detector.media
13.03.2011 10:43
Елвіс-манкурт і хороші терористи
Елвіс-манкурт і хороші терористи
Кінорежисер П’єр Фалардо збагатив фразеологію свого народу і, як справжній націоналіст, змалював у фільмах ідеальний Квебек

Про канадське кіно в Україні не знають майже нічого. Надто ж про кіно єдиної франкомовної провінції Канади з унікальною культурою, що має мало спільного як із канадською, так і з культурою Франції, - Квебеку. Ми вже говорили про квебекські медіа. Тепер поговорімо про кіно, яке тут знімають чудове, часом - світового рівня, трапляються й справжні шедеври.

 

Нація, що вміє сміятися з власних недоліків, варта поваги. Так подумав я десять років тому, коли вперше подивився комедію «Елвіс Ґраттон» (Elvis Gratton, 1981).

 

Був у Квебеку такий режисер - П'єр Фалардо (Pierre Falardeau). Ідейний націоналіст, але при цьому справді талановита людина (така комбінація трапляється, на жаль, нечасто). Наприкінці 1970-х він шукав гроші, щоби зняти фільм про Повстання патріотів 1837-38 років (тоді квебекці проголосили незалежність від Англії і близько року чинили опір британським військам). Грошей ніхто не дав, бо тема «некомерційна». Фалардо образився. А тут якраз стався референдум 1980 року щодо суверенітету, на якому 60% виборців проголосували проти. Фалардо розлютився... і зняв чудову комедію.

 

Головний герой - карикатурний квебекуа-манкурт на ім'я Боб Ґраттон. Він примітивний, неохайний, жадібний. Говорить каліченою французькою з купою англіцизмів. Дуже пишається, що вибився «в боси» - має «великий гараж!!!» («гаражами» у Квебеку називають станції автосервісу). При цьому він любить щось поцупити в супермаркеті. Расист: «Китайці, поляки, негри понаїхали і крадуть у нас робочі місця». При цьому він - проти незалежності Квебеку. Люто ненавидить сувереністів: «Вони не заборонять мені віддати дітей до англійської школи!» (хоча дітей не має). Ультраправий: ненавидить соціальні пільги тощо. Персонаж вийшов комічний - і, хоч як це дивно, симпатичний у своїй примітивній самозакоханості.

 

Але Ґраттон має ідеал: це Елвіс Преслі. Щороку в місті Квебек проходить «Елвіс шоу»: учасники конкурсу імітують Преслі, журі обирає «найсправнішого». Фалардо в'їдливо висміює американізацію: навіть під різдвяною ялинкою замість маленького Ісусика Ґраттон ставить фігурку Елвіса. Ґраттон готується до конкурсу - і виграє! Миттєво перетворюється на велику знаменитість і всю решту фільму купається у славі - як він це розуміє.

 

Фільм справді став народним - люди дотепер його цитують. А словосполучення «великий гараж!!!» вкорінилось у квебекській фразеології. Фалардо зняв іще кілька фільмів про «Елвіса Ґраттона». Наприклад, у другому англоканадські видавці пропонують «великій людині» видати автобіографію під девізом Think big...

 

З часом Фалардо назбирав-таки гроші на фільм про Патріотів (15 février 1839, 2001). Фільм вийшов похмурим: герої повстання сидять у в'язниці й чекають на страту. А щоб не гаяти час, міркують про долю Батьківщини. В останній сцені сімох ватажків повстання вішають англійці (решту, як відомо з історії, або посадили, або депортували). Власне сама назва - «15 лютого 1839-го» - це дата страти. Поки герої ще дискутували за ґратами, Фалардо вклав у вуста одного з них своє бачення націоналізму: «Якщо ти за незалежність, то хоч ти білий, хоч чорний, хоч жовтий - але ти наш брат; а якщо проти, то хоч ти білий, хоч чорний, хоч жовтий, але ти ворог, і я тебе ненавиджу». Був іще англійський солдат-вартовий, який крізь сльози пояснював в'язням, що він ні в чому не винен і взагалі «лише бідний селянин».

 

А ще Фалардо зняв фільм «Жовтень» (Octobre, 1994), але не про більшовицький переворот, а про Жовтневу кризу 1970-го. Тоді молоді підпільники з Фронту визволення Квебеку викрали англійського дипломата, а потім ще й квебекського міністра П'єра Ляпорта (Pierre Laporte). Федеральний уряд ввів до Квебеку війська і заарештував куну людей. Тоді підпільники міністра вбили, а британця виміняли на літак (точніше, їх відвезли на Кубу, а вони, натомість, відпустили дипломата). З Фронтом визволення Квебеку було покінчено. Дотепер люди сперечаються: чому викрали саме цього міністра? Навіщо вбили? Існує декілька версій. Фалардо розповів свою: міністра викрали випадково. Підпільникам треба було когось викрасти, і швидко - поліція вже майже на хвості. Пошукали у телефонній книзі: о, тут поруч живе міністр!

 

Кадри - золота квебекська осінь, тиха монреальська вулиця, міністра хапають біля хати, заштовхують у машину. Далі везуть до маленького будиночка на іншій осінній вулиці... там і розгортається решта дії. Підпільники - всі як один молоді ідеалісти - стережуть міністра і міркують про долю нації та рідного краю.

 

Тим часом міністр лежить із зав'язаними очима та зв'язаними руками. Морально занепадає. Якось намагається втекти, розбиває вікно й сильно ріжеться склом. Після того він уже в такому жалюгідному стані, що за кілька днів герої вбивають його з гуманних міркувань. Фільм важкий, але Фалардо показує хлопців добрими: трагедія сталася випадково, майже нещасний випадок.

 

Така версія увійшла у масову свідомість. Тільки 2010 року письменник Луї Амелен (Louis Hamelin) видав книжку «Сузір'я Рисі» (La constellation du Lynx), де пояснив, що Фалардо все вигадує, а насправді все було так, як пише він, Луї Амелен. А як там було насправді в 1970-му, тепер уже, звісно, не розібратися.

 

За кілька років до смерті Фалардо зняв комедію «Конгорама» (Congorama, 2006). Фільм вийшов людяний і цікавий. Патріотизм там є, але прихований - настільки прихований, що людина, незнайома з Квебеком, його й не помітить.

 

Бельгійський інженер живе з дружиною з Конго, її сином і доглядає свого паралізованого батька. Намагається винайти електричний двигун, але нічого не виходить. Раптом він дізнається, що його всиновили, а його справжня, біологічна мати жила у Квебеку. Він, ясна річ, їде її шукати. Звісно, не знаходить, але випадково опиняється в машині з квебекцем. Вони біологічні браття, але не знають про це. Квебекець везе технічну документацію на електродвигун, що його винайшов їхній спільний біологічний батько. Звісно, машина потрапляє у ДТП, брат - у комі, бельгієць знаходить проект двигуна, видає за свій винахід. Але брат виживає, приїжджає до Бельгії; батько теж не помер, а живе у Штатах... Наприкінці фільму глядач остаточно заплутується, хто чий родич і хто кого коли всиновив. Але цікаво.

 

Ви спитаєте: що ж тут патріотичного? А те, що половина дій відбувається у Квебеку. Показано елементи тутешньої культури: бельгієць думає, що pâté chinois (так званий китайський паштет) - це щось східне, тоді як це традиційна квебекська страва; брат в гостях у бельгійця нахвалює їжу: C'est écoeurant! (у Квебеку це значить «Як смачно!», а у Європі - «Це гидота»). Брат збирається з'їздити до Фландрії і вчить фламандську, а бельгієць із цього сміється - «кому та фламандська потрібна!». Це теж підтекст: франкомовні бельгійці не поважають фламандську так само, як англоканадці колись не поважали французьку; й квебекця це чіпляє.

 

З усього видно, що автор хотів зробити міжнародний фільм, який і в Європі б дивилися. Пригодницький, без крові й подвигів, але такий, щоб показати цілому світові свою країну (в Європі дуже мало знають про Квебек, навіть у Франції). Звісно, Квебек у Фалардо ідеалізований - як у будь-якого націоналіста. Може, це й на краще: хочеться інколи подивитися на щось ідеальне.

 

Втім, не Фалардо єдиним живе квебекське кіно. Й не тільки патріотизмом. Але про це наступним разом...

 

Євген Лакінський, місто Ґатіно, Квебек

 

На фото - П'єр Фалардо, фото - Бертрана Карьє

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY