- Цьогоріч за рейтингом журналу «Фокус» Вас визнали найуспішнішим телеведучим України серед великого кола конкурентів. Чим пояснюєте такий успіх?
- У нас довго не було цієї професії, і було незрозуміло, хто такий телеведучий. Але після 14 років на ТБ я можу сказати, що в цій справі я профі. Мені приємно, що я посів перше місце. Бо завжди приємно, коли тебе визнають колеги-професіонали, які є в експертній раді. І коли кажуть що треба займатися справою незважаючи на зовнішні фактори, то це неправда. Адже талановиті лауреати Оскара теж реагують на нагороди і щасливі з того. Знаєте в чому найбільша проблема, коли люди отримують якусь нагороду? Їм важче все переживати наступного року, якщо вони цього не отримають. Навколо багато таких самих професіоналів, які заслуговують на призи, нагороди і перші місця. Кращим від того, що я перший в рейтингу, я не став, яким був таким і залишився.
- Ви працюєте на ТБ вже друге десятиліття. Як за цей час змінилось українське розважальне телебачення?
- Справді, я вів першу в Україні розважальну інтерактивну програму, що називалася «Щасливий дзвінок». Це було вперше в історії сучасного українського ТБ в прямому ефірі.
У нас цей сегмент медіаринку досі розвивається. Не дивлячись на те, що саме зараз на каналах є перебір з талант-шоу. І це ще не межа, вона десь попереду. Колись запуск великого розважального шоу в праймі було глобальною подією, нині цього не відбувається. Є великі шоу, навіть кілька на одному каналі, але це вже стає буденністю. І фраза «головне шоу країни» втрачає свою значимість.
- Тепер розважальні шоу більше створюються за моделлю «вінегретного продукту» - за участю українських і, чомусь, тільки російських зірок, на відміну від перших «Танців з зірками», де брали участь лише українські зірки, українські члени журі і т. і. Тут треба або розширювати географію, або зберігати вітчизняну сакральність. Чи ці продукти виробляються з розрахунком і на глядача в Росії?
- Ні, це орієнтовано на нашого споживача. Так як і в проекті «Зірка + Зірка» і «Зірка + Зірка 2». Запрошуються російські відомі особистості, які популярні у нас в країні і стає цікавішим змагання, коли пара складається з російської і української зірки, або є повністю українська пара, яка конкурує з російською. Найголовніше, щоб в цьому контексті не губилися українські зірки. Бо з Росії можна привезти стільки учасників, що українців буде не помітно, адже там більше населення і країна. Тому треба триматися золотої середини. А як на мене, все одно українським глядачам ближчі українці. Тому що ті зірки далеко, вони приїхали й поїхали, а наші залишаються. Мені здається, цей період так само пройде і люди визначаться зі своїми зірками. Хоча я не бачу проблеми в тому, що є і вони, і ми. А стосовно «Танців з зірками» на СТБ, то я би цей проект не запускав, на скільки я знаю, він у них не дуже успішно пішов. Але це не відновлене шоу, на СТБ свій формат, він так само Бі-бі-сі-шний, але вони його трошки по-інакшому роблять.
- На каналах домінують куплені формати шоу, реаліті, ситкомів. Був колись чудовий досвід створення успішних українських форматів. Нині дефіцит з аналогічним вітчизняним продуктом?
- У нас є вітчизняні серіали, які створюються в Україні. Незабаром на «1+1» саме такий серіал буде запускатися. Цей ситком написаний нашими авторами, грають наші актори українською мовою. Зрозуміло, під готові формати легше знайти гроші, спонсора, бо якщо цей формат уже запущений і пройшов з успіхом у Франції, Голландії, Англії і ще десь, значить є 80% впевненості в тому, що формат буде успішний і в нас. Хоча, це не завжди факт. Наприклад, колись домінувала точка зору, що популярне в Росії, буде завжди популярне у нас і навпаки. Але досвід засвідчив, що це не так. Цьому є багато прикладів.
- Медіаексперти простежують за останній рік тенденцію до зростання на українському телебаченні кількості російських та російськомовних ведучих. Це телемода, гроші чи політика?
- Це у нас зараз такий період, я так думаю. Це все стосується політики. Якщо раніше канали обов'язково визначали, що як мінімум один ведучий має бути україномовний, і частина програми має бути українською мовою, то зараз на це все наплювали. Українське телебачення стає не російським, але значною мірою російськомовним. Маю надію, що цей період пройде. Я думаю, що хвіст цієї проблеми, а точніше голова - у ставленні до української мови. Тому таке відбувається й на телебаченні...
- А Вам ніколи не ставили завдання вести якусь програму російською?
- Боже збав, ні. Я розмовляю російською тоді, коли поруч зі мною стоять росіяни, які не розуміють української мови, - це і в «Смакуємо», і в «ГПУ», і в «Зірка + Зірка». Але так, щоб мені казали: «Ви тепер будете розмовляти російською мовою», - слава Богу, такого немає, і, сподіваюсь, не буде.
- Чи не вважаєте Ви, що українському телебаченню не вистачає інтелект-шоу, пізнавальних програм, розвивальних проектів для дітей, на кшталт «Найрозумніший»?
- Так, це проблема. І я думаю, що це проблема передовсім в політиці каналів, а не в появі таких продуктів. Бо все, що стосується дітей або підлітків, в нас вважається неконкурентоспроможним. На це складно знайти гроші, його важко ставити в прайм. На мою думку ця ситуація повинна кардинально змінитися.
В тій же Італії, або Франції програма «Питання для чемпіонів» виходить 20 років і 20 років користується успіхом. Вона виходить в передпраймі, і люди не можуть уявити собі життя без цієї програми, де можна відповісти на запитання і отримати якісь подарунки. У нас з такими шоу проблема. Я навіть не знаю чому. Можливо тому, що їх ставлять в неправильний час чи щось ще роблять неправильно. Принаймні уже довгий час у нас на каналах ці проекти не мають шаленого успіху. Хоча, насправді, це класні програми, і вони повинні бути.
- Чи встигаєте Ви дивитися політичні ток-шоу?
- Я не дивлюся їх. Напевне, як більшість українців, я втратив інтерес до політичних програм. Можливо тому, що наперед знаю чим вони закінчаться, і який їхній сенс. І я вбачаю великий позитив у тому, що громадяни втрачають цікавість до політичних телепроектів, до політики. Люди наїлися політики і розуміють, яка зараз політична ситуація, чим ці всі розмови закінчуються. Зараз ми починаємо торкатися таких глобальних тем як демократія. Але я вірю в те, що в нашій країні коли-небудь прийде такий час, що громадяни не будуть знати, як звати прем'єр-міністра. Це буде тоді, коли люди будуть добре жити і їм буде байдуже, хто прем'єр-міністр.
- Якби Вам запропонували вести хай не політичну програму, але, скажімо, соціально спрямовану, тобто, попрацювати у більш серйозному жанрі, Ви б погодились?
- Я можу вести будь-які програми - соціальні, політичні, розважальні. Але на мій погляд, вести розважальну програму набагато складніше, ніж політичну. Тому що в розважальній програмі ти повинен виблискувати розумом, гумором, тримати темпоритм і так далі. А що нині в політичних програмах? Є червоні і зелені учасники, ведучий ставить їм такі питання, щоб зіткнути їх лобами на провокаційній темі, і спостерігає за тим, як вони між собою гризуться, не забуваючи оголошувати перерви на рекламу.
- Не так давно Ви стали співведучим гумористичної програми «ГПУ». Жарти в цій програмі прописані, чи це, здебільшого, імпровізація? Ви задоволені результатом цього експерименту?
- Ми маємо схему, основу, на якій базується наша розмова. А вже потім, як і в будь-якій розмові, слово за слово починає чіплятися, і доходить до якихось таких тем, про які ми навіть і не підозрювали, що будемо говорити. Програма дає людям новини з іншого кута зору, можливо більш іронічного. Це програма-експеримент. І поки що ми не зовсім задоволені результатом. Але ми свідомо йшли на цей крок, знаючи, що нас будуть порівнювати з «Прожекторперісхілтон», і в цьому я не вбачаю проблеми.
- В «ГПУ» Ви жартуєте також і на політичні теми. На скільки редакційна політика дозволяє жартувати в такому напрямку, чи є якісь межі, за які Ви не маєте права виходити?
- Це межі, перш за все, морально-етичні. Тому що ми можемо мати якесь своє ставлення до події, яка відбулася, але ми повинні поважати тих людей, які створюють ці події. Тому ми не можемо сказати, що той «козел», чи та «коза» щось не правильно зробили. Це люди, які займають політичні посади, і ми можемо мати відношення до подій, але це все одно в рамках якоїсь людської моральності і етики. Ну а такого, щоб нам казали, що це якась політична історія і цю політичну історію не можна висвітлювати, - такого жодного разу ще не було.
- Чи не маєте наміру взяти участь у якомусь з проектів «95 кварталу» або зіграти в театральних постановках?
- Я беру участь у схожих проектах. Зараз знімаюся в серіалі української компанії «Нова студія» в Олександра Ітигілова, він має назву «Пончик Люся». Я граю там корумпованого адвоката. Це український продукт, українське російськомовне кіно. Як актору мені цікаво було б знятися і в «квартальників». Від театральних проектів я, на жаль, відмовляюся, хоча мені поки що пропонують, на щастя. Але я не можу цим займатися, бо ледве встигаю зніматися в кіно.
- Ніколи не планували створити власну авторську програму, де Ви виступали б і автором, і ведучим, і редактором, або й взагалі - зайнятися телевиробництвом?
- Думки про авторську програму є, але ця історія ще не визріла, тому говорити про неї поки що ранувато. А телевиробництвом мають займатися ті, хто на це вчився. Але якщо прийде такий момент, що треба буде це робити, думаю, займуся.
- Може це буде реалізовано колись на Суспільному мовленні? Чи реальна, на Вашу думку, ідея створення СМ в Україні?
- Я не зовсім в це вірю. Бо українське телебачення приречене мати УТ-1 таким, яким воно його має вже 20 років. Це така довгограюча історія, де Перший національний є таким собі «цапом відбувайлом». І я не бачу перспектив, що найближчим часом може щось змінитися. Бо оновлюється керівництво, туди набирають якихось людей, дістають гроші, щоби випускати ці продукти. А потім ти зустрічаєш людей, які там працюють, а вони кажуть «ну, зарплати в нас немає, це ж УТ-1, але ми там можемо реалізуватися». Я не розумію цієї історії. Якщо робити суспільне мовлення, то його треба робити. Але з УТ-1 я не певен. Бо це державна структура, як дитячий садок, де є штатний розклад, в цьому розкладі має бути завідуючий дитсадком, няня, вихователь, методист, тьотя, яка грає на фортепіано, тобто цей штатний розклад має бути заповнений. І ти вже цю людину звільнити просто так не можеш, це вже якась ціла історія. Але це проблема не УТ-1, навіть не телебачення, це проблема держави. А оскільки ніхто цим серйозно займатися не хоче, то воно так і тягнеться, а державне телебачення як старий чемодан, який шкода викинути, бо вже всі до нього звикли, але толку від нього теж немає ніякого.
Анна Опря, «Суспільне мовлення в Україні»
Фото dusia.detector.media
