У січні «Детектор медіа» в особі нашого автора Олени Коркодим підсумувала результати діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі за останні два роки. Текст під назвою «Мораль, якої не було» неабияк зачепив представників НЕК, зокрема голову комісії Василя Костицького, і вони вирішили скористатися своїм правом на відповідь.
«Детектор медіа» публікує текст Олени Моргун (співробітниця НЕК) із епіграфом та інтерв'ю пана Костицького без скорочень.
Природа дала людині до рук зброю - інтелектуальну силу, але вона може користуватися цією зброєю й у зворотний бік, тому людина без моральних устоїв виявляється істотою і найнечестивішою, і дикою, низинною у своїх статевих і смакових інстинктах.
Аристотель
Відомий англійський філософ, мислитель, економіст Джон Стюарт Мілль свого часу зауважив: «Гідність держави залежить у кінцевому рахунку від гідності її особистостей». Важко не погодитися з цією думкою. Так само, як, починаючи розмову про Мораль, майже неможливо не згадати великого німецького філософа епохи Просвітництва Іммануїла Канта. Пам'ятаєте? «Дві речі наповнюють душу постійно новим та зростаючим подивом і благоговінням дедалі більше, чим частіше й уважніше переймається ними роздум: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».
Дві константи, оспівані поетами, філософами, мислителями, науковцями всіх часів, усіх народів, здавалося б, непохитні й вічні... Здавалося...
Дякувати Богу, зоряне небо ще над нами. А ось моральний закон, пристосовуючись до жорстких вимог сьогодення, на очах втрачає свою концентрацію. В організмах нових поколінь відбувається його мутація, де він успішно й розчиняється - зі швидкістю ціаністого калію. Вже майже не залишилося носіїв тієї високої моралі, яка так надихала старого Канта. Нині зовсім інші правила гри. Часом настільки шаленої, безглуздої й несправедливої, що мимоволі згадуєш казку Андерсена про голого короля або напрочуд актуальний щодо нас твір Джанні Родарі про чарівний голос Джельсоміно. Італійський письменник змалював дивну країну, де вранці казали «Добраніч», хліб називали чорнилом, божевільню - санаторієм, послуговувалися фальшивими грішми, навчали котів по-собачому гавкати - отже, правду з неправдою поміняли місцями.
Ось і ми, як це не прикро, щодня зіштовхуємося з подібним абсурдом. І це вже наша країна, наша реальність. Прикладів - безліч і безліч запитань: чому, приміром, і з якою метою господарі теле- і радіоефіру буквально загодовують нас кривавими кінофільмами та вбогою, бездарною попсою, зомбують рекламою й неймовірною кількістю одноманітних, примітивних ток-шоу? З якої такої «легкої руки» редактори переважної більшості ЗМІ нав'язують нам сюжети, у яких детально змальовують неймовірно жорстокі злочини щодо людей і тварин, безцеремонно копирсаються у чужій брудній білизні і випускають в ефір просто-таки непристойні сюжети з інтимного життя відомих (і не дуже) осіб? Чому після перегляду мультфільмів діти вдаються до самогубства? Навіщо тротуарну плитку рекламують напівроздягнуті дівчата? І як так сталося, що широко розрекламована в нашій державі фотокартина Сергія Браткова «Хортиця» - швидше ілюстрація предмету роботи гінеколога, аніж зображення мальовничого острова на Дніпрі? Чому?.. Як?.. Навіщо?..
Може, то чиїсь експерименти над масовою свідомістю українців, і ми для когось - піддослідні лабораторні пацюки? А можливо, хтось просто зацікавлений, щоб люди таки були отим бидлом і козлами, про яких склали примітивну пісеньку в часи Помаранчевої революції. Такі запитання є до певної міри риторичними. Але зараз мені хочеться адресувати їх одній моїй колезі. Це - журналістка інтернет-видання «Детектор медіа» Олена Коркодим.
27 січня поточного року світ побачила її стаття «Мораль, якої не було», в якій авторка «подарувала» яскравий букет різноманітних звинувачень Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі. Мабуть, на знак прощання з цим державним органом, який, згідно з Указом Президента, нині готується до ліквідації. Порушуючи один із моральних законів, - лежачого не б'ють - Олена Коркодим вдалася до гострої критики діяльності комісії (чомусь лише за період із 2009-го до 2010-го року). Й усе це було б сміливо й героїчно, гостро, злободенно і навіть дотепно, якби не одна прикрість: публікація наскрізь просякнута лікером брехні. Подані в ній факти або неточні й неповні, або спотворені й перекручені. Що це? Непрофесіоналізм? Свідомо обраний стиль жовтої журналістики? А може - чиєсь замовлення? Скажімо, тих, хто в Україні за один рік на дитячій порнографії має 5 мільярдів доларів? Чи тих, хто заробляє шалені гроші на мобільному контенті із записами справжніх убивств дітей, безхатченків, тварин?
Мені захотілося в цьому розібратися. Адже, як відомо, знайти правду можна лише послухавши обидві сторони. Поважаючи Високу Мораль і Справедливість, я запросила до розмови голову Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України Василя Костицького і попросила його прокоментувати окремі розділи статті Олени Коркодим.
- Поява статті Олени Коркодим - прекрасний привід для того, щоби висловити вдячність інтернет-виданню «Детектор медіа» і журналу «Детектор медіа» за інформаційний супровід роботи Національної комісії з питань захисту суспільної моралі у 2008-2010 роках, у мою бутність головою цієї комісії. Не можу сказати, що це завжди було приємно, тому що «Детектор медіа» часто добряче нас критикувала. Але разом із тим суспільство знало, що саме ми робимо. Це перше.
Друге: хочу висловити деякі коментарі з приводу того, що міститься у статті. Зауважу, що підсумки слід починати не з 2009-го, а з 2008 року, коли в червні я став головою, і на засіданні комісії з моєї подачі було затверджено документи, які визначили стратегічні напрямки діяльності комісії. Нагадаю, що до таких належали: удосконалення Закону України «Про захист суспільної моралі», організація роботи у регіонах, загальносуспільна дискусія та діалог влади і ЗМІ, і здається, нам усе це вдалося.
Третє: з приводу звинувачень, що ми шукаємо запасний аеродром. Ну, якщо ліквідовується Національна комісія і не визначено, кому передаються її повноваження, зрозуміло, що запасного аеродрому немає. Ми звертаємося до регіональної влади з пропозицією зберегти громадські колегії, тому що дуже багато зусиль витрачено на те, щоб їх створити й організувати їх роботу. Фактично вони є реальним утіленням нашої реакції на численні звернення мешканців регіонів, які відчували свою беззахисність у нинішніх умовах, коли панує інформаційна агресія і «на повному ходу» процес переоцінки моральних цінностей. Мовляв, у Києві є відповідна комісія, є журналісти і видання, що представляють різні політичні сили. А в регіонах люди часто залишаються один на один із багатьма проблемами у сфері суспільної моралі, проти яких у них немає важелів - хоча б для діалогу, якщо не для протистояння. Ось для цього й створено громадські колегії. Вони справді працюють на громадських засадах і можуть функціонувати надалі. Закидати, як це робилося на адресу комісії, що хтось працює за бюджетні гроші задля захисту моралі - то є нонсенс. До того ж до колегій входять знакові в регіоні люди. А це велика моральна відповідальність.
- Розкажіть, будь ласка, про справи насущні Національної комісії. Чим перейняті, стоячи, так би мовити, на краю прірви?
- Нині ми звертаємося не лише до регіональної влади, ми ще пробуємо або завершити, або передати незавершені проекти іншим органам влади - місцевим, зокрема, чи знову ж таки регіональним. Що маю на увазі?
Всеукраїнський конкурс творчих наукових учнівських або студентських робіт під назвою «Моральний вчинок», який стартував після річної підготовки (спільно з Міністерством освіти України) і який має завершитися найближчим часом. Якщо комісії не буде, очевидно, хтось мусить його завершувати.
Тиждень відповідального ставлення до життя, яким передбачалося проведення по всій Україні заходів, пов'язаних із протидією наркоманії, тютюнопалінню, алкоголізму, дитячій злочинності, присвячених захисту родинних цінностей, захисту тварин, питанням екологічної безпеки - просимо регіональну владу продовжувати цю роботу.
Розробка державної програми інформаційно-профілактичної роботи у сфері захисту суспільної моралі. Ми цю роботу почали, комусь маємо її передати.
Питання затвердження переліку білих сайтів, які можна рекомендувати дітям, виробникам і продавцям персональних комп'ютерів та програмного забезпечення - з тим, щоб дитячі комп'ютери апріорі вже мали б гарантований доступ до цих сайтів. А далі - на вибір батьків: чи поширювати цей перелік, чи ні. Треба комусь завершувати справу.
Концепція захисту суспільної моралі - як складова інформаційної безпеки України і, скажімо, на індивідуальному рівні. Ми довели її до ладу, оприлюднюємо для обговорення й передаємо до Кабінету Міністрів України. А Кабінет Міністрів вирішить, хто буде завершувати цю роботу.
Отже, йдеться не про пошук запасних аеродромів, а про абсолютно логічну спробу передати комусь напрацьовані матеріали.
- У статті Олена Коркодим цитує вас, наводячи вражаючу цифру - 16 мільйонів гривень. Мовляв, саме така сума забезпечить повноцінну роботу Національної комісії впродовж одного року...
- Не пригадую, щоб я говорив про 16 мільйонів гривень на рік. Але хочу сказати, що в будь-якому разі це менше, ніж заощаджувати на комісії. Якщо говорити мовою цифр, то при 4-мільйонному фінансуванні з державного бюджету діяльність комісії дає можливість економити значно більше грошей. Собівартість однієї експертизи - 1500-2000 гривень. Якщо порахувати, що в 2009-му році ми оцінили 13 тисяч матеріалів, у яких було понад 20 тисяч одиниць продукції, то маємо цифру від 25 до 40 мільйонів гривень на рік. Саме стільки потрібно, щоб оплатити вартість експертиз, досліджень, котрі проводила наша комісія. Це справді достатньо вагома цифра. Хочу зазначити, що комісія всі експертні роботи робила безоплатно - як для окремих громадян України, так і для громадських організацій, суб'єктів підприємництва, правоохоронних органів, суду, прокуратури, народних депутатів. Якщо буде ліквідовано нашу комісію, зацікавлені в тій чи іншій експертизі, напевно, платитимуть за такі послуги, оскільки здебільшого вони й справді є платними. Отже, пересічні громадяни не матимуть доступу до безплатної експертизи. Я не думаю, що хтось може заперечити право людини висловити свої міркування з приводу оприлюднення інформаційної продукції. Хтось її сотворив, а комусь вона не подобається. Абсолютно нормально для демократичного суспільства.
- А чим не догодив комісії фільм «Холокост-2», який авторка статті зарахувала до числа жертв експертних досліджень (насправді у статті йдеться про «Хостел-2» - ТК)?
- Не забуваючи про вдячність Олені Коркодим за такий детальний звіт, хочу сказати, що нічого не знаю про фільм «Холокост-2», який вона згадує. Навіть не чув про нього, відповідно й комісія не могла його зарахувати до шкідливих. Щодо мультсеріалу South Park - прийнято колегіальне рішення і коментувати це питання я не буду.
- Але ніде правди діти: концентрація звинувачень з боку авторки статті дуже висока. Інша річ, це жваве перо в багатьох порушених у статті питаннях дозволяє собі бути, м'яко кажучи, неточним - свідомо чи за браком професійного хисту. Тому, заради елементарної справедливості, слід, як то кажуть, розставити всі крапки над «і»...
- Не думаю, що відповідає дійсності і є обґрунтованим, приміром, звинувачення в тому, що наша діяльність зводилася до суб'єктивного й некомпетентного оцінювання творів мистецтва, кіно чи літератури. По-перше, таких творів у нас було зовсім небагато - два чи три матеріали. В основному мали справу з інформаційною продукцією іншого штибу. Але оскільки тема розвивається далі, я це прокоментую. Трохи згодом.
Наразі ж хочу звернути увагу на те, що аналіз наших спроб удосконалити нормативно-правове забезпечення і не просто власної діяльності, а діяльності державних органів у сфері захисту суспільної моралі, мав місце. В проекті нової редакції Закону України «Про захист суспільної моралі» комісію згадувано дуже рідко. Ми очікували, що саме суспільство й народні депутати визначаться, якою бути комісії. Зауважмо, що цей законопроект було підтримано практично на всіх публічних заходах, які ми проводили. Зусиллям Нацради з питань телебачення і радіомовлення складено цілу збірку зауважень усіх міністерств та відомств, яка сягає двадцяти сторінок. Там містилися й такі зауваження, які на час розгляду питання на засіданні Нацради з питань телебачення і радіомовлення було нами вже враховано або знято - міністерствами, що їх висунули. Діяльність комісії, пов'язана з підготовкою нової редакції Закону, враховувала не лише громадську оцінку чинного закону, але й експертизу, яка була здійснена Радою Європи, де відзначалося, що чинний Закон України «Про захист суспільної моралі» уже застарів, не відповідає вимогам сьогодення і потребує серйозних змін.
- «Детектор медіа» явно не задоволена роботою комісії над Етичним кодексом журналіста і натякає на те, що в даному випадку НЕК «ступила на чужу територію»...
- Щодо питання про Етичний кодекс українського журналіста скажу, що не НЕК визначила основні принципи журналістської етики. Це наша спільна робота з ученими в галузі соціології й психології та журналістами, і саме вони були її ініціаторами. Основне завдання кодексу ми бачили в тому, щоб вирішити три проблеми. Перша - замість кількох наявних кодексів створити один. Друга - визначити загальні етичні стандарти, які сприймалися б журналістською спільнотою. І третя - вишукати спосіб легалізації Етичного кодексу українського журналіста. Можливо не так, як це зроблено, здається, чи то у Данії, чи у Швеції, де цей кодекс схвалено парламентом. Але зробити його сприйнятливим не тільки для журналістів, але й для менеджменту і власників засобів масової інформації. У такому випадку Етичний кодекс журналіста відігравав би роль не лише збірки етичних стандартів, але ще й свого роду парасольки, яка могла б захищати журналістів від втручання менеджменту й власників. Про це я не раз говорив, але не можу похвалитися, що наша робота в цьому напрямку широко висвітлювалася у вітчизняному інформаційному просторі.
- Для тих, хто пам'ятає перебіг подій, пов'язаних з експертним дослідженням рукопису Олеся Ульяненка «Жінка моєї мрії», розділ статті Олени Коркодим, присвячений цій темі, може здатися мало не фантасмагорією. Мимоволі пригадується приказка: «Чув дзвін, та не знав де він»...
- Поза всякими сумнівами звинувачення у моральних експертизах є перебільшеними! Отриману нами від видавництва, із клопотанням про дослідження, книжку «Жінка моєї мрії» Олеся Ульяненка комісія не розглядала. Мені так і не вдалося достукатися до суспільства і митців, до представників літературного цеху, оскільки не було для цього інформаційного ресурсу, не хотіли просто про це розповідати.
Комісія не розглядала цього питання! Книжку було направлено до Спілки письменників після того, як її до нас надіслали. Дійсно було зроблено експертний висновок. Його автор відомий. Це експерт, котра має дві освіти - філолога й психолога і яка вважала, що у рукописі книжки «Жінка моєї мрії» мають місце порнографічні сцени.
За всю історію експертної діяльності я ще не чув, що десь хтось спробував через суд відмінити експертний висновок. Якщо експерт каже, що людину отруїли, суд не може скасувати цей вердикт, а має право лише призначити іншу експертизу. Коли експерт стверджує, що аварія на автотрасі трапилася тому, що, на його думку, водій автомобіля Х перевищив швидкість, суд не може скасувати цей експертний висновок і ніякий начальник тут не допоможе. Єдиний варіант - призначити нову експертизу. Можливо тим, хто підняв скандал навколо експертного висновку Варвари Ковальської щодо «Жінки моєї мрії», - опису книги Олеся Ульяненка - хотілося, щоб голова комісії у чисто радянських традиціях відмінив експертний висновок. Я такого зробити не міг.
Але ніхто не брав до уваги, що в самому експертному висновку на рукопис експерт записала, що цей висновок не поширюється на тираж, тобто на саму книжку, і відноситься лише до рукопису. Ну, може хоча б зараз це всі прочитають. Мирова угода, яку ми підписали з Олесем Ульяненком на пропозицію суду, є для всіх єдиним виходом із цієї скандальної ситуації, яка склалася навколо книжки. Отже, суд був не в змозі ухвалити рішення і скасувати експертний висновок, бо це є висновок фахівця. Суд міг би відмінити рішення комісії, але такого не було. Я не мав права відкликати експертний висновок, тому що це є висновок фахівця, а завдяки рішенню суду отримав таку можливість і ми відкликали експертний висновок. Хочу звернути увагу на те, що на нашу ініціативу мирову угоду було складено так, щоб надалі комісія не контролювала дії Олеся Ульяненка - чи вноситиме він зміни до власної книжки «Жінка моєї мрії», чи ні, а якщо так, то які саме. Зверніть увагу, це був єдиний випадок, коли комісія оцінювала творчість українських письменників. Спроби тих, хто хотів би зробити собі рекламу - зачіпатися з комісією, публічно погрожувати, що я, мовляв, видам якусь книжку, або я уже видав книжку, спробуйте її заборонити! - з тим, щоб привернути до себе увагу і стати суб'єктом скандалу, нагадати про себе суспільству, не вдавалися. Наші завдання не мали жодного відношення до цензури й оцінки літературних творів. У публікації - певні хронологічні неточності. Ситуація, так, як її викладено у статті Олени Коркодим, не тільки не відповідає дійсності, але, як на мене, є мимовільною спробою додати чорної фарби до портрету комісії.
Так, деякі відомі в Україні люди, письменники, виступили проти моральних експертів, маючи хибну інформацію, що комісія заборонила книжку Ульяненка. Але оскільки ми її не забороняли, то їхні випади залишилися всього лише їхніми випадами. І хочу зазначити, що є й інші письменники, котрі завжди підтримували комісію.
Роботу майстрів художнього слова та кінцевий творчий продукт - літературу - я вважаю своєрідним нервом, що пов'язує суспільство, і по суті є реакцією на його болі. Так ось це суспільство, здається, не дуже й підтримувало тих письменників, котрі нас критикували. Тому що соціологічні опитування продемонстрували збільшення числа людей, які вважають, що моральні проблеми в Україні є і що їх треба якось вирішувати. Якщо у 2007-2008-му роках 51% українців вважали, що проблеми моралі і їх невирішеність загрожують національній безпеці, то 2009-го, здається, вже 59% вимагали моральної цензури, а в 2010-му - за підрахунками соціологічного опитування Інституту проблем управління імені Горшеніна, наявність моральних проблем у суспільстві відзначили вже понад 70% громадян. Якщо бути справедливими, то, я думаю, всім, хто виступав проти комісії, варто щонайменше задуматися над цим фактом. Отже, проблема все ж існує, і вона не в комісії.
- А ви знаєте, Василю Васильовичу, у видатного письменника сучасності Леся Подерв'янського, автора таких шедеврів, як «Пацавата історія», «Гамлєт, або Феномен датського кацапізма», «Король Літр», «Кам'яний довбойоб. П'єса про Дона Жуана», «Казка про Рєпку, або Хулі не ясно?» та інших, назви яких ані вимовити, ані написати не можу, виникла раптом проблема: хтось йому зателефонував уночі додому, мабуть перелякав і попросив припинити «діяльність, спрямовану на дискредитацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі». Про це не забула написати у своїй статті старанна Олена Коркодим. Як Ви таке прокоментуєте?
- Опис якихось детективних речей, присутніх у дуже змістовній і гарній статті Олени Коркодим, гадаю, вірогідно когось і зацікавить. Можливо, відгукнеться хтось із суб'єктів цих подій. В усякому разі комісія до них не має жодного відношення.
- А до книги Адольфа Гітлера «Майн Кампф» - яке має відношення?
- Оцінюючи роботу нашої комісії, авторка пише, що книга «Майн кампф» перевидавалася сотні, якщо не тисячі разів. Річ у тім, що не треба бути мудрецем, аби зрозуміти:
1) є юридична складова проблеми;
2) є моральна складова.
Якщо до комісії приходить звернення, в якому просять провести експертне дослідження книжки «Майн кампф», то, незалежно від того, скільки разів вона видавалася і як це було - відповідно до закону комісія це повинна зробити. Так, книжка доступна через інтернет. Але питання стосовно функціонування інтернету, на жаль, в українському законодавстві абсолютно не врегульовано. Різні держави по-різному пробують це зробити. Та ми знаємо, що в Польщі тираж книжки «Майн кампф» спалили. І ніхто з цього приводу не говорив, що це посягання на свободу слова чи на свободу творчості! Я хотів би нагадати, що комісії доводилося мати справу не лише з цією книжкою, але й з іншими подібними виданнями, де ображали за національною та релігійною ознакою українців, росіян, молдаван, мусульман, довелося зіштовхнутися і з антисемітською «творчістю», з публікаціями, де наводилися рецепти виготовлення вибухівки та отрут, проведення терористичних актів і вбивств. І НЕК ухвалювала з цього приводу відповідні рішення.
Ще одна цікава річ. Так, справді, комісія дійшла висновку, що фільм «Хостел-2» суперечить вимогам законодавства і що він є яскравою демонстрацією пропаганди насильства й жорстокості. Аналогічне можна сказати і про фільм «Пилка-6». Мені не соромно, що ми ухвалили ці рішення. Вони відповідають вимогам українського законодавства, і не лише українського. Цікаво інше. Експертна комісія з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Міністерстві культури і туризму заборонила фільм «Пилка-7», але чомусь винними в цьому наші опоненти визнали нас. Дуже цікаво! Можемо порівняти склад тієї експертної комісії й нашої, щоб на НЕК більше не сипалися звинувачення, мовляв до її складу входять кілька десятків невідомих широкому загалу експертів. Повірте мені, і там і там присутні шановані люди, на висновок яких абсолютно можна покластися.
Станом на 28.12.2010 року в апараті Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі працювало 47 осіб. Повна вища освіта - у 46 осіб (2 особи - по 3 вищі освіти, 13 осіб - по 2 вищі освіти, решта осіб мають одну вищу освіту). Серед членів експертної комісії - 5 академіків Академій педагогічних, медичних та правових наук України, доктори наук, професори, доценти, 6 народних артистів, 2 лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка, 4 народні депутати України, філософи, музиканти, екологи, сексолог-андролог, психологи, журналісти, юристи. - О.М.).
- «Експертні висновки НЕК стали поштовхами для порушення КС у регіонах...», - продовжує загинати пальці журналістка «Детектор медіа», мабуть намагаючись цього разу звинуватити комісію в жорстокому наступі на вітчизняний кіновідеопрокат та право особистості вільно вибирати для себе «творчий» продукт...
- Кримінальні справи у регіонах порушувалися й до того, як з'явилися експертні висновки комісії. Й експертизу робили тоді фахівці на місцях. Прикметно, що наші висновки тут співпали.
(Згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua/), у різних регіонах України у період з 2009 до 2010 років за скоєння злочину, передбаченого ст. 300 КК України, засуджено 7 осіб. У цих справах є відомості про проведення незалежних судових мистецтвознавчих експертиз. За висновками атестованих судових експертів встановлено, що фільми, у тому числі: «Пилка: гра на виживання», «Пилка ІІ», «Пилка ІІІ», «Пилка IV», «Пилка V» відносяться до таких, які пропагують культ насильства та жорстокості, що є тотожним по суті з рішенням Національної комісії від 28.05.2009 р. № 3.
Разом із тим судами не встановлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочинів, що суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема ст. 23-2 КПК України, і завданням кримінального судочинства, а саме: після набуття чинності ухвалених судами вироків правоохоронні та контролюючі органи у встановленому порядку не порушували питання щодо перегляду та скасування прокатних посвідчень, виданих на фільми, за обіг яких засуджені особи визнані винними у скоєнні злочину, передбаченого ст. 300 КК України. - О.М., за матеріалами, наданими Національною експертною комісією України та МВС України.)
- Звертає на себе увагу позірна обізнаність журналістки щодо внутрішнього та зовнішнього життя НЕК. В окремих місцях статті в пересічного читача може навіть з'явитися бажання потиснути їй руку - за нібито детальне знання предмету, про який пише. Однак варто публікації потрапити до рук того, хто, як мовиться, в матеріалі, як «викривальні» аргументи Олени Коркодим швидко перетворюються на плітки, наклепи, неперевірений ще й перекручений фактаж відверто жовтого кольору. Соромно за журналістику, та й «за Державу обидно!»...
- Знаєте, з тексту, із дуже хорошого і змістовного тексту Олени Коркодим, на жаль, і справді може скластися дещо неправильне враження про діяльність Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. У дійсності основну увагу ми приділяли таким проблемам, як недопущення пропаганди національної та релігійної ворожнечі, фашизму, неофашизму й насильства, образи й приниження національних і культурних святинь, образи людини за національною та релігійною ознаками, недопущення пропаганди алкоголізму, тютюнопаління, інших шкідливих звичок, ну і, звісно, питанням порнографії та еротики. З тексту журналістки «Детектор медіа» можна зробити висновок, що комісія опікувалася лише останньою проблемою. Але ж це далеко не так!
Маю запитання до автора статті: Ви дуже саркастично пишете про те, що перевірці на аморальність підлягають навіть роботи відомого фотохудожника Сергія Браткова (!). Скажіть будь ласка, чи ви можете назвати хоч одну демократичну державу, де звернення громадського об'єднання, а в нас було звернення об'єднання «Свобода», може бути проігноровано? І що би зробили в будь-якій іншій державі в подібній ситуації? Ми зробили те, що мали зробити. Провели дослідження, запросили представників Академії мистецтв, об'єднання «Свобода», «Пінчук арт центру», який робив виставку Браткова, й ухвалили рішення, що комісія не буде оцінювати роботи Сергія Браткова, як фотохудожника, чиї роботи відносяться до світового художнього фотомистецтва. Членам комісії було непросто ухвалювати таке рішення - на емоційному рівні. І їх можна зрозуміти, адже погодитися з тим, що було на одній із фотокартин, певна річ, важко або неможливо.
- А як ви можете прокоментувати описані Оленою Коркодим взаємовідносини між НЕК та ЗМІ?
- Вважаю перебільшенням подану в статті інформацію про те, що відносини ЗМІ і НЕК не сприяли продуктивній роботі журналістів. Мені здається, навпаки: ті журналісти, які цікавилися проблемами роботи комісії, виходили на барикади, махали антинеківськими прапорами й одразу ставали відомими всьому суспільству. Але ще раз звернімо увагу на соціологічні опитування. Гадаю, нам разом треба подумати над цим. Чому ж усе-таки суспільство не виступило проти НЕК, а навпаки - всіляко підтримує її?
- Ось уже було пораділа за вас хоч наприкінці статті, та, як виявилося, поспішила. Жіноче начало Олени Коркодим раптом дозволило їй похвалити Василя Костицького за конструктивізм - немов би погладила ніжно по голові... Та тієї ж миті - знову за старе: й на останок лягнула комісію!
- Хочу подякувати за завершальний (чи заключний) комплімент на мою адресу - з приводу моєї реакції на обшук приватного помешкання Дмитра Гройсмана. Але нагадаю, що це не єдиний випадок, коли я не побоявся висловити свою думку. Згадаймо закон, яким внесено зміни до ст. 301 Кримінального кодексу України і встановлено відповідальність за зберігання порнографічної продукції. Я вже тоді виступив проти цього закону, зазначивши, що він може відкрити двері порушенню прав людини. Чомусь тоді ніхто мене не підтримав. Виявилося, що я як у воду дивився, на жаль.
І ще одне. Уже не йдеться про якісь мої спроби зберегти НЕК. Але хочу звернути увагу всіх, хто був моїм опонентом цей тривалий час: мої наміри зводилися до того, щоб удосконалити законодавство, закріпити нові принципи в новій редакції Закону «Про захист суспільної моралі». Зокрема такі, як верховенство права, повага до прав і свобод людини, заборона цензури та запровадження саморегуляції - на засадах діалогу між ЗМІ й державою. Це перше. І друге: бачилося, що комісія - це публічний майданчик, на якому мають можливість так само публічно обговорити проблеми і споживачі, і творці продукції. Мені здається, що якби питання оцінки творів, приміром, Марії Матіос розглядалося на засіданні комісії, то юридичних підстав для втручання правоохоронних органів в її особисте життя просто не було б. Не беруся стверджувати, яких саме висновків дійшла б комісія, але в усякому разі питання було б публічно розглянуто на засіданні.
Ми зараз згортаємо роботу, практично готуємося до завершення діяльності комісії, намагаємося знайти інші державні чи громадські органи, які завершать розпочаті нами проекти. Я ніколи не чекав, що мені скажуть «спасибі», і зараз також не чекаю - про це я неодноразово вже казав. У моєму кабінеті, як і в кімнаті моїх помічників, де я традиційно давав інтерв'ю, на стіні - цитата від Томаса Джефферсона: «Прагніть завжди виконати свій обов'язок, а історія виправдає вас навіть якщо ви зазнаєте невдачі».
Не знаю, чи це невдача, адже суспільство позитивно оцінює діяльність комісії. Невдача, можливо, в тому, що комісію буде ліквідовано трохи швидше, ніж я припускав. Ще треба було б буквально півроку, щоб запровадити роботу громадських інституцій, які займалися б цим. Серед них можу назвати батьківський комітет, громадський комітет батьків з питань інформаційної безпеки дітей, жіночий форум - це все ініціатива з місць. Була спроба створити, причому за бажанням студентів, молодіжний комітет з питань суспільної етики. Дуже вдало хтось її розвалив. Але хай це буде на його совісті...
Повернімося до означеної проблеми років через п'ять - тоді й побачимо, чи не мало місце таке, що свого часу публічно, головою правління Укрсоцбанку Борисом Тимонькіним, було названо «роботою з пиляння сучка, на якому сидиш». Цькуванням комісії фактично реалізуються спроби позбутися публічного майданчика для дискусій, знищити надуманого ворога, боротьба з яким дає можливість відчувати свою власну значущість і соціальну затребуваність.
На позитиві важче стати відомим. І, можливо, доручення Кабміну ліквідувати НЕК містить у собі навіть елементи мудрості, адже в такий спосіб буде розрубано гордіїв вузол протистояння. Тоді суспільство й оцінить нинішню антинеківську кампанію якнайоб'єктивніше. Але вже за її відсутності...
Замість епілогу
Олена Коркодим, мабуть, бажаючи бути максимально переконливою, у своїй статті посилається на деяких новомодних поетів-письменників-активістів, затятих борців із Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі. Ось - кількаро з них та їхні думки.
Андрій Кокотюха: «... І знаю одне: конкурентів у мене немає... Надто дорослий, аби мати кумирів та авторитетів... З живих поважаю Леся Подерв'янського - за те, що вміє себе цінити і кладе на всіх, бо надто себе поважає... Всі політики - мудаки і педерасти. А нормальній людині з мудаками і педерастами не може бути цікаво...Одружився пізно. Є син. Хотів би мати кількох коханок, але ніхто мене не любить і не хоче... Завівши коханку, не кидай заради неї дружину і дитину. Забий на політику. Не ходи на вибори. Пообіцяй собі: якщо світ від цього зміниться, ти готовий убити президента. Ніколи не займайся сільським господарством - для цього народилися інші. Можеш обдурити когось, але не намагайся обдурити себе...».
Сергій Жадан, фрагмент із «Музики для товстих»:
«...сальман рушді - індієць
юрій андрухович - українець
якщо ти не схибив
поезія твого народу зрозуміла іншим
без перекладу
навіть коли тобі на це насрати
тридцять років без війни
тридцять років без майбутнього
тридцять років старої музики
писання в порожнечу
країна з аграрним драйвом
ось вони твої валізи
твої нирки
твоя література...»
Юрко Позаяк:
«Якщо тебе ненароком
Гепнуло шлакоблоком
Вважай, що тобі повезло
Останнє в житті западло...
...Як смішно всі внизу
Голівки задирають -
З балкона я стругнув...
Усе той сон страшний -
Шампанське й самогон
Плюс вермут й тепле пиво...
...Сонце сходить-заходить,
Ліниво пливе Земля
На Землі живе біомаса,
В біомасі живе сопля -
Я.»
Не маючи жодного бажання хоч якимсь чином коментувати талант, інтелект, громадянські позиції, чоловіче та жіноче начало, шляхетність душ авторів, котрі мають пряме чи побічне відношення до моєї статті, адресую їм, а також усім іншим прихильникам брехні, псевдотворчості, брутальності та аморальності вірш, навдивовиж влучний і такий, що, на жаль, роками зберігає свою актуальність. Його написав справжній Майстер, талановитий і мудрий журналіст, публіцист, поет, народний артист України Анатолій Матвійчук.
Бездарність
Бездарність грає в елітарність,
На огляд виставивши все.
Не обдарованість - скандальність
Її на гребені несе.
Бездарність - це жорстока данність,
Де вже не збрешеш сам собі,
Тут розцяцькована вульгарність
Мавпує на догід юрбі.
Бездарність грає перші ролі,
Весь світ для неї балаган.
Та королі, як завжди, голі,
А слава вже не дим - дурман!
Бездарність вірить у безкарність,
Бо сірість - то її гарант.
Безлика сіра солідарність
Вбиває будь-який талант.
Моя країно безталанна,
Яких ти обпилася чар,
Що так закохано і п'яно
Плодиш не геніїв - нездар.
Невже лиш тим, ти знаменита,
Що в скитах власної душі,
Не дута - істинна еліта
Тут животіє за гроші.
І терпить цю страшну брутальність,
І на порозі забуття
Гойдає власну елітарність,
Як в яслах роджене дитя.
Олена Моргун, НЕК
Фото Павла Старостенка
