Детектор медіа продовжує низку публікацій, присвячених цьогорічному фестивалю документальних фільмів з прав людини "Український Контекст". Читайте також матеріали наших авторів Олександра Курдюка та Юрія Луканова.

Завершились покази неігрових стрічок у рамках Днів документального кіно про права людини „Український контекст”. Гарне закриття – коротке закриття. Промов мало і вони стислі: більше десятка номінацій, які визначило правозахисне журі, виокремлювали фільми не стільки за художньою цінністю, скільки за відповідністю темі і допомозі у сприйнятті проблеми. Покази в Києві закінчились, а з осені почнеться регіональна програма. Тож фестиваль триває.

Взагалі організатори показали себе з найкращого боку. Головний продюсер фестивалю Геннадій Кофман був присутній на більшості сеансів, спостерігаючи за реакцією глядачів, охоче спілкувався з усіма бажаючими; організатори діяли злагоджено і швидко. Контраст з “Кінолітописом”, який зовсім нещодавно проходив у  тому ж приміщенні, помітний.

Г. Кофман зазначив, що більшість стрічок на фестивалі - арт-документалістика. Саме таким модним словом називають неігрове кіно з високим рівнем суб’єктивного авторського опрацювання. На противагу йому він виділив телевізійну та замовну документалістику. ТБ-формат працює за своїми законами: глядач має бути в динаміці сприйняття, його увагою треба постійно керувати. Також є замовна, або ж корпоративна документалистика. Тобто така, що відповідає інтересам певних організацій. Замовив фонд боротьби зі СНІДом стрічку – її зафільмували.

У рамках Днів документального кіно відбулася низка семінарів. Зокрема – Третій український семінар з міжнародної ко-продукції. Розказати молодим кінематографістам про правила гри на європейському ринку приїжджали відомі спеціалісти: директор EDN Леена Пасанен (Leena Pasanen) і директор International Documentary Filmfestival Amsterdam Фльор Кнопертс (Fleur Knopperts). Вони розповідали, як продати свій проект, кіно, яке поки що існує лише на папері. Минулого року такий семінар був дуже ефективним:  знайшов гроші для свого проекту Сергій Маслобойщиков, який є автором плакату для цьогорічного фесту. Режисер Олена Фетисова також почала працювати з Європою великою мірою завдяки таким семінарам. Характерно, що вчитися  приїхали також росіяни і білоруси. Серед них були впізнані дівчата з ВГІКу (майстерня С. Мірошниченко), які привозили свої роботи на “Кінолітопис”.

Але є фактори, що значно гальмують розвиток документалістики. Передовсім Г. Кофман зазначав нерозвинене законодавство у галузі кіно: немає такої ланки, як інститут продюсерства. А один Мінкульт з розвитком галузі справитись не може. Хоча варто сказати, що документалістика у нас себе почуває значно краще, ніж інші види кінематографу.

А ще проблема часів незалежності – відсутність потоку. Вдалі роботи з'являються, “як човен в синім морі: то вирина, то потопа”. Так на фестивалі з неочікуваним, але заслуженим успіхом пройшла стрічка М. Ткачука “Загадка Нарильського повстання”.

Чистий арт-формат, - “Лінія” В. Васяновича. Стрічка про те, як змінюються долі під тиском обставин. Зафільмовано, як колишній художник виселяється з майстерні, прощається з товаришем, переходячи у вимір сімейного комфорту.

Надзвичайно цікаві фільми привезли гості фестивалю. Згадати хоча б стрічку Яцека Блавута “Born dead” про зміну характеру молодого хлопця, який більшу частину життя просидів у в'язниці. Останні два роки неформал провів на виправних роботах, де доглядав за хворими на ДЦП, що дуже вплинуло на нього. Недарма і перемога у номінації “За усвідомлення прав людини”. Не розчарували і метри: В. Дашук, В. Балаян, В. Аслюк.  Всього, що запам'яталось, не перелічити.

Після церемонії нагородження на глядачів чекав приємний сюрприз. Стрічка не була анонсована, а з’явилась як бонус. “Три дні і більше ніколи” Олександра Гутмана показали триденне побачення матері з довічно ув’язненим сином. Фільм тримає глядача емоціями, незвичністю проблеми, атмосферою, що панує в зоні, влаштованій на острові у монастирі. Навряд чи її можна було б сприйняти з телеекрану: не той формат.

А ще «Три дні і більше ніколи» - стовідсотковий приклад дієвості неігрового метру. Хлопця засудили на довічне за вбивство офіцера у армії. Суд не взяв до уваги обставин, за яких він порушив закон (офіцер постійно знущався над рядовим). Після демонстрації цієї стрічки перед комісією щодо помилувань і судом довічне було замінено на 15 років, які закінчуються вже через два місяці. Тому «ніколи», що фігурує в назві, відміняється: мати незабаром побачить сина.

Весняна низка фестивалів неігрового кіно має чудове завершнення. Знак оклику в кінці сезону вдалось поставити.  Минулого року два фільми з Днів документального кіно про права людини відразу ж опинились на “Відкритій ночі. Дубль 9 1/2”. Куди покочують цьогорічні стрічки – побачимо. Головне, щоб мети фестивалю – покращення стану прав людини – було досягнуто.