Юлія Бориско - стильна і самобутня ведуча «Телевізійної служби новин» на каналі 1+1. А ще вона кохана дружина і мама чудової малечі - восьмирічної Соломійки та п'ятирічного Марка. Перш, аніж посісти вагоме місце на вітчизняному телебаченні, їй довелося повчитися на журналістку у рідному Львові, досліджувати фінанси і податки у столичній ТРК «Експрес-Інформ», потрапити на телеканал «1+1» у якості економічного журналіста «ТСН», тоді ведучою «Сніданку з 1+1». Першу половину 2005-го присвятити каналу ICTV, зокрема вести вранішні випуски програми «Факти», по тому - три роки - створювати головний випуск «Новин» на «Першому національному». З 2008-го Юлія Бориско - ведуча ТСН на «1+1». Її прямі ефіри вирізняються з-поміж інших помітним позитивним настроєм, оптимізмом та дотепними жартами. Не секрет, що гостроту розуму неабияк «наточують» книжки, тож про них ми й поговоримо з популярною телеведучою.
- Юліє, якось ти висловилася, що кожна людина, яка приходить у цей світ, має завдання особистісного духовного зростання, мовляв, можна не мати сім'ї, дітей, але не треба зупинятися у розвитку. Скажи, як багато при цьому відіграє читання?
- Насправді найбільше у житті відіграє любов. А читання дозволяє зазирнути у глибину себе. Тобто - у кожній книжці знайти саме те, що внутрішнім чуттям ти і так добре знав. Це щодо інтелектуального чтива. Бо розважальне має інше призначення: воно збалансовує психіку і лікує сміхом.
- Знаю, ти багато читаєш, тож цікаво, що для тебе означає книжка? Можеш сформулювати своє визначення: книжка - це?..
- Багато я читала до народження дітей і «усиновлення» собаки. Зараз так, почитую... Кожна книжка це - відчинені двері. У світ чуттів, фантазій, знань, мудрості тощо. І саме книжка знаходить людину, а не навпаки.
- Хто твої улюблені автори і яка книжка відіграла особливу роль у твоєму житті?
- Важко сказати. Найбільше на мене впливає те, що прочитано останнім. Тривалий час кілька років тому була під враженням від «Нового Заповіту» і його тлумачення у книзі Олександра Меня «Син Людський». Люблю Германа Гесе: він близький мені за великою дозою буддизму у сприйнятті світу і тонким розумінням Христового вчення. Знайомство з ним варто починати з «Сідтхартхи», після чого легше сприйматиметься «Гра в бісер». Наразі у мене «езотеричний» період, захоплення на кшталт філософії Екхарта Толле. Часом «заносить» у психологію, але - ненадовго. Іноді від отриманих знань відчуваю передозування, тоді або місяцями не читаю взагалі, або життя підкидає щось легеньке. От і нещодавно подруга «підсадила» на Сергія Довлатова. Читаючи його, я відчула щось схоже на почуття кохання...
- А за яких обставин тобі читати найкомфортніше? Що необхідно для цього: кава, теплий плед, м'яка подушка? І яка книжка лежить у твоїй торбині зараз?
- Мені комфортно читати всюди, крім нашої квартири. За кавою у кав'ярні, на лавочці у парку і навіть в метро - щоб не марнувати час. Удома читати не вдається: мучать незроблені справи. І хоч чиста хата, кажуть, це знак змарнованого життя, проте статус берегині домашнього вогнища не дає мені розслабитися... Зараз у торбині лежить «Діагностика карми» Сергія Лазарєва, том 4.
- Чи є книжки, до яких ти повертаєшся неодноразово?
- У світі стільки незвіданого, що не хочеться відчувати дежавю. Зазвичай до прочитаного не повертаюся. Але Біблію, мабуть, ще кілька разів переосмислюватиму.
- Скажи, а ти відслідковуєш новинки сучасної української літератури? Як гадаєш, у нинішній Україні є письменники, що «сприяють особистісному духовному зростанню»? Може, порекомендуєш когось?
- Рекомендувати не стану - це все індивідуально, до того ж я не стежу за новинками. Люблю Андруховича, Ліну Костенко. (Дивно вони виглядають в одному реченні). На полиці стоять - зараз згадаю, зліва-направо - Лесь Подерв'янський, Юрко Позаяк, Любко Дереш, Лариса Денисенко, Тарас Антипович, до речі, мій геніальний однокурсник. Але з українського за всі часи найбільше шаную Лесю Українку. Щоправда, духовно розвивати може навіть дитячий віршик. Якщо шукати знання, вони виринатимуть звідусіль і проступатимуть між рядками.
- Хто з літераторів-сучасників має бути удостоєний звання «класика», на твою думку?
- Ой, для цього треба знати, хто з них ще живий (Сміється, - Ж.К). З українських це Ліна Костенко, але навіщо її чогось там удостоювати: вона класик і без смішних ритуалів.
- Юліє, ти мама двох дітей, що читаєш їм? На яких книжках їх виховуєш?
- Мої діти ростуть на творчому доробку «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» та «Видавництва старого Лева». З останнього Форуму видавців у Львові привезли «Книгу Драконів» Едіт Несбіт, діти в захваті! До речі, завше навідую Форум видавців у Львові, бо люблю атмосферу східного базару і запах типографії... Але на ніч казочки малим читає тато, бо я в цей час працюю. Дітей треба виховувати так, щоб їм було цікаво, тому спеціальних книжок і рецептів цього не існує. По своїй малечі бачу, що їм подобається все дуже динамічне і смішне. Скажімо, старий радянський мультфільм про Вінні-Пуха, такий любий нашому поколінню, для моїх дітей, практично, - арт-хауз! Вони не розуміють, як головні герої можуть п'ять хвилин сидіти за столом і їсти. Таке ж і з літературою: за короткий проміжок часу вони прагнуть отримати якнайбільше.
- Тепер писати книжки модно, нині маємо казочки від Тіни Кароль, Гайтани, футболіст Ващук про футбол написав... У тебе в планах немає подібних творчих задумів?
- Якщо можеш не писати - не пиши. Так казали Толстой, Хемінгуей і моя близька подруга, журналіст «Інтера» Софія Гордієнко. І це - про мене. Я - МОЖУ не писати і це велике щастя. Гадаю, письменники мене підтримають.
- І наостанок, чи існує художній твір, у якому ти прочитала про себе?
- Цей художній твір називається - моє життя.
Жанна Куява, «Друг читача»
Фото - «Друг читача»
