Тут Олег Єльцов компот зварив. Ну ви знаєте – той самий Олег, який кримінальною журналістикою займається, свого часу сайт „Україна кримінальна” зробив, розкрутив і продав, а тепер сайт „Тема” робить.
Мова, звісно, не про компот, що його господині варять до Великодня так само традиційно, як і печуть паски. Мова про книжку, яку видав наш колега у видавництві МАУП під назвою “Investigator”. Взагалі-то книжка російською мовою, але автор вибрав англійську назву, можливо, тому, що вона звучить ефектніше, ніж „розслідувач”. Я покуштував компоту від Єльцова і радісно про це повідомляю – по-перше, компот виявився не таким уже й поганим, а, по-друге, не так часто мої колеги видають книжки і сам цей факт сповнює приємністю моє серце.
Хоча автор і належить до, як її називають скептики або циніки, другої найдревнішої, і, відповідно, книжка мала би бути документальною, але виглядає вона як художня. Головний герой там нібито вигаданий та й інші персонажі також мають придумані імена. Та коли читаєш її, то розумієш, що життя автора мало чому навчило. Його все ж таки якісь там пацани лякали з пістолета, погрожували. А він узяв і вивів у герої свого твору дуже багатьох політичних і не тільки політичних діячів під вигаданими іменами, справжнє „поганяло” яких при невеликому розумовому напруженні дуже добре прочитується. Ну, наприклад, там одним з персонажів є київський кримінальний авторитет на прізвище Компот. Ніякої асоціації у вас це прізвище не викликає? У мене справжнє назвисько одразу виникло у пам`яті, але про всяк випадок не буду його називати, щоб „Детектор медіа” не отримала позов.
Головний герой - молодий журналіст, який вперто проводить розслідування махінацій можновладців, дуже нагадує самого Єльцова. Адже автор так само вперто розбирався зі справами багатьох політиків і йому було плювати, до яких партій чи течій вони належать. І саме професійне минуле автора примусило його до варіння компоту, а не створення чистої прози. У книжці - то наводиться сухий фактаж, явно запозичений зі старих статей Єльцова, то вигадані епізоди, котрі важко поєднуються з журналістською хронікальністю. І виходить суміш бульдога з носорогом – компот, одним словом, із сухофруктів, свіжих фруктів і навіть солоних помідорів.
Факти, які справді мали місце у житті, не викликають заперечень. А ось фантазії Єльцова на тему журналістського розслідування у професіоналів явно викличуть посмішку. Адже головний герой собою підмінив цілий колектив. Він підкладає у готельний номер відеокамеру й записує, як одна з діячок нелегального бізнесу займається любов`ю з котримось із коханців. Потім використовує цей запис для того, аби витягти з добре обізнаної дами інформацію про злочинні оборудки її шефів. То він вдає із себе жеківського інспектора й витягує деякі данні з бабусь під під`їздом. Певна річ, ці данні суттєво доповнюють картину махінацій гнилих політиків. Він придумує такі карколомні способи збирання інформації, що аж моторошно стає. Словом, не Іван (так звуть головного героя), а ціле СБУ. Але, якби це було насправді, то все це потребувало б стільки грошей, стільки часу, що жодна українська редакція не може сьогодні собі такого дозволити, звісно, якщо мова не іде про замовні матеріали. Отак посміється професіонал з Єльцова, посміється, а потім йому сумно стане, що в нашій країні такі розслідування неможливі. Ймовірно, саме таким смутком і пояснюються вигадки Олега: він намагався створити образ ідеального незалежного розслідування, що не скоро ще у нас з`явиться.
Попри відсутність чистоти жанру, автор таки зумів створити вельми цікавий зліпок епохи первинного накопичення капіталу. Якщо колись історик писатиме про цей час дослідження, то у творі Єльцова він знайде чимало корисних і привабливих моментів. Однак невідомо, наскільки він зможе їх використати, адже документальні факти подано у вигляді вигадки?
