Майстер-клас Савіка Шустера «Мистецтво інтерв'ю», на якому я випадково побував п'ять років тому, став потужним джерелом пізнання для мене. Як зараз чую Савікові слова: «Добрим інтерв'юером стають, а не народжуються». А ще: «Я дуже сумніваюсь, що в журналістиці є така професія - телеведучий. Це своєрідний підсумок життя». Цікаво, що тоді відповів би творець «Свободи слова» на запитання, чи можна купити звання доброго інтерв'юера?
Правильну відповідь ми тепер знаємо: можна. В Україні, якщо маєш кілька зайвих мільйонів, можна отримати ефірний час у прайм-таймі національного державного телеканалу, час, який у цивілізованій країні міг би дістатися тільки доброму інтерв'юеру. В рамках отриманого часу ти можеш дискутувати про що завгодно - та хоч би й про твої власні гіпотези щодо етимології матюків - і з ким завгодно. Наприклад, із Савіком Шустером.
Я загалом поділяю «глибинне обурення» Олега Шинкаренка тим, що відбувалось у першому випуску «Глибинного буріння», хіба що засумнівався б у присутності «руки Москви». В нашої, української руки теж «губа не дура». В тому, що блатмейстери, які є серед керівництва НТКУ та кураторів телекомпанії у владі, ладні протягнути в ефір хоч дідька лисого, якщо він може бути їм корисний або зміцнить їхнє становище, ніхто й не сумнівався. Кон'юнктурники від совкової естради й телебачення, зірки депутатських корпоративів і президентських днів народження прибігли в перших лавах. Програма Поплавського, який куховарить в ефірі попри нав'язливо декларовану нелюбов до нього Ганни Герман, програма Дмитра Гордона, безкоштовна ротація квінтесенції неокучмізму - концерту Яна Табачника з «Муркою» та співочим Толстоуховим, що закономірно збіглась із введенням акордеоніста до наглядової ради НТКУ... Усіх їх, як запевняють нас невтомні анонімні захисники керівництва Першого в коментарях, любить народ. Андрія Пальчевського народ, напевно, теж скоро «полюбить».
Парадоксальність концепції програми, в якій ведучий, маючи в студії мудрих і глибоко обізнаних на серйозних речах гостей, годину мусолить одну й ту саму тезу «інколи можна й матюкнутися, але краще не треба», загалом вписується в модель використання «зірок» у непритаманних їм ролях, що нею так захоплюється наше телебачення. А що, як узяти нобелівського лауреата з фізики і подивитися, чи дістане язиком до кінчика носа?
Обговорення прикладних аспектів гельмінтології з Мирославом Поповичем або, наприклад, правил гри у хрестики-нулики з Адою Роговцевою в пана Пальчевського ще, напевно, попереду. Чим достойників заманюють до студії цього «в языкознаньи знающего толк» профана? Шантаж, погрози, заручники? Вираз інтелігентної ніяковості на обличчях Андрія Куликова та Євгенія Кисельова (Савікові Шустеру Пальчевський - спонсор, noblesse oblige), вимушених майже годину підтримувати розмову на тему, яку можна було вичерпати кількома репліками, був достатньо промовистим. Можливо, їм було цікаво подивитися на живу легенду середньої величини - екс-заступника міністра, російського любителя пива, за яким із самої Москви притягнувся скандальний шлейф?
Та чи є тут предмет для цікавості? Авжеж, Пальчевський - чоловік аж ніяк не дурний (інакше б не заробив усіх своїх грошей), розвинений і впевнений у собі. Враження інтелектуала, людини, справді здатної демонструвати глядачам недоступну їм глибину світу, - а гаслом програми є «світ глибший, ніж здається», - він не справляє, одначе розумні слова вживати вміє. Із щедрого потоку фактів і статистичних даних, що ллється з його вуст, можна зрозуміти, що до програми він справді старанно готується. Неадекватні речі, як-от «ідентичний геном українців і росіян», фантазії щодо етимології матюків, «библейская история о том, как ослик увидел ангела, а Христос не увидел» і тому подібні численні свідчення некомпетентності, які він демонструє в програмі, є ознакою відсутності досвіду і професійного чуття ведучого та інтерв'юера, відсутності режисури та наявності відчуття вседозволеності. Відчуття не найманого ведучого, якого можуть потурити з ефіру за незадовільні рейтинги, - як це сталося з найкращим інтерв'юером світу Ларрі Кінгом, - чи неетичну поведінку, а господаря на своїй приватній території, де можна дозволити собі абсолютно все.
Розгнуздані, екстравагантні ведучі, які провокують, епатують і тиснуть - не дивина ні для світового, ні навіть для нашого телебачення. Але професійний і добрий інтерв'юер завжди ставить запитання, виходячи з інтересів своїх глядачів. Він питає для них і від їхнього імені. Інакше жанр телеінтерв'ю, який і без того за видовищністю межує з радіо, взагалі не мав би жодного сенсу. Ведучий Андрій Пальчевський говорить про себе, про те, що він думає, і запитує співрозмовників про те, що цікаво йому, анітрохи не стидаючись демонструвати замилування самим собою аж до нарцисизму.
Якщо програма про нецензурну лексику з трьома провідними ведучими політичних ток-шоу могла бути потрактована як невдалий і позбавлений смаку експеримент, то наступний випуск «Глибинного буріння», де Пальчевський цікавився думкою Дмитра Гордона і Яна Табачника про генетику та небезпеку генетично модифікованих організмів, сприймається вже як поганий жарт. Запрошення кандидата медичних наук Віри Галаган, яка розуміється на темі, трохи амортизувало загальну маразматичність ситуації, але висловлювання на зразок «он уже запрограмирован на то, что в нем есть гены» від Табачника або «знаете, кто такие трансвеститы? Те, которые входят в транс и свистят, ха-ха-ха» від Гордона неможливо було перекрити навіть її експертною думкою. Пані Віра стоїчно зіграла свою роль у фарсі, в якому її співрозмовники активно обмінювалися міркуваннями на тему, на якій не розуміються, в найкращому разі десь щось підчитали перед ефіром.
Під час програми пані науковець переважно стримано мовчала. І правда, що скажеш на таке:
«Пальчевський: Я хочу сказать, вот: экспоненциальный рост геномики обусловлен, Вера Алексеевна, не тем, что ее выпустили! Он обусловлен тем, что развитие ІТ-технологий позволяет оцифровать молекулярную часть, вот этот код жизни, который написан... Ян Петрович, как вообще должна выглядеть, что такое геномика двадцать первого века?
Табачник: Ну, друзья, я хочу сказать... Вот мы здесь говорим... Андрей очень интеллектуальный человек, это чувствуется... Прекрасно подготовлен, да! Приятно работать, в общем-то, с таким ведущим, прекрасная программа, да. Но я хочу сказать. Вот мы говорим о генетике. Вот, гены, человеческие гены, которые передаются там. Смотрите...»
або таке:
«скрестили курицу с... мм... маленькие яйца? Перепела! И курицы стали петь по-перепелиному», - Пальчевського. Втім, утримаюсь від розлогого цитування, долаючи спокусу поділитися з читачами якомога більшою кількістю перлів із цього дійства. Це ризиковано, бо може затягнути.
Все, навіть апологія совкового дискурсу як «того, що подобається аудиторії», повинно мати свої межі. Не сперечатимусь із твердженням, що Ян Табачник як музикант і телеведучий подобається багатьом. Але його «компетентна» думка на тему генетики - це непотріб, як і думка блискучого інтерв'юера Дмитра Гордона, від чиїх проникливих бесід із радянськими знаменитостями розпукає серце всякого народженого в СРСР. Особливо з огляду на те, що серйозних, ґрунтовних і компетентних програм на цю тему, заснованих на експертній думці, без надуманих сенсацій а-ля Сталін-гомосексуаліст, від нашого телебачення ми так і не дочекались. І не тільки на цю.
Очевидно, ідея цієї програми полягала в тому, що розумна, освічена людина спроможна підтримувати цікаву розмову на будь-яку тему. Що ж, ми в цьому переконалися - розмову гості Пальчевського підтримувати спроможні. Цікавою вона не виходить, хоча, перш за все завдяки зіроковому «авторитету» гостей, показники програми не провальні - то трохи нижчі, то трохи вищі за середній показник каналу. Але постає питання: навіщо така розмова глядачам?
Ідея замінити компетентність «авторитетністю» настільки ж порочна, як і підміна журналістської майстерності спонсорськими грішми і блатом. Характерно, що попередниця Пальчевського, ще одна пестунка нової влади - Альона Березовська - робила спроби в тому самому жанрі: телеінтерв'ю з наголосом на власному «я». І з не менш плачевним результатом. Довго на телебаченні Альона не втрималася.
А ось Пальчевський, думаю, тішитиме нас своїм художнім нарцисизмом ще чимало четвергів - адже мусить хтось бути офіційним спонсором пересадженого «фірташами» на Перший національний Савіка Шустера. Так, може, й до офіційного перетворення каналу на «громадське мовлення» досидить. Матимемо тоді громадське буріння.
