Член Національної спілки журналістів України, колишній ведучий юридичної програми ТРК «Київ» «Чорний квадрат» Юрій Горовий пропрацював у системі Держкомтелерадіо на різних посадах понад 20 років. На початку 2011 року, після отримання інвалідності, із заступника директора творчого об'єднання інформаційно-аналітичних програм його понизили до посади, яка, відповідно, менше оплачувана і є радше технічною, аніж журналістською.

Наразі пан Юрій - головний випусковий редактор управління міжнародного співробітництва та зв'язків з регіональними телекомпаніями Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба "Українське телебачення і радіомовлення"».

Через сором за УТР він вирішив написати заяву про звільнення. Хоча до пенсії залишилося два роки. «Я вважаю, що не може Україну представляти такий недолугий канал», - каже він. УТР має сприяти формуванню позитивного іміджу України за кордоном, а насправді це приватна телекомпанія однієї родини - Юричків, стверджує Юрій Горовий.

- Пане Юрію, ви пропрацювали на УТР п'ять років. На вашу думку, чи є майбутнє в цієї телекомпанії?

- Я думаю, що в цієї компанії немає ніякого майбутнього, як, власне, й минулого. Тому що, на мою абсолютно суб'єктивну думку, компанія не може визначити свого телеглядача. Люди, які проживають за кордоном і на яких нібито розраховує телекомпанія, не цікавляться театральними постановками регіональних українських театрів. Програми, які транслює УТР, настільки містечкові, настільки недолуго зроблені, це не всеукраїнський рівень. Водночас така державна компанія потрібна, оскільки кожна держава дбає про свій міжнародний імідж.

Я відвідав декілька регіонів Росії, Польщу, Іспанію. Там діаспоряни абсолютно не дивляться УТР, ігнорують його, навіть не знають, що такий канал існує. Про це я неодноразово повідомляв президента УТР Василя Васильовича Юричка. Можливо, компанія непопулярна через те, що держава не виділяє на свій імідж коштів? Так виділяє ж, тільки через МЗС. Можливо, таку телекомпанію варто під'єднати до МЗС? Але чомусь цього не роблять, і компанія існує як приватне підприємство Василя Васильовича Юричка і його сина Андрія. Якими б поважними вони не були, мені здається, це не державна справа - створювати компанію для кількох осіб. Хоча для держави є й певна вигода від УТР.

- Цікаво, яка ж?

- Компанія складається на 50% з абсолютно недосвідченої молоді, якій потрібно перше місце роботи, і на 50% з пенсіонерів, яких уже ніде не візьмуть.

- Ви працювали заступником директора творчого об'єднання інформаційно-аналітичних програм. Чому вас перевели на нижчу посаду?

- Я сам спровокував таке рішення керівництва, більш того - особисто написав заяву про переведення. Але ж ви розумієте, що на таких компаніях, як УТР, усі рішення про переведення, надбавки до зарплат, пільги тощо вирішуються лише однією людиною. Тобто дається команда про переведення на нижчу посаду, але при цьому додається, щоб працівник сам написав заяву за власним бажанням. Річ у тім, що в січні цього року я захворів, і через кілька місяців активного лікування мені дали другу групу інвалідності. Після мого повернення на роботу керівник Державної телекомпанії пан Юричко повідомив мене, що законодавство України забороняє інвалідам займати керівні посади у ввіреній йому телекомпанії. Через тиждень начальник відділу кадрів запропонувала мені написати заяву з проханням перевести мене на нижчеоплачувану, по суті технічну, а не журналістську посаду. Водночас не посоромився призначити свого сина директором творчого об'єднання інформаційно-аналітичних програм.

- А хіба це не є порушенням нового закону про корупцію, який вступив у силу 1 липня цього року? Батько і син на керівних посадах однієї державної компанії...

- Думаю, що батько не мав ані найменшого права призначати сина, бо саме такі трудові відносини визнаються корупційними. Тут абсолютно пряме підпорядкування директора ТО гендиректору УТР. Я розумію, всім потрібно десь починати працювати, і чому б не почати під крилом у свого батька. Можливо, тут особливих корупційних дій і немає. Але син на керівний посаді почав зі звільнень. Методом кулуарних інтриг створював такі умови, щоб люди самі пішли. Через ці інтриги в колективі велика напруга.

- Чи обговорювалося в колективі рішення Тараса Аврахова про закриття української редакції іномовлення НРКУ?

- Обговорювалося кулуарно. Люди казали, що не може країна залежати від негативного іміджу, який у неї вже є. А на літучці говорилося, що рішення Аврахова було абсолютно помилковим.

- А ви особисто як вважаєте: чи потрібні такі телерадіоканали, які практично ніхто не чує і не бачить за кордоном?

- Абсолютно не потрібні. Але держава сама сприяє тому, щоб ці компанії навіщось існували. Нібито УТР має сприяти формуванню позитивного іміджу України за кордоном, а насправді це є приватна телекомпанія однієї родини.

Тепер я замість журналістської роботи займаюсь друкуванням папок і переглядом програм, які надходять з усіх регіонів України. Моє завдання - визначити якість цих програм, хоча вони незалежно від якості в ефір ідуть усі (за винятком прямої реклами). Тому що УТР, якій треба заповнити цілодобовий ефір, нікому за програми не платить, і  регіональні ТРК свій непотріб викидають в ефір через нас.

Я вирішив написати заяву. Вважаю, такий недолугий канал не може представляти Україну. Мені соромно сказати, що я працюю на УТР. Коли я кажу про це за кордоном, усі допитуються, а де ж його знайти. Я не маю наміру вилити бруд на УТР чи Юричка. Але комусь треба сказати правду.

«Детектор медіа» готова надати можливість усім згаданим у публікації особам і сторонам висловити свою точку зору.