Через кілька днів я знову почув програму того самого радіо "Ера" на Першому каналі. Журналіст опитував мешканців Полтавської області: хто, на їхню думку, наведе лад у галузі охорони здоров'я, кого з політиків люди підтримують. Найчастіше лунало ім'я Петра Симоненка. Трохи рідше – Олександра Мороза. Як правило, в парі з Симоненком, зі сполучником "або – або". Одного разу пролунало навіть ім'я Віктора Януковича – що він дбає про поліпшення медичного обслуговування українців. Теж, до речі, пролунало в парі з Симоненком. Який висновок мусили зробити слухачі? Перше: Мороз – це те саме, що й Симоненко, він нічим від останнього не відрізняється, тільки справжній Симоненко все ж таки кращий. І друге: якщо вже не вийдуть до другого туру ані Мороз, ані Симоненко, залишиться голосувати за Януковича – бо він теж дбає.

Ще через кілька днів у той самий ранковий час на тому самому радіоканалі була програма про пенсійне забезпечення. Знову виступав лідер КПУ – пригадується навіть, було кілька його синхронів. І знову – в перервах між Симоненком – опитували людей. Але от що цікаво: опитані багато й гнівно вели мову про вбоге життя пенсіонерів, про те, що вони не живуть, а виживають. Один із опитаних навіть сказав, що від президентських виборів люди чекають змін та прориву. Зазначимо, що ніхто із "людей з вулиці" жодного разу не згадав ім'я Петра Симоненка. Але для неприскіпливого слухача згадування лише про Симоненка в даному контексті програми однозначно мало свідчити: окрім лідера комуністів, ніхто про пенсіонерів не дбає, й голосувати треба тільки за нього. Тобто, слухачам непомітно намагалися нав'язати висновок, що жодною мірою не випливав із наданих їм фактів.

Іншого разу йшлося про чесні вибори. Було відзначено угоду про "ненапад" між Ющенком та Морозом, ще подібну ж угоду між двома іншими кандидатами. А потім – виступ фахівця. Я не почув, чи було того фахівця названо, але його голос безпомилково вказував: Симоненко.

А потім я помітив, що симоненкіада стала на радіо "Ера" Першого каналу регулярною. Програми бувають різні – "Реальна політика", "Точка відліку", "Свій інтерес" тощо. От сьогодні, 2 вересня, йшлося про зовнішню торгівлю. Знову – виступ комуністичного кандидата в президенти: мовляв, Захід від нас нічого, окрім сировини, не чекає (до речі, а звідки це випливає? а що, окрім сировини, Україна Заходові пропонує?), тому єдиним виходом є якомога тісніша інтеграція з Росією та Білоруссю. Саме в СНД і менталітет народів близький до нашого, й вимоги до якості відповідають нашим товарам. (То що ж, так і будемо задовольнятися таким от менталітетом і такою от якістю довічно?) І вже разом із Росією та СНД йти до Європи. (А чи хочуть того Росія та СНД?) Знову опитували людей – і всі, як один, відповідали: треба зміцнювати зв'язки передусім із Росією, а потім уже й до Європи прориватися. Інших думок в українському суспільстві, судячи з наведених відповідей, геть не існує.

Програми ці мають різні назви, але всі вони будуються за однією схемою. Авторський текст. Авторський коментар – чи, радше, аналіз, із міркуваннями журналіста. Коментарі фахівців, серед яких – коментарі Симоненка, часто по кілька його включень. Якщо коментарі ще й інших політиків – то це обов'язково депутати з фракції КПУ: наприклад, про медичне обслуговування мову вела, якщо не помиляюся, Алла Олександровська. Іноді – опитування "людей з вулиці". Ні, слова Симоненка не посідають чільного місця, вони щоразу монтуються як один із коментарів одного з фахівців – у випадкового слухача взагалі не складеться враження, що саме задля них і створено всю програму. Звичайні аналітичні програми зі звичайною структурою та побудовою.

Коли колеги сказали мені, що по радіо оголошують: "Програма звучала на правах політичної реклами", – я спочатку не повірив. Бо до того не помічав цього жодного разу. Зателефонував на радіо, де редактор політичних програм радіо "Ера" на Першому каналі Сергій Фісюн підтвердив: так, оголошують. Почувши чергову програму, почав уважно прислухатися. І, нарешті, почув. Журналіст завершує програму, прощається зі слухачами, бажає їм усього доброго. Звук замовкає, триває кількасекундна пауза, після якої неголосно, з невиразною інтонацією справді оголошують про те, що програма вийшла на правах політичної реклами.

Сумнівним лишається, власне, самий формат програм "на правах політичної реклами". Адже реклама, зокрема й політична, – то реклама. Саме такою є, наприклад, політична реклама на радіо Олександра Мороза: йде голосне оголошення: "Політична реклама", перед її початком та по завершенні. Усі рекламні повідомлення сприймаються слухачами саме як рекламні, і їхнє призначення не викликає сумнівів чи неправильних тлумачень. На відміну від того, авторські програми та рубрики, зокрема традиційні, сприймаються слухачами як журналістика. Попередження "на правах політичної реклами" на початку програми чи в її кінці або пропускається повз свідомість і не сприймається, або ж осідає десь на периферії свідомості. Навіть попереджений слухач схильний ставитися до таких матеріалів як до реальної журналістики. Тим більше, що вислів "на правах політичної реклами", власне, може бути витлумачений двозначно: все ж таки не реклама, а лише "на правах"! Що то за права, в чому вони полягають – над тим люди, яким ті матеріали адресовані, навряд чи довго замислюватимуться: а може, перед виборами всі матеріали про політиків-кандидатів та з їхньою участю вважаються "на правах"?

Інший аспект: радіо – то не телевізор. Слухають його, найчастіше, не вмощуючися перед приймачем або репродуктором, покинувши всі справи. А так, краєм вуха, роблячи щось своє. А тому й радіопрограми сприймаються фрагментарно: щось почув, щось недочув, щось узагалі пропустив. Тихеньке оголошення про "на правах політичної реклами", з дуже великою ймовірністю, взагалі не приверне увагу слухачів – як дуже довго не привертало мою. До того ж, згадані програми не такі вже й коротенькі. Що й дає підстави припустити: насправді все робиться саме так і саме для того, щоб якомога менше слухачів звернули увагу на рекламні права програм. Усе робиться для того, щоб якомога більше слухачів сприймали почуте за чисту монету. Щоб максимально приховати рекламний характер матеріалів.

Узагалі, чим відрізняються авторські матеріали "на правах реклами" від звичайної заказухи? Тільки тим, що споживачів про це попереджають? Так і немає відповіді на запитання: якщо реклама вбирається в одяг авторських аналітичних чи новинних програм, то чи не набуває тим самим ця реклама статусу прихованої? Чи не спрямована вона відпочатково саме на те, щоб її не сприймали як рекламу? Щоб слухачі, відтак, "добросовісно" помилялися? І чи не запущено, власне, технологію переконування виборців у тому, ніби єдиним реальним супротивником Віктора Януковича на виборах є лідер КПУ?

Цікава, до речі, деталь: досі Симоненко ніколи, під час жодної виборчої кампанії, не був помічений у масованій рекламі, а тим більше в рекламі винахідливій. Йому це було непотрібне: його електорат є напрочуд стабільним, і йому найменше серед електоратів усіх політиків загрожують чисельні коливання – як у бік додавання, так і в бік віднімання. То невже цього разу комуністи вирішили змінити тактику? Чи то не вони самі вирішили, а ті, кому дуже хотілося б мати саме Симоненка опонентом Януковича у другому турі виборів? Адже на тлі повного засилля інформації про Януковича у тих самих радіоновинах безсумнівне друге місце за увагою, яку йому приділяють, посідає лідер КПУ. Повідомлення саме про нього не обмежуються короткою констатацією факту його, скажімо, перебування в тому чи тому регіоні, а містять викладення його виступів та провідних ідей. А з цього з великою мірою ймовірності можна припустити: рекламування Симоненка є політтехнологією, яку активно застосовують. Зміст цієї технології є очевидним: її автори вважають, що частина (напевне, на їхню думку, значна) виборців, які могли б проголосувати за Віктора Ющенка, під впливом настирливої реклами проголосують за Симоненка. Саме його владні технологи намагаються позиціонувати як головного опонента влади. Відбувається, власне, відчайдушна спроба повернути українське суспільство до стану кількохрічної давнини, коли справді, за великим рахунком, вибір був єдиний: або влада, або комуністи. Цей етап для українського суспільства уже став минулим.

Тим часом, Янукович – то не Кучма. Він ніколи не намагався позиціонувати себе як демократа-ринковика, реформатора та послідовника західних взірців. А якщо якось ситуативно й намагався, то надто вже непомітно для громадської думки це пройшло. Тож для Леоніда Кучми опонент в особі Симоненка справді був порятунком: на його тлі сам президент виглядав запорукою хоч якогось кульгання в бік цивілізованих націй, подалі від повторення комуністичного експерименту. Янукович на тлі Симоненка виглядатиме... ніяк. Невизначено. Міцний господарник (чи хоче таким здаватися) – ото й усе. А хто знає: може, Симоненко – ще міцніший господарник? Рятівником від комуністичного реваншу Янукович в уяві виборців не стане – а, отже, нема жодної гарантії, що в разі виходу у другий тур пари Симоненко – Янукович підсумковий рахунок буде на його, Януковича, користь.

Але й це ще не все. Так, соціологічні дослідження відзначають стрімке зростання рейтингу Віктора Януковича протягом останніх півроку. Але чи є резерв зростання цього рейтингу необмеженим? Навряд чи. Радше за все, він уже близький до вичерпання. Ба більше: рейтинг чинного Прем'єр-міністра зростав за рахунок політично невизначених, амбівалентних людей, які не дуже знають, чого хотіли б, і голосуватимуть, власне, не "за" когось, а "проти" когось – наприклад, проти Ющенка. Людям цим справді досить легко навіяти "любов" до певного кандидата й готовність за нього голосувати – але зневірюються ці люди так само легко. Стабільність настроїв такого електорату дуже й дуже низька, а швидкість зміни цих настроїв – відповідно, дуже висока.

Електорати Симоненка та Януковича дуже значною мірою перетинаються. І що більше додається до рейтингу Симоненка – то, певною мірою, більше віднімається від рейтингу Януковича. Люди, що не виключали свого голосування за Симоненка, тепер, під впливом тотальної агітації, погодилися вже, що найкращий кандидат – то Янукович. Але ж тепер їм знову кажуть, який добрий Симоненко! А тому результат посиленого рекламування головного комуніста України може виявитися аж надто несподіваним: другий тур, за певного збігу обставин, може виявитися двобоєм Ющенка та Симоненка. Без Януковича. Станом на сьогодні це здається малоймовірним, але ж півроку тому саме до того, здавалося, й ішло!