Ще два роки тому загал в Україні сприймав Євгенія Кисельова суто як професіонала-тележурналіста, ведучого легендарної для пострадянського ТБ інформаційно-аналітичної програми «Итоги», ентевешника. «Велика політика» на телеканалі «Інтер», безперечно, вплинула на імідж її ведучого. Тепер одні називають Євгенія Кисельова безпристрасним модератором, інші - маніпулятором.
«Менеджери і продюсери українських каналів ідуть шляхом найменшого спротиву»
- Євгенію Олексійовичу як тележурналіст, що свого часу, у 1995-му, отримав у США премію «За свободу преси», як оцінюєте ситуацію зі свободою слова в Україні?
- За моєю оцінкою, рівень свободи слова в Україні досить високий. Можу говорити лише про власний досвід - ніяких суттєвих змін за кілька років роботи в Україні не відчув. Думаю, проблема українських засобів масової інформації - не відсутність свободи слова, а нестача журналістського професіоналізму.
- Уже майже два роки ви працюєте на каналі, який експерти часто називають провладним і проросійським. Ви погоджуєтеся з такими характеристиками стосовно «Інтера»?
- Я вважаю їх стереотипним штампом, якщо хочете, навіть пропагандистським. А будь-який штамп - не з великого розуму. І людей, які про це кажуть, я оцінюю відповідно.
Ще додам, що я працюю не на «Інтері», а для «Інтера». Я роблю свою програму за власним баченням, як вважаю за потрібне, а канал її ставить в ефір. Формально я співробітник не «Інтера», а продюсерської фірми, яка виробляє «Велику політику».
- Упродовж останнього часу в ефрі українських телеканалів з'явилося дуже багато російських ведучих і зірок. Дмитро Нагієв iз рекламних плакатів ще кілька місяців тому переконував «Усі свої», зараз iз телеекрана Філіп Кіркоров каже: «Шоу №1 на головному каналі країни». Чи не є це завуальованою пропагандою в Україні єдиної російсько-української країни?
- Я хочу відділити котлети від мух. Відразу зазначу, що за розважальним телебаченням не слідкую. Якщо там не вистає своїх ведучих, то запрошують російських. І причина не в прагненні створити «русский мир», яким дехто лякає маленьких дітей. А в тому, що український шоу-бізнес з різних причин слабкіший і не такий багаточисельний, як російський. Коли є Кіркоров, Земфіра, «Камеді клаб», численні співаки - інтертейнери, як їх називають на Заході, то конкурувати з ними надзвичайно складно. А менеджери і продюсери українських каналів ідуть шляхом найменшого спротиву. Бо запросити ведучим розкрученого російського співака - це гарантований успіх, а поставити свого - це ризик. Наприклад, в Оксани Марченко вийшло, але могло б і не вийти.
Не вважаю, що в Україні багато російських ведучих суспільно-політичних програм: лише я і Савік Шустер, якого складно назвати людиною з Росії, він тільки розмовляє російською і кілька років пропрацював у Москві. (Якщо згадати біографію Савіка, у Росії він опинився випадково. Литовський єврей, який з батьками ще малим емігрував у Канаду. Там отримав освіту, прийшов у журналістику. Працював, я б сказав, по інший бік фронту в Афганістані, куди приїхав як лікар, а потім став кореспондентом. Приїхав у Росію завідувачем російської служби радіо «Свобода», почав співробітничати з телебаченням. На НТВ, куди його запросили ведучим політичного ток-шоу після того, як з каналу пішли я і Світлана Сорокіна, відмовився від старої назви програми «Глас народу», і тому, можна вважати, створив «Свободу слова». Потім на російському ТБ Шустеру не знайшлося місця - і він приїхав в Україну).
А до багатьох з українських телеведучих суспільно-політичних і публіцистичних програм у мене є серйозні претензії стосовно професіоналізму. Професіоналом можу назвати Віталія Портнікова. Він хоч і киянин, але значну частину життя пропрацював у російських засобах масової інформації, і в Росії його сприймають як російського журналіста.
- Ви вважаєте, не слід шукати «руку Москви», у засиллi на телеекранах вітчизняних каналів російських зірок?
- Російським виборцям і навіть російським політикам загалом на Україну... наплювати. За винятком періодів електорального загострення. До речі, думаю, що чергове розігрування «української карти» цього сезону може виявитися невдалим. Тому що ситуація в Росії змінилася. Російських виборців значно більше хвилює економічна і соціальна ситуація у своїй країні. Люди, що звикли за «жирне» десятиліття нульових років до щорічного відчутного зростання добробуту, особливо у Москві та інших великих містах, після кризи 2008-го, дуже стурбовані зростанням цін, колосальною інфляцією, безробіттям, зростанням кiлькостi трудових мігрантів. Тому зараз для росіян заклики до єднання Росії й України не актуальні. Думаю, більшість думає: «Та нехай Україна вступає у Євросоюз, нам більше залишиться».
Особисто я ніколи не жалкував за Радянським Союзом і завжди щиро радів, що Україна є незалежною державою. До речі, привіт окремим глядачам, які у моєму коментарі у прем'єрному випуску нинішнього сезону програми «Велика політика» почули натяк на те, що я - як представник «старшого брата» посилаю сигнал українцям , можливо, навіть за чиїмось завданням - що доремно ви, друзі, відокремилися. Я казав, що, на превеликий жаль, iз часів розпаду Союзу і в Росії, і в Україні залишилося багато чого радянського.
«Темників» ні від кого не отримую»
- Валерій Хорошковський консультантом «Інтера» називає відомого російського політтехнолога Ігоря Шувалова, якому приписують просування в Україні «темників» для українських ЗМІ у 2004 році. Ви спілкуєтесь з Ігорем Шуваловим по роботі?
- З ким я тільки по роботі не спілкуюся! З Шуваловим знайомий, спілкуємося і стосовно роботи. Але «темників» і жодних команд я ні від кого не отримую.
- В одному з інтернет-видань ішлося про те, що через «Інтер» і безпосередньо «Велику політику» політтехнолог Ігор Шувалов «задає матрицю політичного життя», максимально сприяючи Віктору Януковичу з прицілом на майбутні вибори. Прокоментуйте, будь ласка.
- Я вам раджу, якомога рідше читайте українські засоби масової інформації. Бо більшість iз них просто переповідає чутки і стереотипи, які укорінилися у свідомості політично активних українців, - і нічим їх не зламати. У частини людей живе свята віра у те, що на телебаченні все роблять за командою «зверху», що у мене є десь тут під столом прямий телефонний зв'язок з кимось із власників чи керівництва каналу, хтось мені телефонує, я підскакую, виструнчуюсь і кажу: «Так! Ні! Слухаю! Буде зроблено!» Нічого такого немає.
- Ви самі казали на прес-конференції, що у 2009 році на «Інтер» вас запросив його власник Валерій Хорошковський. Після цього стосовно «Інтера», «Великої політики» ви спілкувалися з нинішнім головою СБУ?
- Дійсно, Валерій Хорошковський, коли я ще працював на TVi, зателефонував на мій мобільний, запропонував зустрітися, а при зустрічі запропонував робити програму для каналу. Відколи Валерій Іванович став головою СБУ, ми зустрічаємося дуже рідко. Остання зустріч була кілька місяців тому. В основному говоримо про життя, про політику, про усе, що відбувається в Україні і світі. Він завжди з цікавістю розпитує мене про те, що я думаю про життя в Україні, Росії, на міжнародній арені. Інколи перепитує, яким я бачу подальший розвиток каналу «Інтер».
- Коли ви прийшли на «Інтер», головою правління був Сергій Созановський, потім його місце зайняв Ярослав Порохняк. Близько року пропрацював генпродюсером Володимир Зеленський. Зміни топ-менеджменту якось впливали на «Велику політику»?
- Із усіма у мене взаєморозуміння, ніколи ніяких проблем не виникало. Стосунки з каналом вибудовуються на повній довірі, що я дуже ціную. Мені довіряють робити програму такою, якою я її бачу. У мене - карт-бланш. Інша справа, що повною свободою треба вміти користуватися. Свобода - це не анархія, свобода - це не бездоганний порядок. Людина вільна тоді, коли вона розуміє, яка межа її можливостей, яка ширина коридору, який перед нею відкривається.
- Чому ви часто в інтерв'ю, статтях гостро критикуєте нині прем'єра Росії Володимира Путіна, але не критикуєте нашого очільника держави - Віктора Януковича?
- Насправді я порушую журналістські канони, коли висловлююся суб'єктивно з приводу усього, що відбувається у Росії. Але це моя країна. Я не можу лишатися «над схваткой». Якби чинив так, напевно, працював би на якомусь iз російських каналів. Врешті-решт, до Володимира Володимировича Путіна у мене особиста претензія, бо він власноруч зруйнував моє улюблене дітище - НТВ. Не «Газпром», Альфред Кох, чи Міхаіл Лєсін, як розповідають. Остаточне рішення про долю НТВ приймав Путін. Із цього приводу у мене не виникають жодні сумніви.
В Україні я почуваюся надзвичайно комфортно ще й тому, що для мене українські політики - об'єкт дослідження. Ніяких особистих антипатій у мене немає: можливо, по-людськи хтось симпатизує трохи більше, хтось - менше. Я дотримуюся формули, яку придумав геніальний Йосип Бродський:
«Если выпало в Империи родиться,
лучше жить в глухой провинции, у моря.
И от Цезаря подальше, и от вьюги.
Лебезить не нужно, трусить, торопиться.
Говоришь, что все наместники - ворюги?
Но ворюга мне милей, чем кровопийца».
ДОСЬЄ «УМ»
Євгеній Кисельов, 55 років. Народився у Москві. За освітою - історик-сходознавець.
На телебаченні - з 1987 року. У січні 1992 року відбувся дебют авторської програми «Итоги» на Першому каналі РДТРК «Останкiно», яка згодом виходила на каналах НТВ та ТВ-6.
1993 р. - Кисельов став співзасновником нової телекомпанії НТВ. Займає посади директора каналу, віце-президента телекомпанії, голови ради директорів. Із січня 2000-го - гендиректор НТВ.
У квітні 2001 року - після переходу НТВ під фактичний контроль держави в особі «Газпрому» - Кисельов iз більшою частиною журналістського колективу перейшов на ТВ-6. Телекомпанію закрили за рішенням суду у січні 2002 року.
2002 - 2003 рр. - головний редактор телеканалу ТВС, який закрили за наказом Міністерства друку РФ у червні 2003 року.
У 2003 - 2005 рр. - головний редактор тижневика «Московские новости».
2005 - 2008 рр. - ведучий авторських програм на радіо «Эхо Москвы» і супутниковому телеканалі RTVi. З червня 2008-го - за сумісництвом головний редактор-консультант каналу ТВі (Україна).
З вересня 2009 року веде суспільно-політичне ток-шоу «Велика політика» на каналі «Інтер».
Історія й інфотеймент
- Коли ви презентували «Велику політику» майже два роки тому, то казали, що не будете у студії «співати-танцювати». Уже другу програму поспіль ви то дістаєте предмети з чорного ящика, то стукаєте ногою футбольний м'яч. Чому вирішили міняти підходи наповнення проекту?
- Коли Савік Шустер шість років тому приїхав в Україну зі «Свободою слова» і вперше на каналі ICTV у прямому ефірі політики почали, образно кажучи, схрещувати шпаги у словесних дуелях, усі дивилися на це, годинами не відриваючись від телевізора. Нині, коли у черговий раз політик А лається з політиком Б, - це сотий рiмейк програми Шустера. Глядач просто втрачає інтерес і вимикає телевізор. Особливо зараз, коли спостерігаємо «сезонний» спад інтересу до політики. До речі, поглиблює глядацьку апатію й те, що кожна політична сила має лише кількох спікерів, і тільки вони беруть участь у ток-шоу. Трапляється й таке, що та чи інша політична партія просто не хоче обговорювати тему - і ніхто не приходить на ефір: не тому, що їх не запросили, а тому, що їм, щоб не розгублювати електорат, невигідно озвучувати позицію стосовно, скажімо, подій у Львові 9 травня. Я б повністю відмовився від таких політичних дебатів, але хочеться зберегти прямі ефіри, бо без полеміки наживо телебачення починає «загинатися».
Вводячи у проект елементи інфотейменту, я пробую відійти від традиційного кількагодинного словесного бою, інтерес до якого зберігається лише у маргінальної частини суспільства. Мені б хотілося, щоб аудиторія «Великої політики» зростала за рахунок думаючих людей, молоді. Тому експериментуємо.
- У «Велику політику» ви часто вводите сюжети, інтерв'ю, пов'язані з історією. Чи не думали створити виокремлену історичну програму?
- Якби була можливість, я б плавно трансформував «Велику політику» у програму, що за суттю була б, як мої старі добрі «Итоги», а за формою - щось сучасніше, з елементами інфотейменту.
Щодо історії, то я її полюбив iще зі школи. Під час показу історичних сюжетів у «Великій політиці» ми маємо вищі рейтингові показники. Щось робити виокремлене? У мене є такі плани, але поки що говорити про це зарано.
МОВНЕ ПИТАННЯ
- Ніяк не наважуся говорити українською. Бо, по-перше, мова насправді складна. По-друге, я не люблю говорити будь-якою іноземною мовою з помилками. Особливо складно вчити, якщо знаєш близьку мову. Як людина, що вчила, а потім деякий час викладала перську мову, можу сказати, що таджику неможливо навчитися говорити правильно на іранському діалекті перської мови. Й азербайджанцю дуже складно навчитися чистої турецької мови.
Валентина Самченко, «Україна молода»
Ілюстрація - «Україна молода»
