Навряд чи багато людей сьогодні читає передвиборчу літературу. І даремно. Явище це унікальне. Особливо коли за неї беруться гумористи. Скажімо, як Валентин Чемерис. Щоправда, „спробу дослідження” (так визначено жанр у автора) „Загадка Віктора Януковича” літератор з Полтавщини писав усерйоз. Уже й послідовники чи переспівувачі чорного гумору з’явилися…

ЯК ЗОРЬКА ПРЕМ’ЄРА ЦІЛУВАЛА

Чомусь мені думається, що власних біографій, які створюють йому політтехнологи напередодні виборів, Віктор Федорович не читає. Принаймні, не дійшли в нього руки до українського варіанту, викладеного Валентином Чемерисом. Бо інакше важко зрозуміти, як можна було розтиражувати накладом як мінімум 1200000 примірників „перли”, щедро підкладені кандидатові в Президенти... Біда не лише в граматичних помилках або численних стилістичних невправностях, а насамперед у тому, що автор, якого „завжди цікавлять незвичайні герої – від дядька (о, які в наших селах ще трапляються дядьки – оригінали і диваки) до Президента включно”, раптом „відчув у ньому (В. Януковичі – Л.М.) споріднену душу” й почав обґрунтовувати ту спорідненість. Та так, що й на голову не натягнеш.

Отож, за задумом іміджмейкерів, кандидат у Президенти мусить любити братів, даруйте, усіх вікових категорій. „Свіженькі” заяви щодо подвійного громадянства чи статусу російської мови як другої державної залишу іншим бажаючим прокоментувати. Мене, як і кожну нормальну людину, не могла залишити байдужою любов до “братів наших менших”. Власне, розділ „Зорька із Сальських степів”, яким потішив електорат В.Чемерис, хотілося б навести повністю! Щоб не казали, що прискіпуюсь. Але закони жанру обмежують потяг до цитування отого передвиборчого, що у світ вилетіло і чого, й за найбільшого бажання, уже не впіймати.

Діагноз поглиблюється ще й тим, що автор щедро використовує пряму мову й наївний читач навіть не може себе заспокоїти, що має справу з прорахунками „видатного літератора”. Ефект присутності Прем’єра працює на повну силу: „Але ось що цікаво. Підійде до мене мужик, вона (кобила, – Л.М.) – нуль уваги. А ось як дочка пастуха... Літ за двадцять їй було, з нами, хлопцями, їй погомоніти хотілося. Пожартувати. Та ось тільки підійде вона до мене, Зорька сама не своя – ревність!” Словом, ходила ота Зорька за підлітком, як вірний собака. Від вовків (почитайте, не перебільшую) – стерегла. Усе б нічого, та капосна ... почала його часто-часто цілувати. І байдуже, що Вітя її і по губам коліном хвицав... ”Я відкрив очі, а вона як засоромилась... Я лежу мовчки. Вона знову торкнеться губами моєї щоки. Я зведусь, вона відскочить. Але весела-весела така...”

Чогось думаю, не лише кобила може бути „веселою” під впливом такого рябого сну, що йому присвячено кілька сторінок передвиборчої казочки, на тиражування якої автор витратив практично всі гроші, відведені йому законом на передвиборчу агітацію. Аж шкода його стає. Коли, звісно, в нашій державі закони, що ухвалюються, чинних прем’єрів також стосуються.

Власне, кобилою, яка від вовків майбутнє України охороняла, автор „оживляжу” не обмежився. Тільки не треба мене звинувачувати в поганому ставленні до симпатичного кандидата. Я сама вражена. І не все, що заслуговує на увагу прихильників гумору в Україні, навожу.

Попри все, людина упродовж життя змінюється. Ось і Янукович: ”...останнім часом не відчуваю потреби постріляти. Мабуть, невдовзі повішу рушницю на стінку та буду полювати з фоторушницею...” Мало того, „якби ось так, як у казці, з’явилася можливість займатися тільки своєю улюбленою справою..”, то, як Прем’єр стверджує, „створював би національні заповідники”.

І ЗНОВУ ПРО СОН

Подружня ідилія Віктора Януковича затьмарюється, коли вірити авторові, лише зрідка. Дружина свариться... як Прем’єр удома не ночує. Без цитати з розділу „У тім нагорода і втіха моя... або З чим наш прем’єр має переспати три ночі?” ви мене не зрозумієте. Власне, прочитавши цей розділ, важко зрозуміти й В.Чемериса. Але ж знову наводиться пряма мова В.Януковича: „У житті бувають такі моменти. У мене ввійшло в звичку з давніх пір і по сьогодні: якщо виникає якесь питання і треба приймати рішення, а питання бувають неординарні, досить складні, є сотні варіантів, а треба прийняти одне рішення, а в голові – калейдоскоп думок крутиться, то я можу тоді не спати навіть тижнями. День не сплю, другий, п’ятий... Починаєш крутити сто варіантів наперед, різні перебираєш... У мене є товариш (ми з ним давно дружимо), який говорить так: жодне рішення не можна приймати доти, доки три ночі ти з ним не переспиш. Особливо, якщо це стосується людської долі, групи людей, колективу. Країни, зрештою. Дружина свариться, вона вважає, що я лягаю, а вранці гляне на мене: що, не спав? Вона знає, що доти, доки у мене калейдоскоп крутиться і я не зачепився за рішення, не розкрутив його, не побачив результат, не прорахував його, я не сплю – такий я вже... А переспиш із проблемою, тоді вже й вирішуєш”. Ви зрозуміли щось із цього високолітературного, даруйте, пасажу? Спить-таки прем’єр, як йому радять, три ночі чи зовсім не лягає? Мабуть, лише пересипає з ПРОБЛЕМОЮ? І доки цього не зробить у „людської долі, групи людей, колективу” – жодного шансу... І день, і другий, п’ятий... Дружина вважає, що він вдома лягає... словом, читай, доки не зрозумієш.

„СПЯТ КУРГАНЫ ТЕМНЫЕ”

А яке жахіття згадує автор про життя „хлопця зі звалищ”! Оточували його люди „винахідливі, практичні й мудрі”. На висілку, на якому мешкав „нікому не потрібний” Вітя, – лише дві вулиці. Щовечора з них збиралися „винахідливі й мудрі”: „Чоловіки грали в доміно, іноді могли випити самогонки, а жінки грали в карти...” Бо “любив повторювати губернатор, – Якщо не привчити людей до культури у найширшому розумінні її, у нас не буде й економіки”. „Практичні” чомусь „жили дуже бідно”. Але весело...

Як ілюстрації, які мають витискати сльозу пересічного виборця. додаються оповідання про те, як тонув Віктор у шламовідстійнику чи першокласником упав до колодязя, звідки його порятував один з тих “добрих і мудрих”. Відсилаю вас до оригіналу, бо навести можу лише невеликий шмат літературно неоковирної розповіді: “... зима ж! морозяка під двадцять градусів надворі! – дав йому коліном в одне місце... (А втім, спасибі, що хоч врятував). „Шмаляй, малий, звідсіля! Ходять тут, чорти вас, прости Господи, носять, в колодязі попадають!... Та ще й гусей дражнять!..” Що колодязь був без достатнього зрубу – та ще взимку, як намітає навколо снігу, а отже, порушена елементарна техніка безпеки, дядько навіть не побідкався”. Людоньки добрі, та звідки ж йому, дядькові отому „доброму та мудрому”, було знати, що порушення техніки безпеки з часом може йому гикнутися?

Отож шмаляв першокласник Вітя чотири кілометри „мокрий та закоцюблений” степом, доки дістався до бабусиного флігелька. А ще в передвиборчому трилері пишеться, що мачуха вигнала малого Вітю з хати й на батьківські збори до нього ніколи не ходила. Зате він учився не просто добре, а ...самі знаєте, як вчаться майбутні Прем’єри.

Автор пише: „Такий він, Віктор Федорович Янукович, народжений у рік Тигра, простий хлопець з донбаської сім’ї (якщо ширше, з типово української)”. Уже якось і не дивуєшся, чому з типово, коли раніше той же автор пише, що мама Віктора Федоровича з Орловщини, а тато – білорус із Вітебщини. Не дивує й твердження „керівник і робітник – це одне й те ж”. Чи пасаж „як губернатор у свій час призначався імператором і діяв як його представник, так голова обласної держадміністрації призначається Президентом і діє як його представник в області”. Як і захват перед краєм „синіх териконів і всієї таблиці Менделєєва” з „відстійниками, на які люди йдуть і не повертаються”.

Як і... але читайте оригінал!

ЗАСНУЛИ – ВСІ

Твір пана Чемериса, як зазначено у вихідних даних, “надруковано за кошти поточного рахунку виборчого фонду кандидата на пост Президента України Януковича Віктора Федоровича з використанням майна Партії регіонів, яка висунула Януковича В.Ф. кандидатом на пост Президента України”. Мовчу вже про „використання майна”, що, як відомо, коли вартість роботи на ньому не включена до ціни передвиборчого товару, суперечить чинному Закону про вибори. Про копірайт, даруйте, не можу змовчати. Хто не знає – це такий значок, який певним чином реєструється і охороняє право автора на інтелектуальну власність. В.Чемерис написав, що його книга є „перше в Україні подібне видання”. Та паралельно Україною ходить ще одна книжечка про великого земляка – російською мовою. Автор її Віра Ніколаєва. Ляпсусів, як на мене, в книзі Ніколаєвої „Прикоснись к судьбе” менше, але досить покласти поруч дві названі книжечки – й можна гуляти в гру „знайди відмінності”. Власне, на сторінках обох книг практично одні й ті самі персонажі (Зорьку Ніколаєва, щоправда, проігнорувала) повторюють з невеликими варіаціями про головного героя одні й ті самі слова. Є й абзаци, переписані слово в слово. А посилань на першопрохідця В.Чемериса В.Ніколаєва не дає. Вона власного копірайта на книжечці має. Хто в черзі на право відцензуровану оду проспівати?

Цифрами, економічними викладками чи програмами на майбутнє автори електоральних казок себе не обтяжують. Та й для чого? На обкладинці першої книги усміхнений Янукович на тлі переполовинених потилиць у віночках. На обкладинці другої – на тлі натовпу (нас із вами?) чогось уже сумний В.Янукович. Наклад другої книжки, як мінімум, 800 тисяч. Пишу „як мінімум”, бо думається – це як із копірайтом. Прийнято останнім часом в Україні „значка модного” ставити, при цьому не реєструючи інтелектуальну власність. Навіть коли вона є. Як, власне, й поширена практика писати один наклад, а видавати – інший. Аби був попит. „Але це тема окремої повісті”, – саме так говорив, коли ліпив докупи окремі шматки передвиборчої легенди, класик гумору Чемерис.

Обсяг кожної з книг – 96 сторіночок формату А5. Видані вони з кольоровими ілюстраціями. Я прикинула, скільки мінімально можуть коштувати задекларовані два мільйони примірників обох передвиборчих агіток на доброму офсетному папері, що його не пошкодували видавці. Вартість тонни офсету в Україні впродовж останнього року коливалася у межах 4200 – 4600 грн. Але не будемо дріб’язковими, порахуємо по 4 тис. На виконання задекларованого накладу потрібно було не менше 180 тонн цього паперу. Перемножуємо й одержуємо в результаті 720 тис.грн. А є ще повнокольорова обкладинка, яка виконувалася на якісному крейдованому папері щільністю не менше 130 грамів на кв. метр. Тобто, обкладинка коштувала ще 400 тис.грн. як мінімум. Як бачимо, лише вартість самого паперу без урахування фарби, пластин тощо більш ніж у два рази перевищує ліміт грошей, що їх має право за Законом про вибори витратити кожний кандидат. Навіть за умови, що книжку з повноколірними фотографіями в друкарні безплатно надрукували й на самому ентузіазмі розповсюдили, грошей на інші види реклами у виборчій кампанії після такого піар-ходу вже просто не могло залишитися. То знімаємо кандидата з перегонів чи змінюємо Закон?