Минулої суботи мені трапилась нагода побувати на конференції, організованій Інститутом масової інформації та Могилянською школою журналістики. Не буду детально переказувати її зміст, бо чогось особливо нового не дізнався. Зупинюсь лише на кількох моментах. Почну з теми. Вона звучала так: “Чорний та білий PR: контраверсійні технології української політики”. Стандартна назва, яка, на мій погляд, не зовсім адекватно відбиває реальну ситуацію в українській політиці. Адже вести мову про контраверсійність технологій PR можна лише за умови хоч якої-небудь співмірності у медійних можливостях політичних опонентів.

В українській ситуації про співмірність згадувати навіть не смішно. Відверто кажучи, навіть сам термін “PR-технологія” навряд чи можна вважати доречним для характеристики того, що насправді відбувається в ході нинішньої президентської кампанії. Бо справжня PR-технологія побудована, як зрозуміло із назви, на “громадських зв’язках” і передбачає насправді доволі тонкі і професійні дії, які мають привести маніпуляторів до бажаного результату. Більше того – громадські зв’язки в їх позитивному трактуванні передбачають існування певної взаємності між їхніми ініціаторами і реципієнтами. Можливо, ще кілька місяців тому про сякий-такий PR ще можна було вести мову. Зараз же ми спостерігаємо за банальним потоком дезінформації. Який – через практичну відсутність реальної інформаційної альтернативи – вже немає потреби обставляти як об’єктивну інформацію. Тепер інформаційний раціон глядачів українських каналів повністю складається з неприкритої брехні, ігнорування очевидних фактів і інспірування неіснуючих тверджень.

Пік активності цього “піару по-українськи” випав якраз на останні тижні, коли загадкова хвороба фаворита президентських перегонів, яка мало не вартувала йому життя, змусила багатьох українців всерйоз замислитися над тим, у якій країні вони живуть. Ну а владу, відповідно, змусила негайно реалізувати план тотальної дискредитації цього ж кандидата – не особливо вибираючи засоби.

Ключовими фігурантами цього плану останніми днями стали два відомих телеперсонажі – В’ячеслав Піховшек та Дмитро Кисельов. Що ж, перший із них уже роками виконує функцію “головного маніпулятора”. А от другий „розквітає” у вигаданому ним для самого себе (і добре оплачуваному деякими шанувальниками) образі „державника”, який „мочить дестабілізуючі та непатріотичні елементи” у кризових ситуаціях. Кризових, до речі, не для кого іншого, як для Кучми. Тож головний двигун очевидного рішення влади піти в інформаційній війні з опозиційним лідером “ва-банк” проглядає виразно, навіть якщо не згадувати про те, що саме зять Президента Віктор Пінчук стоїть за лаштунками „журналістських розслідувань” телеканалу ICTV у Відні та за деякими публікаціями у зарубіжній пресі та авторитетних інформагентствах... Втім, не можна відкидати і вже висловлювану деякими експертами думку про те, що „розквітати” на кілерстві проти Ющенка можуть заохочувати Дмитра Кисельова не тільки великі гроші або, наприклад, власні переконання, а й “велика” ідея підтримки “проросійського” кандидата. До речі, один з регіональних журналістів – учасників згаданої конференції – повідомив (звісно, неофіційно) про те, що в його регіоні мало не відкрито займаються збором інформації представники російської Федеральной службы безопасности (ФСБ).

На тлі активного використання прем’єр-міністром Януковичем проросійської риторики, у тому числі антиконституційного характеру, та масштабних московських акцій на його підтримку – мимоволі задумуєшся про те, до якої межі в погоні за президентською посадою може дійти кандидат від влади діючої.

“Втрата гальм” в інформаційній війні проти Ющенка, швидше всього, пояснюється не лише завершальним періодом виборчої кампанії. Вона свідчить про те, що влада, її кандидат та його команда практично вичерпують навіть відносно легітимні засоби боротьби. І те, що відбувається в інформаційній сфері, – лише окремий “симптом” цієї вичерпаності. До речі, саме такі висновки певною мірою підтвердили у своїх виступах учасники конференції.

Вони звернули увагу і на кричущу інформаційну нерівноправність головних конкурентів, і на потужне використання адмінресурсу, з допомогою якого, наприклад, нейтралізуються спроби опозиції знаходити альтернативні шляхи комунікації з виборцями – у регіонах відключаються кабельні оператори, які транслюють “5 канал”, затримуються і знищуються тиражі опозиційних видань та листівок.

Обговорювалась також роль правоохоронних органів, на які покладаються серйозні завдання із забезпечення “потрібних” результатів виборів. До речі, дуже показовою для розуміння їхньої ролі була ситуація навколо “друкарських конфліктів“ минулого тижня. З одного боку – багатогодинне очікування опозиційних депутатів на працівників міліції, коли було виявлено багатомільйонні тиражі брудної і протизаконної антиющенківської агітпродукції – і в результаті повна пасивність правоохоронних органів. А ці листівки вже у суботу почали активно розповсюджуватися у Києві і в інших містах. А з другого – активна участь правоохоронців та податківців у перевірках типографій, де друкувались агітки самого Віктора Ющенка.

Активно обговорювались і соціологічні колізії. Як давно відомо, фальсифікація результатів соціологічних досліджень – одна з найпопулярніших деструктивних технологій. Один з “класичних” прийомів, який широко використовується в нинішній кампанії – це акцентація не на рейтингу переваг (тобто, за кого виборці голосуватимуть або кого вважають кращим кандидатом), а на так звані “рейтинги очікувань”, які відповідають на питання типу “в кого більше шансів перемогти?”. Зрозуміло, як відповідають на такі питання навчені гірким досвідом українські громадяни.

Вибір тих чи інших питань, планування вибірки і методів проведення опитувань та способів їх презентації – на кожному з цих етапів є простір для різноманітних маніпуляцій. Є всі підстави вважати, що тією чи іншою мірою всі вони використовуються в цій кампанії. Мабуть, тому багатьом соціологам важко відповідати на зовні наївне запитання, яке прозвучало на конференції з уст однієї журналістки: ”Я зустрічаюсь з багатьма людьми і досі не зустріла жодного, хто збирався б проголосувати за Януковича. Чому ж тоді соціологи стверджують, що рейтинги Януковича і Ющенка зрівнялися?”

Якщо ж спробувати спрогнозувати подальший розвиток подій у виборчій кампанії, то враховуючи, з яким розмахом ведеться зараз атака, спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, по суті, на розкол України, – є всі підстави припустити, що вичерпавши біль-менш легітимні або, принаймні, звичні для української політики методи боротьби і переконавшись в їхній неефективності, влада цілком може вдатися до реалізації відверто кримінального сценарію – з відповідними “методами” погроз, підкупу і шантажу. І гучні заяви Віктора Януковича про те, що він завжди віддасть перевагу громадському спокою перед посадою Президента, не мають нікого вводити в оману – вони надто розходяться з нинішньою практикою його команди. Не забудемо, що такі сценарії вже не раз застосовувалися на місцевих виборах – на Донеччині зокрема. Але цього разу їхній масштаб може перекреслити вигадливі розрахунки окремих політичних гравців і зовсім не виключено – детонувати серйозні суспільні заворушення. Момент істини – не за горами.