– Розрив медіа-групи «Об’єктив» із вами, як власником, назвали цивілізованим розлученням. Які справжні причини конфлікту?

– Якийсь час по тому розумієш, що, в принципі, розлучення ніякого й не було. У медіа-групі працювали люди, переважна більшість яких звільнилася. Новини ж як і раніше виходять, хоча їх робить уже інший колектив. Що стосується Зураба Аласанії, то юридично вже два роки він не керував медіа-групою. Людина себе шукала. Якийсь час він був генеральним продюсером харківського каналу АТВК, потім із низкою проектів намагався працювати на 7-му каналі. Згодом, не без моєї допомоги, Зураб став директором обласного телебачення. Можливо, він і має рацію, кажучи, що виріс із коротких штанців. Йому хочеться працювати скрізь. А я вважаю, що коли журналіст працює на якомусь каналі, його обличчя тут з’явилося і розкручене, то він має й далі тут працювати. Не може журналіст уранці читати новини на одному каналі, а ввечері вести передачу на іншому. Глядач розгублюється і не може зрозуміти, що відбувається.

– Але ж справа не лише в Зурабі, пішов увесь журналістський колектив?

– Ми поважаємо думки інших людей. Моє сумління перед колективом абсолютно чисте. Я за рахунок своїх дивідендів забезпечив їхнє безбідне існування на кілька років уперед. Особливо протягом передвиборної кампанії. Медіа-група «Об’єктив» для мене особисто була не прибутковою організацією, і ті гроші, які люди заробили, залишилися в тих, хто звільнився. Переважно в її керівництва. Як вони між собою їх розподілять – мене це сьогодні вже не цікавить.

– Вас звинувачують у тому, що останнім часом ви дедалі частіше втручалися в інформаційну політику.

– Це брехня.  Я взагалі не втручався в редакційну політику. На зборах я попросив назвати факти. Були озвучені два чи три епізоди.  Зауважте, це за 5 років роботи медіа-групи і за 8 років мого спілкування із Зурабом. Хоча я вважаю, що маю право зробити якесь зауваження, якщо постійно топчуться на одних і тих самих проблемах. Наприклад, показують сюжет із керівником однієї з державних структур. Через два дні знову його показують, потім знову розповідають про нього ж.

– Чому ви не підписали редакційну угоду, яку вам запропонували журналісти медіа-групи?

– А вона дурна. Я їм запропонував іншу угоду, радикальнішу, але вони відмовилися. У моєму варіанті було три пункти. Перший: засновники не втручаються в редакційну політику каналу. Наголошую, не я один, а всі засновники, в тому числі й Зураб Аласанія, який має 10% акцій «Об’єктиву». На що Зураб мені відповів: «Ну, я ж журналіст». Тобто директор обласного державного телебачення може втручатися, а головний засновник Давтян не може. Нонсенс. Другий пункт полягав у тому, що, визнаючи європейські принципи журналістики, вони перестають робити замовні сюжети. І третій: співробітники медіа-групи відмовляються від отримання зарплати в конвертах. Тобто тепер усі зароблені гроші оподатковуватимуться. На це мені відповіли, що так ми не можемо. А я теж не можу інакше. Для мене новини були збиткові. Ми постійно давали медіа-групі якісь преференції. Вони орендували за пільговими цінами приміщення, працювали на апаратурі каналу «Симон», яка за цей час вичерпала свій ресурс, ми за них оплачували Інтернет, зв’язок тощо. Журналістикою важко заробляти. Але я їм сказав: якщо ви хочете бути незалежними, то чому у мене весь час гроші просите?

– Конфлікт порушив питання: наскільки взагалі в сьогоднішніх реаліях журналістика може бути незалеж на?

– Від кого незалежна? За чий рахунок вона житиме? Природно, за рахунок реклами. Але приходить олігарх-рекламодавець, скажімо, Вася Пупкін, і каже: «Ви мені покажіть ось це, а за те, що я вам плачу гроші, покажіть ще щось». І тут є два шляхи: або сказати Васі, що те, що він просить, це неправильно, але тоді залишитися без зарплати, або піти на його умови, як ми це бачили на прикладі всіх передач у період передвиборної кампанії. У медіа-групи «Об’єктив» і Вітренко, яка закликала до розколу країни, була хорошою, і Янукович, і Ющенко. Танцювали під музику тих, хто її замовляв. Гроші йшли безпосередньо в медіа-групу. Фінансово я їх ніяк не контролював. Зураб мав своїх бухгалтера, рекламного керівника. Мені взагалі ситуація здається дивною: якщо Зураб держслужбовець, то як він може займатися комерційною діяльністю? Незрозумілі мені й усі ці розмови, що Аласанія шукає інвестора. Я, до речі, у зв’язку з тим, що Зураб працює на держтелебаченні, запропонував хлопцям обрати нового директора, але вони відмовилися.

– А з новим колективом не плануєте укладати редакційну угоду вже на ваших умовах?

– Спочатку я думав продати контрольний пакет, але потім вирішив, що всі свої акції повністю передаю колективу. Таким чином питання про свободу слова відпадає саме собою.