Виникає питання: чому „Чорним по білому”? Трафарет факту про шрифти чорного коляру чи може той самий трафарет на тему полярностей: чорного і білого, лівого і правого, інь і янь... Чомусь обрис „Подвійного доказу” продирається крізь ці протилежності...
Але, не будемо притягувати за вуха... Програма хороша, особливо задум. Тим більше, у концепції замислено ексклюзив: журналісти каналу „1+1” знімають десятихвилинний авторський фільм. На початку програми його запускають в ефір і він стає тим гумовим м‘ячиком, який задає ритм дискусії. Так виглядає частина концепції „Чорним по білому”. Гарно, дуже гарно... Нестандарт задуму виглядає привабливо. Нарешті журналіст відтягнеться від рутини, побавиться у чисту творчість, поексперементує... Сухі рамки телебачення вичавлюють з нього митця. Але є тут одна поправка „веніка”... Коментар про концепцію я прочитала значно пізніше, після того, як переглянула кілька програм... Інакше ні сном ні духом не відала б про „авторський” фільм. Став зрозумілішим вислів „інша реальність”. Замислювалась одна реальність, в прокат вийшла – інша. Аж ніяк не встигають сюжети за статусом „авторського фільму”. Хоч треба віддати належне – то хороша журналістська робота. Але не більше.
І ще цікаво: чому наші журналісти так прагнуть „стенд-апу”? Що це за кайф такий... Десь він таки виправданий... Але в авторському фільмі та ще й тоді, коли твоя парсуна не натягується на копил телегенічності це виглядає якось по дитячому... Наприклад Володимир Арієв, автор проекту „Закрита зона”, жодним чином не хоче змиритися з тим, що камера його не любить. За редакторським столом він, мабуть, виглядає дуже привабливо... От тільки об‘єктив, зараза, постійно перехняблює дійсність...
В останніх програмах „Чорним по білому” та сама історія. Є там, щоправда одне „ноу хау”, автор, він же персонаж документальної десятихвилинки має чудову нагоду помислити вголос. Вагомо та солідно сказати: „єсть у державі проблема”. Але цього мало. Назвати, означити, помітити маркером – ще не означає розкрити. Від багатослівних повторів назви проблеми програма якось втомлюється, паршивіє, ніби затягане дітиськами кошеня. Стає беземоційною і неподразливою. Так вийшло, хоч Борсюк щиросердо хотів зробити її інтелігентною, без „бесарабки” та мордобою в студії. Програма апріорі розумово активна. Спирається на китів освіти і мистецтва... Але це не означає, що вона має втратити нерв життя.
Проблема українських казино та ігрових апаратів, мабуть, актуальна. Але несфокусованість, розмитість теми... Те ж саме з торгівлею курсовими, дипломними, докторськими... Запросили добру компанію: академіків, студента... Студія з притлумленими софітами мала б нагадувати клуб... Де ж іще збиратися інтелігентним людям? Академік, щоправда не втримався і назвав студента „негром”. Тільки за те, що американським тупицям той пише дипломні. Щоправда цей „негр”, чи не єдиний у студії продукував бодай якісь думки про несусвітню „липу” в українському науковому просторі. Шановним панам академікам не лишалось нічого іншого як погодитися з „козачком”. Так вони назвали тих, котрі „мочать” їх академічну репутацію. Рука тим часом нервово бавилась з пультом. „Перемикати – не пермикати?”...
