З дитинства не любила фокусників, байдуже, маніпуляторів чи ілюзіоністів. Коли намагалася розібратися в причинах цієї, здавалось б, цілковито ірраціональної неприязні до представників професії, яких обожнюють майже всі, зрозуміла: занадто багато брехні було в навколишньому світі, і я повсякчас боялася вкотре виявитися обдуреною та висміяною. Дідусь Фройд, мабуть, розібрався в тих дитячих комплексах, але, дякувати Богу, обійшлося без психоаналітиків, тим паче в «совєтському союзі» їх, як і сексу, не було, самі лише психіатри, звертатися до яких було небезпечно.
Тож із подоланням дитячих комплексів неприязнь до ілюзіоністів практично зникла. Але недовіра все одно залишилася. Тому я ніколи не велася на захват публіки, яка спостерігала за фокусами обох Акопянів та родини Кіо, а щосили намагалася провести власний сеанс «викриття магії». Який, звісно, завжди був приречений на невдачу.
Тому нову розважальну програму на Першому національному «Атака магії» сприйняла насторожено-скептично. Але 16 жовтня вирішила все-таки подивитися прем'єрний випуск, бо демонстрацію фокусів у виконанні Сергія Савки анонсували не в студійно-концертному антуражі, що вже звично для такого штибу телешоу, а просто на вулиці. Тим часом сучасні ілюзіоністи, які хочуть вразити публіку, озброєні дуже громіздкою та дорогою апаратурою, а її на вулиці, на голому асфальті, де збирався творити чудеса автор і ведучий програми Сергій Савка, просто ніде сховати. Сергій Савка, до речі, син знаменитого українського подружжя ілюзіоністів Галини та Степана Савок, сам сказав в одному з телеінтерв'ю: «Великий фокус - великі гроші». А втім, це ми й раніше знали бодай із деяких одкровень Девіда Коперфілда, який потроху, будучи впевненим, що ніхто й ніколи його не переплюне, подеколи все-таки підіймає завісу таємниці своїх фокусів.
Наразі Сергій Савка не претендує на рівень найвідомішого фокусника сучасності. Для цього в нього вистачає і здорового глузду, і розуміння власних можливостей на даному етапі розвитку майстерності. Хоча на один рекорд він уже претендує й подав на нього заявку до комітету Книги рекордів Гіннесса. Йдеться про те, що українець утримує на кінчику підборіддя не 222 коробки з-під сигар, як американець Террі Коул 20 років тому, а на цілих три більше. Але це так, принагідно, до того, що молодий ілюзіоніст - хлопець амбітний і хоче в такий спосіб заявити про себе на міжнародній арені. Проте й про славу на рідних теренах Сергій Савка дбає не менше. Тож у новому проекті Першого національного вражав довірливу (іншої у фокусників просто не буває!) публіку на Оболонській набережній, у ресторані та на задвірках промзони.
І все це була чистої води ілюзія, себто високе мистецтво. Адже магії, як зізнавався дебютант-ведучий у вже згаданому інтерв'ю, не існує. Але коли дивишся, як із повітря виникали і в нікуди зникали карти, або ж коли своїм поглядом ілюзіоніст змушував гнутися металевий ключ, у це вірити не хочеться. Ані очманілим телеглядачам, ані випадковим «жертвам» Сергія Савки на вулицях Києва. Ну, як можна непомітно зробити так, щоб у твоїх руках із болта сама собою скручувалася гайка? А якщо цю механічну «нерозлучну парочку» помістити в пластикову пляшку? «Жертви» фокусника, тримаючи у власних руках ту саму пляшку, недовірливо спостерігали за процесом, намагаючись збагнути, де їх дурять, і щасливо всміхалися. Залишивши одурених київських відпочивальників на мальовничій Оболонській набережній, Сергій Савка блискавично знайшов ще одну жертву і продемонстрував чоловікові карткові фокуси. Звідки що з'являлося й чому, нещасний так і не зрозумів. Одне слово, в новій програмі нащадок родини ілюзіоністів не давав нікому оговтатися. Тим, хто потрапив у його тенета, лишалося тільки роззявляти рота в німому здивуванні або ж вигукувати: «Ну як це?».
Винятком не став і співак Василь Бондарчук, який був гостем рубрики «Трюк із зіркою». Вася сумлінно перевірив чорну бандану, якою Сергій зав'язав очі, сівши за кермо свого авто з номером «Савка» і повізши співака на його студію. Пов'язка виявилася непроникною. Бондарчуку довелося пожертвувати ключем від власного гаража, щоб побачити, як той на долоні артиста вигинається, наче під дією потужного теплового променя. Ну, а коли ілюзіоніст дістав із власного черевика «джокера», підписаного власноруч Бондарчуком, проробивши перед тим із картою низку маніпуляцій, Вася так і не зміг дібрати інших слів, окрім: «У мене зараз голова вибухне!». І все ж по-чесному - перед маніпуляціями Сергій усім своїм жертвам дає переконатися, що всі предмети, які він використовує, справжні й цілі-цілісінькі. Але ж тоді як можна пропхати монету в келих крізь шматок гуми, щоб та гума лишилася без жодного знаку ушкодження? Або як перетворити звичайну мінералку в бокалі з ресторану на сніг чи вгадати колір кульки в руці кожного учасника експерименту? Звісно, автор «Атаки магії» все це знає і вміє, адже за найменшу помилку його б давно освистали й виключили з професійної корпорації. Та й не довірили б вести програму про фокуси.
Мало не кожен із нас ще в юності намагався опанувати сякі-такі фокуси і може вважати себе великим експертом у царині «великого обману». Проте все-таки головне, що вирізняє професіонала з-поміж мільйонів аматорів, які не без успіху осягають простенькі фокуси за популярними книжками, а потім гордо показують їх у колі рідних та друзів, - це талант, праця і майстерність. Бо інакше в нас би тих маніпуляторів та престидижитаторів розвелося, як менеджерів нерізаних.
Те, що в буквальному сенсі витворяв на київських вулицях Сергій Савка (не те що без допоміжних засобів, а навіть без своєї дружини-партнерки Катерини, в дуеті з якою працює з 2003 року), його «буря і натиск», із якими він кидався на перехожих, а найперше - реакція тих перехожих, не може не вражати. Це була справді атака. Якщо й не магії, котрої в природі немає, то майстерності справжнього митця.
Кульмінаційний трюк програми, коли артиста, що сів на стільчик посеред асфальтового полотна і прикрився шматиною, закріпленою важкими цеглинами, збив 10-тонний «КамАЗ», справив належне враження на всіх. Присутні жіночки при цьому закривали обличчя руками, чоловіки мужньо відверталися, а Сергій Савка під'їжджав до «місця пригоди» на тому ж таки білому авто цілий і неушкоджений. Захвату публіки не було меж, а якась екзальтована глядачка імпульсивно вигукнула: «Кіо він точно переплюнув!». Мабуть, вона знала, що казала.
Не знаю, чи має хтось із членів світової гільдії магів-ілюзіоністів авторські права на цей трюк, але якщо це й повтор чийогось «ноу-хау», то блискучий. Таке видовище не забувається. А щодо порівняння з геніальним фокусником Емілем Кіо, якого, як відомо, багато в чому випередив його син Ігор, то воно цілком коректне в сенсі того, що Сергій Савка - теж син відомого фокусника і теж пішов далі засновника династії Степана. Бо те, що робить він в ефірі українського телебачення, дуже відрізняється від програми батька «Вулик пана Савки». Свого часу вона була дуже популярною, але нині, коли змінився і світ, і люди в ньому, дивитися старі записи вже геть нецікаво - в тих виступах, уже по-ностальгійному поважних і дещо наївних, немає тієї нестримної динаміки, чи, як кажуть, драйву. Натомість спадкоємець пана Степана вчасно зрозумів: для успіху в сучасного глядача потрібне динамічне шоу та ще й бажано в кліповій стилістиці. А телебачення саме й відповідає новим вимогам і викликам професії. Тож Сергій Савка зробив телевидовище з фокусами настільки насиченим, що впродовж 25 хвилин хронометражу відірватися від екрану важко. Глядач після цього ще довго чухає макітру й, перебираючи в пам'яті трюки ілюзіоніста, думає: «Чорт забирай, ну як це в нього виходить?»
Ілюстрація - 1tv.com.ua
