- Отаре, чи еволюціонувала вітчизняна журналістика за останні п'ять років і чи відбулися у ній якісь незворотні зміни?
- Зміни відбулись і далі відбуваються, особливо у суспільно-політичній журналістиці. Чи незворотні вони, сказати важко, - можливе повернення до того, що було до 2005 року чи неможливе, але «еволюція» може завести журналістику до ще гіршого стану. Гіршого хоча б з огляду на те, що тоді, за Кучми, попереду було світло в кінці тунелю - якщо не на виборах 2004-го, то колись. У перспективі люди сподівались спекатись Кучми і його ставлеників, визволитися від темників і працювати професійно. Потім виявилось, що справа не в темниках: коли їх не стало, журналістика швидко підставила шию під інше ярмо (досить докладно я описав цей процес у статті http://ms.detector.media/material/vid-dzhinsi-do-politichnogo-diktatu). Зараз це ярмо вдосконалюється і дедалі міцніше тримає тих, хто залишився в професії. Натомість, ми чітко розуміємо, що, змінивши Януковича на Юнуковича чи Їнуковича, або одних олігархів-медіавласників на інших, ми не зможемо автоматично покращити якість журналістики, її опірність до зовнішніх впливів. Цей процес повинні зумовлювати зовсім інші чинники - суспільні та етичні, а не політичні чи економічні.
- Інколи видаються необґрунтованими заяви щодо вторинності наших ЗМІ у порівнянні зі світовими. У чому ж, власне, проблема, на Вашу думку?
- Наші ЗМІ не те що вторинні, вони взагалі не бачать світу. Останні півроку я досить активно відстежую західні (мовами, які я знаю - англійською і польською) джерела на медійну тематику, паралельно з українськими та російськими. Відсотків 60 знакових і важливих подій світового рівня у цій сфері взагалі не потрапляє у пострадянський інформпростір. Ще відсотків 30 публікуються у спеціалізованих російських виданнях, але залишаються непоміченими українськими виданнями. І, нарешті, відсотків 10 доходить до українських читачів, але в більшості випадків - у формі передруків із російських джерел і зі значним запізненням. Так гірко часом бачити, як за тиждень після того, як хвиля пройшла західними ЗМІ, вона доходить до наших, часто у спотвореному непрофесійним перекладом вигляді.
Проблема в нашій ізольованості від світового контексту. Не знаємо англійської, а хто знає, ті лінуються нею читати. Покладаємось на «старших братів» та їхні ЗМІ, хоча тут варто бути обережними, зважаючи на потужні політичні фільтри, які там працюють. Не цікавимося подіями у світі й не усвідомлюємо масштабу деяких явищ. У деяких редакціях це намагаються обґрунтувати незацікавленістю аудиторії в «міжнародці», окрім стихійних лих і збройних конфліктів. А звідки в аудиторії може виникнути цікавість, якщо її сто років виховують в ізоляціоністському дусі?
- Якось Ви зазначили, що «телебачення перетворилось на полігон амбітних людей, які намагаються комусь щось довести, а не зробити якісний продукт»...
- Це не тільки телебачення і не тільки медіа. Таке уявлення культивується в цілому суспільстві: якщо в тебе коротке резюме, значить, ти лузер. Треба штовхатись ліктями, нестися вгору кар'єрною драбиною і в жодному разі не затримуватись на одному місці. На телебачення це впливає дуже сильно і, сказати б, драматично. Завдяки вірі в те, що треба бігти чимскоріше, а куди і навіщо - буде ясно, коли прибіжимо. На нашому телебаченні щонайменше двічі на рік закривають відносно успішні й якісні проекти та запускають нові - а раптом ще краще спрацюють? І ведучі, щойно глядачі одного каналу до них призвичаяться, перебігають на інший.
- А як можете прокоментувати вислів вже покійного російського актора Олега Янковського, який зазначив, що сьогоднішній час - це «епоха добре оплачуваних посередностей»?
- Можу тільки підтвердити, що в українських ЗМІ однозначної кореляції між рівнем оплати праці та рівнем професійної майстерності - не існує. Є дуже багато переоцінених людей, особливо в Києві, і ще більше недооцінених, особливо в регіонах. Якби поміняти їх місцями, медіа стали б кращими.
- Наскільки на сьогодні є можливою та необхідною модернізація регіональних ЗМІ?
- Українські регіональні ЗМІ примудряються бути водночас гіпертрофованими та недорозвиненими. З одного боку, півтора десятка місцевих телеканалів в Одесі, з іншого - відсутність нормальної міської газети або повноцінної комерційної телекомпанії в багатьох обласних центрах. Державні та комунальні ЗМІ в регіонах ледь животіють, їх необхідно роздержавити якнайскоріше. В ідеалі, на їхній базі мало б бути створено мережі комерційних ЗМІ на зразок тієї, яку намагалась створити «Газета по-киевски»: частина контенту скрізь однакова, частину виробляє місцева редакція. Додавши сюди конвергенцію (газета+інтернет+можливо, радіо і телебачення), можна досягти чудових результатів. Однак подібні ініціативи поки що розвиваються успішно тільки в сфері рекламно-інформаційних медіа.
Ще один варіант - перетворення ОДТРК та комунальних телекомпаній і радіостанцій на громадські, із гарантованим невтручанням місцевої влади. Буде важко, але в кінцевому підсумку такі ЗМІ могли б працювати справді на користь громадам. В Америці ця модель існує досить успішно вже багато десятиліть, та й у сусідній Польщі ніби прижилася. Має з'явитися - мережевий проект місцевих онлайн-видань, на зразок американського Patch. Не просто регіональні підпроекти київського видання, а повноцінна мережа регіональних сайтів. Планів багато, але, поки на рекламному ринку регіонів не з'являться гроші, вони залишаться фантазіями.
- І насамкінець побажання і, можливо, кілька порад молодим журналістам від Отара Довженка
Довідка: Отар Довженко народився 1981 року в Запоріжжі, 20 років жив у Дніпропетровську, потім ще 10 у Львові. Випускник журфаку Дніпропетровського національного університету. Останні п'ять років працював у проекті «Детектор медіа» (з них три роки - редактором сайту http://detector.media), останні чотири місяці керує сайтом «Медіаграмотність» http://ms.detector.media. Деякий час займався літературною творчістю, потім припинив.
Наталя Пасічник, «Нова Україна»
