Не беруся стверджувати, що там насправді відбувається на 5 каналі, каналі, який сам себе позаторік нарік – «каналом чесних новин». Справа ця не об’єктивна, невдячна і, впевнений, всі, хто останнім часом висловлює або відверте неприйняття, або обережне побоювання тим, що там діється, насправді цього не знають. Є брудні гіпотези, така ж політична брехня, зухвалі, вочевидь замовлені, припущення та відверте маніпулювання.
Деяка зачиненість питань внутрішніх стосунків в будь-якому колективі, мабуть, повинна бути. Не є винятком і колектив будь-якого вітчизняного телеканалу. Бо це, врешті решт, справа цього колективу, його власників та менеджерів. Нам, глядачам, цілком демократично залишено вибір – дивитися чи ні, сприймати чи ні, розуміти чи ні.
Як свідчать останні коментарі в ЗМІ та в інтернет-мережі, 5-й канал ми загалом не зрозуміли. І це поки що правда.
Можна погодитися із твердженнями окремих авторів про те, що насправді жодного тиску на журналістів ми не помічаємо. Бо його на телеекранах не видно.
Можна погодитися також із тим, що журналістський колектив здійснює пошук не в тому напрямі, не так, не із очікуваною стрімкістю та схожістю із методами пошуку в звичному розумінні та в порівнянні з іншими. Бо канал суттєво відрізняється від інших. Правда, так, правда - не завжди в кращий бік.
Можна погодитися із тим, що провідні «обличчя» 5-го все частіше «зриваються», помиляються, більш помітною стає їх гранична втомленість, яка часом інтерпретується як зверхність та заангажованість, втілюється у грубість, зухвалість та нечувану раніш на телебаченні публічну неповагу до їхніх візаві – тобто гостей студій. Особливо тоді, коли гостя студії ведучий привітно питає про кохання, а той, навіть не дослухавши запитання до кінця (тобто, про яке, власне, кохання його питають), ніби нічого не сталося, вперто бризкаючи слиною, говорить про РосУкрЕнерго, клятий режим та зовсім не цікаві здобутки власної партії чи підвідомчої контори на тлі розбудови країни. Витримувати це із вечора в вечір, погодьтеся, складно не лише молодій людині, але й досвідченій. Хоча, звісно, витримувати потрібно, бо такою вона є, ця жорстока й часом клята професія – телевізійний журналіст. Ймовірно, що менеджерам каналу можна було б пометикувати над робочим графіком ведучих, більш продумано поставитися до запрошення гостей до студії та чіткіше формулювати запитання інтерактивного опитування, аби ці запитання менше нервували й глядачів, і ведучих, і гостей. Хоча, і це також правда, на підсумки цих опитувань вже звично посилається пересічний український люд.
Але я не можу та не хочу погоджуватися із особистісними образами. Так, ця професія гранично публічна: є надоїдливе пізнавання на вулицях, обговорення вад вечірнього обличчя чи кольору краватки, загальне тихе захоплення та така ж тиха ненависть. Але ненависть останнім часом стає все більш галасливою, подекуди навіть менторською, майже такою, яка йде ніби із самого «верху».
Не варто, мабуть, переказувати наразі увесь інтернет-мотлох, який вилився на голови майже всіх журналістів 5-го каналу за останні тижні.
Пояснюється воно тим, що те, що відбувається довкола журналістів цього каналу, є насправді віддзеркаленням того, що відбувається довкола «помаранчевої» команди взагалі. Називається воно звичним, але майже лайливим в Україні словом «вибори». Так само як не є однорідною сама провладна команда, опозиція та «прімкнувшиє» до обох, так і не є такими медіа інструменти країни.
Але мені, глядачеві, вибачте, глибоко плювати на те, хто є власником каналу і що він говорить телефоном чи напряму «підлеглим» журналістам щодо засад редакційної політики, якщо він, звісно, знає такі слова. Я хочу чути життя. Мені цікава думка людина, яка з'являється на телеекрані. Я можу погоджуватися із нею чи ні, я можу поділяти чи ні його політичні та інші уподобання, а можу цього не робити. Я відзвичаївся після пріснопам'ятної програми «Время» дисципліновано вислуховувати теревені «ручних» хлопчиків та дівчаток із «ІНТЕРа», «1+1» та інших, які щовечора сумлінно перечитують перед телевізійною камерою вже всім відомі на ту годину новини. Я хочу в телевізійних новинах інтриги, помилок, нервів, характерів, збігу обставин, суперечки, динаміки!
Данила Яневського знаю вже 30 літ. Романа Скрипіна не знаю зовсім. Смію запевнити – Яневський таким був завжди. Він був українським патріотом ще тоді, коли декого не було на світі. Вірянин він переконаний та щирий, якщо про це тактовно говорити взагалі, тому що це - його безкінечно особиста справа, яка жодного стосунку до діаспори чи до когось іншого не має. Він справді добре освічена людина, знає українську та світову літературу, історію, філософію, бо регулярно й без примусу читає. Він, хто не знає, автор товстенного наукового дослідження і без п’яти хвилин справжній доктор історії, на відміну від багатьох титулованих ще в молоді, радянські роки його телевізаві. Він - класний журналіст і людина, яка здатна займатися письменством, а тому на його думки щодо літератури все ж варто зважати. Це не дилетантство. Скажіть будь ласка, хто із українських тележурналістів так блискуче зміг би говорити на рівних в прямому ефірі із без перебільшення великими Єжі Гофманом чи Романом Віктюком, як це робив Данило?
Командувати ним – справа абсолютно безнадійна і навіть небезпечна. За всю історію наших стосунків він прислухався до м’якенького прохання лише один раз. З тих пір він не перемішує алкогольні напої.
Не будьмо жорстокими. Будьмо об’єктивними.
Головне, гадаю, що іще раз довів 5 канал та його журналісти - це те, що практична побудова доктрини «чесних новин» на одному, окремому телевізійному каналі, на відміну від побудови соціалізму в одній, окремо взятій країні, цілком можлива. Тому що інша ступінь ворожості оточення. У нашому випадку, вона значно більша.
«Девицу» Скрыпина уговорили остаться на "5-м канале"
