Після появи листівок Януковича, які йшли на додаток до дешевого сиру (про це писала „Детектор медіа”), я припускав, що в разі збереження виниклого рекламного напряму в ході виборчої кампанії ми незабаром зможемо посмакувати “вітренкою на розлив” чи “тризірковим Кінахом”. І помилився. Не врахував, що у громадській свідомості існують лише два реальні конкуренти. А отже, жодні варіації на тему решти кандидатів широкому споживачеві рекламно-виборчої продукції не дуже й цікаві. Що мають розуміти технологи-винахідники зі штабів кандидатів другого ешелону.

Та виявилося, у своїх припущеннях не враховував я ще й того, що опозиція не обтяжуватиме себе вигадливістю і піде шляхом копіювання ходів конкурента. А відтак до Януковича з сиром на базарах додасться і Ющенко у склянках. Саме таку картину днями довелося спостерігати на одному з ринків Лівобережжя Києва. На прилавку перед тітонькою, що торгувала завезеною (судячи з кількості) скляною продукцією, серед іншого красувалися виставлені стовпчики складених одна в одну склянок, акуратно перекладених листівками з портретом Віктора Андрійовича.

Недорогі склянки купували охоче. От лише навряд чи поширення виборчих гасел опозиції на дні склянки сприяло формуванню її позитивного чи взагалі будь-якого іміджу. Адже запозичення неоковирних рекламних “технологій” у конкурента і переведення суперництва у площину базарного протистояння нав’язуваних покупцеві фотооблич мимоволі відсуває на другий план принципові ідеологічні й політичні розходження між суперниками. Чи оцінить покупець склянки з Ющенком і сиру з Януковичем переваги одного претендента над іншим? І чи така реклама спроможна сприяти свідомому, а хоч би й не свідомому, емоційному виборові громадянина?

Утім, можливо, я помиляюся й цього разу. Можливо, ніхто з піар-технологів опозиції подібних “зустрічних акцій” не розробляв, а все значно простіше і... брутальніше. Можливо, мимовільним творцем вторинного “ноу-хау” був хтось зі штабних тимчасовців, якими, на жаль, насичено команди обох головних кандидатів. Пошкодувавши свого робочого часу, відведеного на розповсюдження рекламної продукції “у роздріб”, раціоналізатор вирішив звітувати за виконану роботу, позбувшися її “оптом”. Однак суто українська заощадливість не дозволила йому кинути до смітника папір, який ще міг на щось та згодитися. І, щоб добро не пропадало, віддав його комусь із родичів. Судячи з того, що в цьому разі “рекламна акція” здійснювалася не цілеспрямовано, як це було з Віктором Федоровичем, і листівки не додавалися до продукції, а виконували прагматичну функцію обгортки, друге припущення видається ближчим до істини.