Програмою «Вечір з Миколою Княжицьким» телеканал ТВі зробив великий крок до своїх глядачів. Українське телебачення отримало проект, у якому словосполучення «політична культура» нарешті набуло істинного значення, без крихти іронії, а культура у загальному розумінні цього поняття стала однією з провідних тем.

Формат проекту є відповіддю на умови, в яких опинилося інтелектуальне телебачення. ТВі позиціонує себе як канал, налаштований на визначене - інтелектуальне - коло глядачів. Микола Княжицький якось зауважував (у газеті «День»), що й не розраховує на більш як 10-відсоткову частку аудиторії. Проте ТВі не відстає і від модних телевізійних тенденцій, таких як поява генеральних директорів на телеекранах: Микола Княжицький у дуеті з Єгором Чечериндою також вирішив власне обличчя зробити обличчям каналу.

Формат нагадує газетне публіцистичне інтерв'ю. У телевізійній студії таке інтерв'ю дає глядачу змогу насолодитися живою, невідредагованою бесідою із найбільшими інтелектуалами України (та й сусідніх держав), яких за один випуск буває від чотирьох до шести гостей. Цікаво, що ведучий може коригувати і час програми, продовжити ефір на кілька хвилин (як жартував у телестудії Микола Княжицький: «Я директор каналу, і я можу собі це дозволити»).

Українська аудиторія втомилася від пустих істеричних виступів на політичних ток-шоу. Програма Княжицького багатогранна: від політики до культури та соціальної тематики. Тішить, що гостями зазвичай стають люди, які є не просто піар-проектами, а які цікаві саме як люди: з власними ідеями, переконаннями та активною продуктивною діяльністю.

На кожного співрозмовника у програмі виділяється не більше 20 хвилин. Це не втомлює глядача і концентрує самого гостя на основному. Та й відсутність у приміщенні прямих супротивників не робить із проекту балагану. Дещо подібний формат - інтелектуальної бесіди - має і «Ткаченко.ua» на «1+1». Проте останній програє. Майже годинна розмова, присвячена одній людині, багатьом може набриднути, і така тривалість дає можливість запрошеному (особливо якщо це політик) пропагувати свою ідею, що викликає не менше запитань, ніж відкриті «дебати» програм Шустера та Кисельова. Та й не всі запрошені можуть цікавити потенційного глядача.

Незважаючи на те, що гостям-політикам у «Вечері» надають передовий час, основний орієнтир проекту все ж культурний. Навіть розмова на політичну тематику відображається через культурний кут.

Щодо відбору гостей: організатори проекту стверджують, що запрошують лише тих, хто актуальний, хто активно бере участь у житті українського суспільства або кого хоче побачити український культурний глядач. Проте якщо для політичного блоку це твердження актуальне, то гостей культурної частини Микола Княжицький та Єгор Чечеринда часто виривають із небуття. Це люди, котрих мало показують по телевізору і про яких практично мовчить масова преса, їхні імена відомі вузькому колу людей, проте їхнє значення в історії від цього не маліє. Когорта людей, які вже були в ефірі, вимріюється навіть не чисельністю, а масштабом. Так, у студії побували (прямо чи через відеозв'язок) Іван Дзюба, Дмитро Павличко, Єжи Гофман, Адам Міхнік, Кшиштоф Зануссі, Оксана Забужко, Марія Матіос, Юрій Андрухович, Сестри Тельнюк, Ольга Богомолець, Ніна Матвієнко, Ярослав Грицак, отець Гудзяк, Мойсей Фішбейн та багато інших. Усі вони - частина культурної платформи України та світу. При цьому культури не попсової, а елітарної, яка і несе відповідальність за подальше майбутнє нашої держави. І це люди, про яких нині забувають.

Частина програми, присвячена культурі, зорієнтована на те, щоби дати відповідь, якою ж українська культура є всередині, не та, попсова, що заполонила простір усіх медіа, а та, котру знає Європа, проте не знає звичайний український обиватель.

Ведучий і гості намагаються знайти причину українського культурного занепаду, корені того, чому Україна пішла не тим шляхом, який назрівав у ХХ столітті. Чи не найчастіше запитання, котре лунає з вуст Княжицього: «Що ж сталося з Україною?». Автор-ведучий проектує це запитання на політичну площину і намагається визначити основні передумови й етапи відродження. Кожна зустріч - це своєрідний новий рецепт того, якою повинна бути Україна.

Під час липневого ефіру до студії запросили журналіста Сергія Рахманіна, котрий, маючи на увазі український інформаційний простір, зазначив, що в Україні після 2004 року з'явилася свобода, проте зникло слово. Журналіст ніби сумував за 1999, 2002 та 2004 роками, часами утисків і водночас найкращого розвитку української журналістики.

Такий самий сум часто висловлюють гості щодо сфери духовної. Культура у своєму чистому вияві обертається навколо головного - ідентифікації української самобутності. На якомусь етапі українське суспільство схибило, й автори проекту намагаються віднайти стежку, котрою ми могли піти, але так і не пішли. Тому до студії запрошують легенд, які в уяві українців так і залишаються легендами, а не живими творцями історії, і тих, хто ще не став легендою, але котрих уперто не помічає медійний ринок.

Культурна тематика «Вечора...» різнопланова: у студії були і поети з письменниками, і музиканти - як відомі, так і такі, чиє ім'я тільки народжується (як Тоня Матвієнко і Джамала) і які повинні будуть замінити той пласт української музики, який би ми сміливо могли називати своїм. Можливо, «своє» - це і є ключова засада програми: показати, що в Україні є власні ідеали, є власне мистецтво, є зацікавлення в іноземній культурі (відповідно, не лише українці стають гостями програми).

На жаль, на сайті телеканалу ще не розроблено архів, тому переглянути старі випуски програми важко. Зате проект активний у соціальних мережах. Глядач може сам долучитися до інтерв'ю: завдяки Facebook у нього є можливість ставити гостям запитання. Єгор Чечеринда на своїй сторінці завчасно попереджує про гостей, які відвідають студію у четвер, що дозволяє наперед обирати: цікава ця особа глядачу особисто чи ні.

«Вечір з Миколою Княжицьким» - це той приклад телевізійної аналітики і публіцистики, якого так не вистачало українському телебаченню. Програма зруйнувала стереотип, що український глядач, який прагне інтелектуальної поживи, на ТБ її отримати не може, бо ТБ в принципі не орієнтовано на таких людей. Україна - європейська та культурна, українці мають право на освіченість. Канал повернув українському суспільству здатність бачити власних героїв, переживати разом із ними і, зрештою, навіть долучатися до активного суспільного процесу.

Алла Садовник, студентка 5-го курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка