- Чи змінилася ситуація в Україні за рік після революції?
- Після виборів країна нарешті почне рухатися вперед і станеться те, що мало би статися ще рік тому, після інавгурації Президента. Ключові політичні гравці сядуть разом і напишуть вісім, десять чи дванадцять найважливіших речей для України. Там буде і питання газу, аби Україна нарешті зістрибнула із газового гачка, і питання єдності, щоб люди в Донецьку, Франківську та в моєму рідному Фастові відчували Україну єдиною. Зараз нас багато лякають реваншем В. Януковича, помаранчевими розколами та всякими іншими апокаліпсисами – не вірмо: все точно буде добре. Будуть справедливі вибори без колосальних порушень, сформована парламентська більшість та коаліція.
- Чому ці речі не були прописані рік тому?
- Впродовж останнього року спочатку всі були захоплені ейфорією зміну світу на краще. Це прекрасне і дуже благородне відчуття, але його треба конвертувати в чіткі плани. А потім фактично весь рік всі провідні гравці жили рейтингами й очікуванням парламентських виборів. Те, що Україна не змогла зробити за рік прорив – це на совісті всіх ключових лідерів. В тому числі і Президента, адже всі перемоги діляться на всіх, а за всі поразки відповідає перш за все людина номер один.
- Тож, можна сказати, що за рік суттєво нічого не змінилося?
- Я думаю, що за рік відбулися суттєві речі. Те, що країна змінилася – це факт. Перш за все – це відчуття свободи, та ж свобода слова. Але це не знімає головного питання: не відбулися ті глибокі зміни, яких чекали від Віктора Ющенка, людей навколо нього та обох його урядів. Я можу назвати їх – це: жеки з абсолютно конченою системою, через яку мені зараз соромно запустити людей в мій під’їзд, бо він брудний і зі сміттям, яке вивозять лише два рази на тиждень. Це – абсолютно "кончена" система корумпованого чиновництва та багато іншого.
- Але ж корупція є не лише в жеках, а й у вищих органах.
- Корупція в Україні надпартійна та позапартійна. Вона обирає собі ті політичні сили, які вважає найпотрібнішими на тому чи іншому етапі. У цій виборчій кампанії вона це робить так само - записується в ті виборчі списки, які їй симпатичніші й спокійно далі диктує правила гри. Корупція це не партійна історія, а ось боротьба з корупцією – історія партійна. Є люди, які говорять, що корупція з Україною назавжди. Вони кажуть, що Україна – це така-собі майже середземноморська держава, як Греція, Італія чи Португалія, де корупція завжди була частиною життя і я це сприймаю, як красивий образ, але не як картину завтрашнього дня. В мене є знайомі, які за своє життя не дали жодного хабара даішнику за свої 20 років водійського стажу. Я знаю приклади, коли люди починали боротися з системою, плювали проти вітру і перемагали. Тут багато міфів. Кажуть, що хабарі – це частина нашого життя і без них неможливо. Це не правда. Ми знаємо, як даються хабарі: з опущеними очима, так само з опущеними очима вони й беруться – це заважає людям відчувати себе достойно.
- Чому ви вирішили піти саме в БЮТ?
- Було кілька пропозицій. Причому в БЮТ мені сказали, що поділяють мої погляди на професію, на редакційну політику, на суспільне телебачення й готові мене підтримати. Крім того треба робити реальні ставки. Ми розуміємо, що в цій виборчій кампанії гарантовано проходить шість політичних сил, плюс-мінус дві. Серед них блок Юлії Тимошенко виглядає найефективнішою політичною силою. Звичайно, багато чого в цьому важить особистість Юлії Володимирівни. Я переконаний – що це найефективніший політик, оскільки я не вірю в уряд Ющенка-Януковича чи Ющенка-Єханурова. Такий уряд не може бути довговічним та об’єктивним. Тому я пропоную не лякати один одного – все буде добре
- Ви постійно говорити «все буде добре» - це ніби автотренінг…
- Це моя чітка позиція та переконання. Коли на «5 каналі» ми вели двотижневий марафон під час революції – у мене на телефоні стояв автовідповідач: «Вибачте, я зараз не дуже можу говорити, бо у нас телемарафон. Якщо у вас є щось екстрене, то телефонуйте на такий-то телефон п’ятого каналу. В будь-якому разі все буде добре». Коли вже закінчився телемарафон – до мене телефонували друзі і просили змінити запис на автовідповідачі, але останню фразу залишити.
- Як, на вашу думку, висвітлюється виборча кампанія ЗМІ?
- Дуже сумно, але зараз ми маємо справу з найбільш проданою виборчою кампанією, коли фактично новини всіх центральних, регіональних каналів, великих газет мають справу із джинсою - так ми, журналісти, називаємо матеріали на замовлення. Зараз практично всі ключові медіа гравці торгують ефірами, гостьовими студіями, сюжетами, газети торгують статтями. І враження від цього гидотні. Практично у всіх виборчих штабах потоком сидять гінці зі всіх видань, які просто, як на базарі свинячу тушу, продають по частинках це видання – шокуючи враження. Ми побороли цензуру, побороли темники, але їм на зміну прийшла система джинси. І я не знаю, що краще. Тоді, наприклад, на каналі 1+1 півроку не було Віктора Ющенка, але люди розуміли, що раз не показують, значить він вартий уваги. Зараз маємо ситуацію, коли є імітація свободи слова: ти включаєш ефір і бачиш розмаїття політичних партій, береш газету – бачиш інтерв’ю з чотирма політиками, але ми то знаємо, що це матеріал на замовлення: спотворений, без гострих запитань, вичищений – ніякий. Матеріал або інтерв’ю в газеті з біль-менш хорошими тиражами коштує десятки тисяч. Розцінки коливаються на рівні чотирьох-п`ятизначних сум в доларах. Ефіри на каналах та новини також продаються.
- Але ж була журналістська революція…
- Звичайно, провина лежить і на журналістах, які не навчилися червоніти, коли беруть гроші за свої сюжети, або за чиєсь інтерв’ю в своєму сюжеті, тому що такі речі тримаються виключно на людях та людських якостях. Але в цьому велика вина і політиків, які розбещували і продовжують розбещувати журналістів грошима. Коли ведучому програми кажуть: ми даємо тобі 5 тисяч доларів, аби бути в твоїй програмі і він не погоджується - вони кажуть, а 10, 15 чи 20 –перед цими спокусами не кожен може втриматися. Проте, я думаю, ми і з цим справимося.
