл Кілтон і навіть зовсім не актор, але теж зірка – Міхаель Шумахер), Остап жахається і махає руками: “Боже борони, ні в якому разі. Не було навіть мови про якусь імітацію: все своїм голосом, без будь-яких мультяшних вибриків”. Остап поводиться дуже просто і безпосередньо, як і кілька хвилин тому за скляною перегородкою, перед мікрофоном, хоч працював сьогодні не менш як п’ять годин і ледве не зірвав голос. Вчора на його місці стояла Ольга Сумська, завтра – стоятиме Андрій Середа.
Робота починається, буває, з десятої ранку і триває до дев’ятої вечора, а часто й довше. У прохолодній студії, де зовсім не дошкуляє надвірня спека, одночасно перебуває принаймні півдюжини чоловік. Двоє з них, жіночки середнього віку, – звукорежисери, яких спеціально “виписали” з Санкт-Петербурґа. Люди з компанії “B&H Distribution”, яка показуватиме мультик в Україні, кажуть: у нас немає таких фахівців. Пізніше на студії “Нева-фильм” ці жіночки зроблять зведення всіх звукових доріжок стрічки, а поки – нудяться на диванчику, неуважно стежачи за репліками акторів і роблячи зауваження: “А почему у вас на четырнадцатой минуте нецензурщина?” – Оператори відмотують, уважно слухають, як машинка-дівчина каже: “Усі мене тут лю-блять!” – і трохи не заходяться реготом.

Машинки, як і весь озвучуваний мультик – чорно-білі, бо справжню, кольорову копію ще не привозили до жодної європейської країни з остраху перед піратами. Кажуть, що в кольорі, на великому екрані мультик виглядатиме неперевершено, жодного навіть порівняння зі “Шреком”, “Льодовиковим періодом” чи “Мадаґаскаром”: настільки реалістично виписано найдрібніші деталі. Два роки над цим працювало 100 аніматорів та 3000 комп’ютерів (для сучасної тривимірної анімації цифри безпрецедентні). Про це любить розповідати директор відділу акторських голосів компанії Disney Маріуш Яворовскі, довготелесий невимушений чоловік, який любить ризиковано жартувати. Примостившись у закуті студії, він керує усім процесом. Поруч на стіні – банер зі птеродактилем (логотип студії).

“Процес іде повільно, але добре, – каже він. – Повільно, бо це перший такий дубляж – всі звикають до наших режимів роботи. Ми дуже задоволені художнім результатом. Ми в усьому світі робимо такі переклади, навіть у Китаї, такими мовами, як кантонська. Це тональні мови, де навіть висота звуку впливає на значення. Якщо можна зробити переклад кантонською, чому не можна зробити переклад українською? Це зовсім не проблема, взагалі, навіть найменшою мірою. Все залежить від перекладача, якщо він має великий досвід, то в студії робота йде швидше.”

Маріуш уже захопився і починає розказувати з дедалі більшим запалом; він не з тих, що дають витягнути з себе слово з неймовірними труднощами. “Синхрон буде завжди, це дрібний технічний момент, – пояснює він, – не більше. Нас вже сильніше цікавить органіка: якщо це картина зі звірятами, ваш голос має рухатися з тілом лева, наприклад.

Або ще: емоції малюють в очах. Коли ми розмовляємо, ми не дивимось на губи, ми дивимось в очі, – Маріуш пильно дивиться вам у вічі. – Ці емоції повинні звучати правдиво. Жести теж повинні бути з акцентом. Ритм і музика мови – ось що нам треба. Коли актор відчуває тіло персонажа, якого він озвучує. Для того потрібний великий акторський і перекладацький талант. У світі дуже небагато перекладачів, здатних створити рівноцінний літературний текст, креативний, стовідсотково мистецький, не кальку з англійської. Це велика проблема будь-де. І скрізь ми шукаємо людей, у яких є талант, чуття мови молодих людей. Тому що ці стрічки роблять молоді люди для молодих людей – не так навіть для дітей, як для дітей з батьками.”

У студії можна розмовляти голосно, але коли записують репліку, а вимогливі люди можуть записувати й перезаписувати її кілька десятків (!) разів, отож, коли пишуть репліку, всі змовкають. Режисер звукозапису за пультом (він же робив звук до “Штольні”) прокручує кілька разів записане, порівнює з англійським варіантом – схоже, нарешті влучили. Головний режисер встає зі свого стільця і починає ходити туди-сюди – це ознака найвищого задоволення.

Тут-таки, за столом сидить чоловік зі стосом паперу, час від часу витягаючи потрібний аркуш. Це перекладач, що поглядає на все насмішкувато з-під своїх окулярів, і взагалі має чудове почуття гумору. Його звати Олекса Негребецький, його можна сміливо назвати культовим перекладачем – хоч би за його український текст до “Альфа”. Я підходжу до нього.

“З перекладом ніяких труднощів немає! – одразу заперечує він. – Текст доволі простий, плюс Pixar Animation чи Walt Disney (не знаю, хто з них) дав сценарій, де все розписано, до кожного слова є пояснення: як, що, в чому гумор полягає, що це слово означає в даному контексті. Тобто перекладати фактично нема що: дуже класно і просто. Крім того, в мене був ще й польський варіант, російський варіант.

Але так вийшло, що я взявся суміщати і переклад, і авторство синхронного тексту – я ж не можу довірити свій переклад комусь, хоч робив так, коли перекладав для телебачення (п’ять мультиків). Були проблеми, непопадання. Але так, як тут, взагалі дуже важко: це ж величезний екран у кінотеатрі, шістнадцять метрів, губи два метри, і все це видно, як він губами каже: “Diesel Cup!”, а в нас – “К-у-у-бок По-о-о-ршня-я-я!” – зовсім не так як губи, і що його придумаєш, щоб і довжину фраз витримати, і поцілити в синхрон. І от зараз я сиджу в студії і сам дивлюся, де що не так: досвід дуже цінний.”
Кажучи “К-у-у-бок По-о-о-ршня-я-я!” пан Олекса відтворює майже оригінальну інтонацію, сміється і тут-таки переходить до перекладу жартів: “Деякі важко перекласти, особливо якщо каламбур треба вкласти у конкретну довжину речення. Малесеньку. В англійській мові одно- двоскладові слова, а в нас – за-ко-лу-па-єш-ся… Суто перекладу тут на два дні, але я сидів два тижні, не розгинаючись з ранку до ночі. І це ще мультик, а як буде в звичайному фільмі, де актори грають, де важливий кожен нюанс… Тяжка робота, але треба робити, і ми її зробимо.”

Пан Олекса каже, що цей досвід дуже легко засвоюється, за один-два рази. Щоправда, з’явиться нова проблема – заяложені слівця, які завжди під рукою і якими так люблять послуговуватися російські перекладачі голлівудської кінопродукції. “Мені категорично не подобається, як це взагалі роблять росіяни: вони перекладають штампами. У них є штамп людини з села. “Ітіть”, “ґ’варіть” – і от цей один штамп проходить, як то кажуть, червоною ниткою чи червоним канатом по всіх їхніх фільмах. Послухайте їхніх “людей з села”: вони всі як з одного села! А в нас села різні”, – каже Негребецький, і знов сміється.

Під вечір усі вже добряче стомились, навіть ті, хто достоту нічим не займався, як оце я. Актори дедалі частіше помиляються, режисери починають нервуватися, і тоді с’юпервайзер Маріуш дозволяє відкласти роботу на завтра. Хоч треба поспішати, часу залишається зовсім мало, і він сам переживає за першу спробу українського Діснея найбільше. Для нього цей мультик – щось більше, аніж просто мультик. “Наш сюжет – для глядачів від п’яти до тридцяти п’яти років, – ще раз пояснює Маріуш. – Він дуже дорослий. Щоб він звучав природно, нам треба знайти людей, які не тільки розуміють мову молодих, мову тінейджерів, а й уміють її застосовувати. А оце проблема. Людина, якій тридцять, вже застара для цього.

Мова сьогодні твориться де? – в школі і на вулиці. А коли тобі тридцять, ти вже працюєш-працюєш-працюєш, а мова тим часом змінюється, змінюється, змінюється… Ми не можемо використовувати мову, яка щезне за рік. Нам потрібна щоденна мова. Потрібне велике відчуття того, що можна, і того, чого зась.

Ми хочемо, щоб ці мультики стали українськими, щоб асоціації були не з Америкою, а з Україною. Такі асоціації можна взяти з вашого політичного життя – але проблема, що через півроку усі забудуть, яку дурницю по телебаченню сказав котрийсь політик. Всі репетують і регочуть – а за два тижні забувають. Це вже стало історією. І ми такі помилки вже робили. Може, за два тижні не забудуть, а за п’ять років, коли картина, можливо, повернеться, забудуть точно. Так само і з молодіжним сленґом. Треба брати те, що буде зрозуміле без часового контексту. Адже ці стрічки потім ідуть на відео, DVD – інші покоління теж це дивитимуться.”

Маріуш каже, що задоволений акторами, але це перша картина, і всі вчаться. “Ми хочемо з’ясувати, яким буде успіх такої продукції у вашій країні. Ви інші, ніж ми, поляки, або росіяни: у вас душа інша. Зовсім інша специфіка мови, емоцій, артикуляцій, гумору. Ваше життя, ваша література – все інше. Ми не можемо наказати (гарне слово!) вашим творцям: роби так або отак. Ми можемо трошечки допомогти, спрямувати у правильному напрямку, але ми повинні їм довіряти, бо це їх картина. І їх важка робота. Найголовніше, що актори не підходять до цього як до халтури, як це буває в інших країнах. Для них це дуже важливий проект, як я бачу. Всі хочуть робити супер-речі, а не “сто п’ятдесят восьму картину, яку… я вже більше не можу, знову ці машини, знову цей ліс…не можу, не можу…” Це дуже іміджевий, у якомусь сенсі навіть пафосний проект”, – зовсім не пафосно каже Маріуш.

На сьогодні роботу закінчено. Але вся робота попереду. “Тачки” виходять 15 червня (9-го – допрем’єрний показ), а вже відбувся кастинґ акторів на озвучення “Піратів карибського моря-2”, а далі немає навіть сенсу перелічувати. Джонні Деппа озвучить Фагот з ТНМК; в дублюванні “Піратів” бере участь і Богдан Ступка.

Схоже, цього вже ніхто не зупинить. Кімната з елементами японського стилю не залишиться порожньою.