«Детектор медіа» продовжує дискусію щодо останніх фільмів, присвячених Помаранчевій революції.

Начитавшись в “Детектор медіа” і “Кіноколі” рецензій на  “Прорвемось!”, я вирішила подивитися цей “перший український блокбастер”. Дуже вже думки критиків були різні. Купила квиток у “Київську Русь” і провела 95 хвилин у до половини заповненому залі, який залишився до кінця фільму і навіть періодично сміявся. Шкода, що там не було шановних критиків. Щоб всерйоз сприймати “Прорвемось!”, його сюжет і персонажів, треба бути недалеким збоченцем, позбавленим почуття гумору. Мені до самого кінця фільму на сюжет було плювати - я чекала, яким же черговим стьобним ходом порадують глядачів автори стрічки.

Можливо, позиціонування цієї веселої кінухи як блокбастера було великою помилкою. Немає там ніякої загальнолюдської історії, ніякої епічності. Це – прекрасна комедія. Іронічна і самоіронічна комедія абсурду. Автори класно і з задоволенням постібалися як над нашими виборами і побутом, так і над сучасним кінематографом з його примітивними сюжетами, штампами і “блокбастерами”. До речі, якщо припустити, що рекламна кампанія також є частиною цього великого стьобу, то піарникам “ПРЕ продакшн” немає за що дорікнути. Слово “жлобастер” зараз використовується постійно і використати його, щоб затягнути глядацьку масу в зал, а потім вдарити її обухом абсурду по голові – чудовий хід.

Зрозуміло, що за півтора мільйони доларів – хоч це і є чимала сума для нинішнього стану українського кіно – неможливо зняти справжній блокбастер. Виходячи з того, що це перший фільм, жанр для нього був обраний абсолютно вдало. І абстрактні й шизануті монологи Абсолютного Зла, і клішовані фразочки Головного Епічного Героя, і схибнута на політиці Лірична Героїня виглядають на своєму місці. Можливо, це такий самозахист авторів від прискіпливості критиків і глядачів, але прийом вдалий.

І на місці юного Романа Горбика (автора статті в «ТК») я б найменше турбувалася про мову. Відсоткове співвідношення мови цілком співпадає з тим, як розмовляють у Києві. Українська, російська і суржик – якраз щодо цього зауважень немає. А те, що цими мовами говоряться абсолютно безумні і стьобні речі, цілком відповідає обраному напрямку.

Ще один аспект невдоволення багатьох наших доморощених критиків, який прослідковувався ще до виходу фільму на екрани – що не так, мовляв, показана революція. Так у тім і річ, що ніякої революції не було! З класиків соціальної думки відомо, що революція тягне за собою зміну економічної парадигми – а в нас тільки пики над коритом змінилися. Замість повністю невмєняємих отморозків до влади прийшли жлоби. Той самий Голова Райдержадміністрації зараз рулить у своїй Гуляй-Волі. І саме тому у фільмі немає революційного пафосу.

Ви скажете, а як же люди? Люди, які вийшли на Майдан. Так у “Прорвемось!” і Майдану немає. А люди є. Саме ті люди, які не дуже цікавляться суспільними процесами, не вчили історію (обидва фанати історії у фільмі – Док і Нестор Іванович – залишаються осторонь “революційних подій”) і півтора роки тому думали, що от ми пофестивалимо, а нам золота рибка сама вистрибне з акваріуму, і наша прекрасна країна з напіврозваленого совка перетвориться в Норвегію, де миють шампунем вулиці. Вони чомусь не розуміють, що свободу і демократію треба щодня утверджувати на своєму робочому місці – те, що наприкінці Лірична Героїня каже.

Тепер щодо гри акторів. Насправді вони й не мали виділятися. Фактично у фільмі немає головних і другорядних героїв – всі вони грають масовку абсурду і гротеску. Типові кліше сучасного кіно – П”єро, Петрушка, Субретка – перенесені в антураж

Пан Горбик ще зауважував, що не можна переносити дію у “відомий кожному українцю Кам”янець-Подільський” і називати його райцентром Гуляй-Воля Запорізької області. Та яка різниця! Хай хоч Хрещатик знімають і називають це Зажопинськом. Це ж кіно, а в кіно є своя мова.

Для красивої картинки треба красиве місце, і вибір місця для зйомок комедії абсурду – найменше, чим варто перейматися критику, який постійно пише про кіно. Так вони за деталями не бачать цілого. Це взагалі характерно для наших критиків – сублімувати над власними кліше і не вміти подивитися на щось як на явище. Наші юні критики не помітили навіть прекрасного стьобу над протилежними стереотипами – про східняків-бандитів і західняків-бандерівців. Вони шукають у цьому всьому якусь політичну пропаганду. Та вийдіть на вулицю, поїдьте з Києва, поговоріть з народом!

Мене ж як непрофесійного критика найбільше цікавить, чи відіб’є цей фільм витрачені гроші хоча б трохи. Хотілося б продовжень – у будь-якому жанрі, з будь-якими акторами. У країні мають зніматися фільми. У Голівуді продукують сотні кілометрів лайна щороку, але це лайно щороку стає грунтом для кількох шедеврів. “Прорвемось!” - це не лайно, але ще й не шедевр. Це прекрасний стьоб, якому не шкода віддати 20 гривень і півтори години часу. Стьобом, звичайно, в Зал слави не в”їдеш, але для початку добре.

Отже, для першого кроку непогано. Якщо ці перші кроки продовжуватимуться, то кіно в нас буде. Кількість обов’язково перейде в якість.