Саме в одному з тих західноукраїнських міст, у яких – за твердженням одного з речників штабу Віктора Януковича Степана Гавриша – голосували “5-річні дівчатка” і де, за словами штатного пропагандиста В’ячеслава Піховшека, Ющенко вибрав увесь свій електоральний ресурс.

Протягом цих днів у Тернополі мені довелось побачити і почути чимало цікавого. Зокрема, може, найорганізованіший у всій Україні процес уточнення виборчих списків, який був ініційований окремими депутатами міської ради. Як наслідок, цей процес якщо й не досяг ідеалу, то суттєво і позитивно вплинув на і без того високу активність голосування. Зовсім не виключено, що прикре враження, яке справив на штабістів Януковича потужний відсоток участі тернополян у виборах, пояснюється не, як вони твердять, зловживаннями з голосами відсутніх в Україні заробітчан, а тим, що передбачувані ними і явно організовані владою проблеми із списками виборців були суттєво нівельовані громадянською активністю населення Західної України.

Насправді у порівнянні з парламентськими виборами 2002 року, коли кількість заробітчан була не ненабагато меншою, кількість виборців на Тернопільщині, які взяли участь у виборах, збільшилась лише на 6 відсотків, що в абсолютних цифрах становить: у 2002 році – 675987, а в 2004 – 719194.

Для любителів показушної статистики зверну увагу на той незаперечний факт, що епідемія трудової еміграції – хвороба не лише українського Заходу. Адже чимала кількість східняків теж подалась за довгим – в цьому випадку – російським рублем. Не кажу вже про те, що активність виборців, скажімо, у тій же Донецькій області на трьох останніх виборах ніколи не перевищувала 65-и відсотків. Однак у порівнянні з тим же 2002 роком процент участі тут виріс на 14(!) пунктів (в абсолютних цифрах: 2002 рік – 2372075, 2004 рік – 2879197).ТОБТО БІЛЬШ ЯК НА ПІВМІЛЬЙОНА. Цифра, яка викликає неабиякі сумніви, зважаючи ще й на демографічні процеси на Донбасі. Втім, загадковий вислів чинного прем’єра в інтерв’ю відомому московському журналістові Анатолію Колеснікову – “теперь я буду играть на своем поле”, змушує очікувати значного зростання цих цифр у другому турі. Колись, описуючи процес голосування на виборах мера одного з донбаських міст, місцеві журналісти розповідали про групу молодиків кримінальної зовнішності, які вривалися на виборчі дільниці і, відштовхнувши членів комісії та спостерігачів ударом кулака, проламували урну та заштовхували у дірку оберемок бюлетенів. Чим не ефективний засіб заручитися “підтримкою виборців”?

Але повернімось до тернопільських вражень. Несподівані і місцями навіть парадоксальні наслідки спричинив масований “десант” так званих “спостерігачів”, рекрутованих штабістами Януковича у східних областях на комерційній основі. У Тернопільську область, зокрема, приїхало 2000 людей з Дніпропетровщини. Сподівання на те, що вони внесуть вагомий внесок у електоральний розклад за допомогою відкріпних талонів, не особливо виправдались. Хоча, мабуть, вони дещо таки додали до незначного доробку прем’єр-міністра. Власне, навіть той незначний процент (трохи більше п’яти), набраний Януковичем у тернопільських округах, швидше можна записати на рахунок бажання місцевого начальства хоч якось прикритися від “верховного” невдоволення, а не щирої підтримки виборців.

У всякому разі, за відгуками багатьох моїх знайомих (звісно, в приватних розмовах), які входили до складу дільничних комісій, а то й працювали в місцевих штабах Януковича, реальний результат прем’єра рідко перевищував 1-2 відсотки.

Що ж до дніпропетровських гостей, то для них доброзичливе ставлення місцевого населення, схоже, було повною несподіванкою, бо, за словами декого з них, вони їхали у “націоналістичний заповідник” з острахом (ще один наслідок “розкольницьких” технологій, замовлених владою у російських майстрів провокацій). Тепер, після безпосереднього візиту на український Захід, враження дніпропетровців суттєво змінилося в кращий бік. А от стосунки із своїми “замовниками”, здається, зіпсувалися: кількома днями пізніше учасники “тернопільської місії” уже пікетували дніпропетровський штаб Януковича… з вимогою виплатити обіцяні “відрядні”. “Навіщо нам такий президент, який нас обманює?” – зауважив один з учасників пікету. Слушне запитання…

Доволі кумедний (принаймні у тернопільському виконанні) вигляд мав ще один приклад використання адміністративного ресурсу. Як виявилося, чи не за кожним міністром з уряду, очолюваним одним із кандидатів у президенти, була закріплена та чи інша область. У тісному контакті з главою місцевої обладміністрації вони мали відповідним чином координувати виборчий процес – так, щоб забезпечити сприятливий результат чинному прем’єру. Невдячну роль такого куратора на Львівщині без особливого успіху виконував міністр транспорту Георгій Кирпа. У Тернопільській області ці обов’язки було покладено на міністра з надзвичайних ситуацій Григорія Реву. Як наслідок, офіцери МНС були змушені чергувати на дільницях і періодично вислуховувати вказівки свого вищого керівника з вимогою якимось чином покращити ситуацію для Януковича. Порушення виборчого законодавства і використання службового становища очевидні, але українська Генпрокуратура, очолювана ставлеником “донецького” клану, зараз переймається виключно “порушеннями” з боку опозиції, сподіваючись трохи “врізати” кількість поданих за Ющенка голосів.

Втім, вимоги свого начальства більшість офіцерів ігнорували, по-перше, керуючись міркуваннями здорового глузду і нормами закону, а по-друге – навіть якби таке бажання у когось виникло, то реальних можливостей для зловживань не було – оскільки робота більшості виборчих комісій була доволі організованою. З цієї точки зору, до речі, ще більші сумніви викликає позиція ЦВК, бо досі недораховані 2,33 відсотки якраз переважно складаються із недорахованих голосів саме в західних областях – тій же Тернопільщині (оброблено 95,03%), Івано-Франківщині (88,05%), Львівщині (96,2%).

Загалом, вибори на Тернопільщині у порівнянні із “фронтовими” зведеннями з інших регіонів пройшли, можна сказати, благодушно. Я б навіть сказав, що Тернопільщина і Західна Україна продемонстрували своєрідну формулу того, як проводити такі непрості вибори.

Провокації, якщо їх хтось планував – не вдалися.

Адмінресурс – якщо влада покладала на нього надії – набрав явно фарсового характеру. Не тому, що тут бракує начальників, які звикли до сліпого виконання наказів, та й нового губернатора не випадково призначили буквально напередодні виборів. Але, схоже, що більшість місцевого чиновництва все ж керувалися одним простим принципом. Його я почув від дуже популярного, принаймні, в тих краях, гумориста, артиста розмовного жанру. Звиклий до неперебірливості українських естрадників, я запитав, чому не видно його у прибуткових концертах на підтримку владного кандидата. “Ти знаєш, – відповів він, – ну візьму я ці гроші раз-другий. А потім вернусь додому, а мені скажуть, що ж ти, хлопче, продався? Не хочу я такого чути”.

Тобто, для благополучного проведення виборів не треба було робити подвигів. Достатньо було просто саботувати протизаконні вказівки – бо за їх виконання раніше чи пізніше доведеться відповідати, якщо не перед законом, то хоча б перед власною совістю і своїми близькими.

Людей, які це розуміють, – і серед членів виборчих комісій, і серед чиновників, і серед працівників силових структур – значно більше, ніж бездумних, відморожених виконавців. І їм залишилось зробити ще одне, не таке вже й велике зусилля, щоб наша країна змінилася.