Що чекає на українських журналістів 23 січня – у день продовження слухання по суті справи по вбивству Георгія Гонгадзе?
Поширена українськими ЗМІ інформація про проблеми доступу журналістів до зали судових засідань і сутички з конвоєм з цього приводу в приміщенні Київського апеляційного суду 9 січня - у день широко оприлюдненого початку слухання справи по вбивству Гонгадзе - вкотре викликала гіркоту і розчарування.
Ситуація, яка начебто стала проблемою медіа, є насправді проблемою суспільства і української судової системи.
Рішення суддів слухати справу у відкритому режимі - ключовий фактор для присутності преси у судовому залі.
Авторові цих рядків неодноразово довелося працювати з журналістами і суддями у багаточисельних семінарах по доступу до інформації, стосунків преси і судової гілки влади тощо.
Взаємні звинувачення учасників таких семінарів зводилися до браку поваги і нерозуміння ролі одних іншими..
В цілому судді – не проти присутності преси у залі суду, але вони хочуть поваги з боку преси до їхньої праці і до учасників процесу.
Вони дбають про права сторін і право обвинувачених на справедливий судовий розгляд .
Журналісти на загал розуміють побоювання суддів і готові демонструвати до суду як важливого інституту у демократичному суспільстві свою повагу.
Однак вони мають і свої очікування ...Вони хочуть з боку судової гілки визнання місії преси, яку вона здійснює у демократії - своєчасно інформувати суспільство з приводу усіх суспільно важливих подій.
Вони не хочуть по кожній резонансній справі (а таких в Україні немало) стояти прохачами з камерами перед входом до суду, щоб мати можливість робити свою роботу. Чи кулаками прокладати собі дорогу до судової зали....
Що потрібно за таких обставин?
Оскільки вирішення питань запровадження акредитації /одноразової реєстрації тощо при судах, визначення розкладу слухань справ і розподіл залів під слухання – це компетенція судової влади, журналісти можуть лише виконувати проголошені нею правила. Правила ці, зауважимо, повинні узгоджуватися з українськими законами. І допомагати пресі виконати її роботу.....
То ж у контексті події 9 січня поглянемо, чи впоралася з цим судова влада міста Києва? Чи був нею врахований її ж кількарічний досвід по інших резонансних справах, коли до найменшої (чи випадково?!) зали не могли увійти не лише всі представники медіа, а мали проблеми з доступом навіть судді.....
Що, власне, мало і могло зробити керівництво суду?
З огляду на резонансний характер справи, вони могли спрогнозувати (юридичний термін – передбачити), що висвітлення цієї події, особливо в перший день, буде пріоритетним не лише для місцевих засобів масової інформації, але й приверне увагу акредитованих у столиці іноземних журналістів.
І не тому, що це цікаво журналістам, а тому, що на новини чекають українці і світ, і журналісти мають зробити свою роботу .
Щоб почати плекати повагу до себе як важливої гілки влади варто було:
* продемонструвати організаційні заходи і запобігти сутичкам у тісних коридорах приміщення суду
* виділити під слухання справи один з найбільших залів (який здебільшого використовується суддями для внутрішніх потреб (загальних зборів тощо) і ніколи - для таких резонансних справ)
* зробити заяву чи хоча б розмістити на дошках оголошень суду повідомлення інформативного характеру про загальну кількість місць у відведеному залі і про визначену для преси кількість місць (за рекомендаціями Ради Європи, це не повинно бути менше 50% від місць для публіки у залі, інші 50% могли б зайняти бажаючі – не журналісти )
* попередити про бажану попередню реєстрацію для присутності у залі суду в день слухань
Звичайно, для цього треба було б виділити окрему людину – працівника суду. За умови оприлюднення такого правила і встановлення графіку такої реєстрації це було б не
проблематично здійснити.
* позначити місця у залі суду як місця для преси з метою забезпечення порядку у залі суду і прав інших осіб на доступ до зали
* пояснити керівнику конвою чи керівництву МВС, що лише суддя вирішує питання про режим слухання, а робота конвою - стежити за дотриманням правил щодо перебування підсудних у громадському місці (яким суд, безперечно, є).
Нічого подібного не відбулося.
Керівництво суду залишилося в той день у тіні. Нікому навіть не спало на думку публічно вибачитися перед представниками преси за всі незручності, які вони мали і повідомити про вжиті заходи щодо перевищення конвоєм своїх повноважень
Сутички були спровоковані бездіяльністю щодо адекватної організації роботи суду в день початку слухання резонансної справи .
Судді мали проблеми спокійно слухати справу і у нормальних умовах відкласти її слухання. І, що важливо зрозуміти – вони не мали дієвого впливу на дії конвою. Конвой діяв ніби як для забезпечення порядку.....
Журналісти були вкотре принижені недбалим ставленням судової цього разу влади до їхньої праці і до суспільства, яке чекало на повну спокійно-неупереджену інформацію із судового залу...
Отримало – нервові репортажі не стільки про справу, як про проблеми організації у здійсненні правосуддя.
Одне з недавніх опитувань українців про рівень довіри до суду і суддів засвідчило надзвичайно низький рівень такої довіри. Довіра як форма соціального капіталу має свої джерела, одне з найперших - репутація.
Чи додає поваги суддям така організація їх роботи?
Чи може преса поважати суд у таких умовах?
День суду і судний день
СПРАВУ ГОНГАДЗЕ РОЗГЛЯДАТИМУТЬ ПО СУТІ. З НОВОГО РОКУ
Суд по справі Гонгадзе почнеться з порушення закону?
