detector.media
16.03.2012 23:34
«Август. Восьмого», технологія скандалу
«Август. Восьмого», технологія скандалу
Масштаби цього скандалу вийшли далеко за рамки суто «творчої» події, якою б мав стати фільм «Август. Восьмого» Джаніка Файзієва. Активна медійна атака стосовно так званої «заборони» цієї стрічки в Україні лежить у площині як політичній, так і піар-технологічній. Адже, насправді, як виявилося, ніхто цього фільму у нас не забороняв.
Прокатна доля в Україні російського фільму «Август. Восьмого» має бути визначена незабаром — згідно з процедурою видачі прокатних посвідчень Державного агентства з питань кіно (документи видаються через десять робочих днів після подання документів). 

А останню частину документів, відеоносій із фільмом, у Держкіно, за інформацією самого Держкіно, було надано 2 березня. Тобто ніхто не «отзывал прокатную лицензию», як пишуть інтернет-сайти, бо її ще не встигли видати. 

Та головна причина скандалу в тому, що фільм офіційно мав вийти в прокат… першого березня, тобто за день до подачі повного пакета документів. А коли першого числа фільм не вийшов, зокрема, на сайті кінотеатру «Одесса-кино» в «Україні», http://www.kinoodessa.com, з’явилося повідомлення, в якому адміністрація кінотеатру пояснила скасування прем’єри тим, що «…Министерство культуры Украины задерживает выдачу разрешительного документа на демонстрацию фильма…». 

Несподіваною в цій ситуації виявилася позиція компанії-прокатника Ukrainian Film Distribution, чия представниця на запитання журналіста про точну дату передачі документів із погрозливими інтонаціями відповіла, що це «внутрішня інформація», і порекомендувала звернутися до них із офіційним запитом.

Натомість інформацію про «заборону в Україні фільму „Август. Восьмого“ масово поширювали в Росії та Україні два тижні. Перший етап спрямованої дезінформації розпочався відразу після „скасування“ прем’єри, другий — із 12 березня. Цікаво, що на сайті http://www.rosbalt.ru звернулися по коментарі стосовно цієї ситуації до одного з продюсерів фільму, Федора Бондарчука, який, говорячи про українських чиновників, зокрема, зауважив: «…все боятся брать на себя ответственность за показ картины, которую даже толком никто не видел». Що розходиться із дійсністю, — фільм був показаний членам Експертної комісії з питань видачі прокатних посвідчень  27 лютого у кінотеатрі «Одесса-кино». 

Далі — цікавіше. Медійна істерика — «решение министерство приняло после обращения к ним националистической общественной организации „Свобода“ и грузинской диаспоры». Втім, до Міністерства культури не надходило офіційних звернень від жодного з названих. Також це відомство не приймає рішень на підставі «звернення», ба навіть розглядати його не може, бо керується підписаним 2011 року президентом Януковичем Законом України «Про кінематографію», статтею 15-ю, в якій чітко зазначено, що прокатні посвідчення видаються Державним агентством України з питань кіно, а не видаватися можуть лише через наявність підстав для відмови, прописаних у 17 пунктах і вказаних у витягу з «Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» №294, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.03.2001 року. 

І, власне, серед перелічених підстав є й підстави для відмови в оформленні прокатного посвідчення для фільму «Август. Восьмого». Це, зокрема, — «пропаганда війни», «порушення суверенітету і територіальної цілісності держави», «приниження і образа нації».

* * *

Фільм «Август. Восьмого» базується на серпневих подіях 2008 року, означених як російсько-грузинський конфлікт у Південній Осетії. Він є другим художнім повнометражним фільмом на цю тему, — перший, режисера Ігоря Волошина, називався «Олімпус Інферно» (2009) і був продовженням інформаційної пропаганди Росії щодо «грузинів агресорів». 

Створення «правильного» сприйняття будь-якого опонента Росії очима самих росіян давно і в повному обсязі розроблено на мікро- і макрорівнях. Починаючи від інтернет-сайтів та телеканалів, все і у великих кількостях спрямовується на націоналістичну агітацію, де що  завгодно російське визначається як єдино правильне, а «не російське», — відповідно, принижується. 

Для формування «правильного» державні органи не гребують жодними можливими способами, у свою чергу залучаючи потужності держави. 

Наприклад, режисером майбутнього проекту стає Джанік Файзієв, режисер одного з поодиноких якісних і найбільш прибуткових російських фільмів — «Турецький гамбіт». Сценарій ухвалив Федеральний фонд соціальної та економічної підтримки російської кінематографії. Потім із цього фонду було безоплатно виділено, за деякими даними, рекордну суму — 16 мільйонів дармових доларів, які не потрібно нікому повертати (і які ніколи не повернуться, судячи зі зборів в абсолютних цифрах прокату на третій тиждень — менше дев’яти мільйонів). 

У рекламній кампанії говорилося про «любовну драму на тлі військових подій», що відповідає дійсності. Хоча краще було б сказати — «сімейна драма», бо головні діючі особи — молода мама та її маленький син, до якого вона пробирається з Росії в Осетію крізь дощ куль та снарядів. 

Цілком вивірене поєднання жанрів — мелодрами і військового екшену — створює емоційний ефект: співпереживання за маму й дитину і безумовної ненависті до тих, хто може заподіяти їм шкоду. Розмазані по обличчю героїні сльози, кров… Кров, що капає з голови хлопчика. Зачинені в підвалі обстрілюваної будівлі старі й малі мирні осетинці. Це вже на якомусь підсвідомому рівні, в обхід усвідомленого контролю тіла, видушує з тебе воду, яка ллється з очниць водоспадом. 

У свою чергу, епізод із попаданням ракети в автобус, шлях солдатів містом у дусі «Падіння чорного яструба» тощо викликає так само автоматичний захват ефектами. 

Частина захоплених відгуків глядачів у Росії містить єдину критичну оцінку: мовляв, із якого дива у фільмі виникає робот, що комп’ютерно-рожевою галюцинацією з’являється в найбільш напружених епізодах, пов’язаних із хлопчиком. А робот, змальований, до речі, на плакатах до фільму, справді викликав запитання і сумніви стосовно здорового глузду режисера та сценариста ще задовго до прем’єри фільму. Глядачі обурювалися недоречністю фантастики в драматичному фільмі з оповіддю про реальні події. 

Але на захист творців фільму потрібно сказати, що робот — дуже навіть доречний і жанрово новаторський хід: породження фантазії малюка, він водночас є візуалізацією актуального, хворобливого зациклення дітей на комп’ютерних іграх та комплексу відсутності батька і бажання мати хоч якийсь захист. 

Може, й не так добре промальовані, як у «Трансформерах» Майкла Бея, робот-герой і робот-антигерой формують фільм у фільмі, драматургічно піднімаючи «Август…» над плінтусом заданих-замовних державою головних конотацій. 

Інша річ, що добрими намірами творці вимощують собі та всім своїм співвітчизникам шлях до «пекла». А пекло утворюється чистою, неприхованою і в лоб сказаною пропагандою. Догори дригом перевернуті факти початку, тривання і закінчення війни в Осетії; класичний для демагогії спосіб переінакшування мотивів, коли герой Сергія Газарова, виступаючи перед президентом, говорить, що, мовляв, нас же заклюють міжнародні організації, якщо ми дамо достойну військову відповідь на агресію; той-таки будиночок у містечку Цхінвалі, який, повний осетинських людей, розстрілюється грузинським танком; грузинський снайпер, що вбиває мирний людей. Це все проговорюється, не підмінюється. Просто як у часи Радянського Союзу, коли Захід називали ворогами, і ворогами ставали ті, кого ворогами й називали...

* * *

В Україні фільм мав вийти
1 березня, за три дні до президентських виборів у Росії, де наперед було зрозуміло, що переможе той-кого-не-можна-називати. Таким чином, «Август…» став би панегіриком своєму ідейному творцю. Російська прем’єра фільму була, в найкращих традиціях того ж таки радянського агітпропа, приурочена до 23 лютого (влучно, слід сказати). Хвалебний гул мас чується досі. І з братньої Білорусі також. 

 А ось із Україною вийшла «неув’язочка». У Молдові трошки покричали ображені грузини. В Азербайджані, в Баку місцевий кінотеатр відмовився показувати. Звісно, Грузія теж фільм засудила. 

Постає запитання: чому в Україні знехтували волею «старшого» брата? Є думка, що насправді весь гармидер — ніщо інше як… реклама. Фільм дозволять. Він вийде. І точно матиме успіх… 

Чудово спланована піар-акція.

P.S. Коли номер був готовий до друку, надійшла інформація, що прокат фільму «Август. Восьмого» розпочинається в Україні 16 березня.
 
Ярослав Підгора-Гвяздовський, «Дзеркало тижня. Україна» 
Фото - http://dt.ua
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY