Не прогнозувалося, здається, ніким – що у виступах Олександра Мороза об‘єктом критики стануть передусім колеги-опозиціонери, і конкретно Віктор Ющенко. Те, що лідер Соціалістичної партії України піде на президентські вибори самостійно, прогнозувалося багатьма аналітиками.
Але не прогнозувалося, здається, ніким – що у виступах Олександра Мороза на партійному з‘їзді, який його висунув, і у його наступних інтерв‘ю об‘єктом критики стануть передусім колеги-опозиціонери, і конкретно Віктор Ющенко. Звісна річ, Олександр Олександрович не зійшов на рівень Петра Симоненка і не став розповідати про “агентів американського імперіалізму”, котрі, мовляв, тільки і мріють, щоб захопити владу в Україні і виморити український народ. Але теза у передвиборчій програмі про те, що не слід міняти “шило на мило” і усна заява Мороза про “клановиків” з ющенківського оточення і про небажання Ющенка з Тимошенко змінювати систему влади говорять самі за себе. Ще рельєфніше засвідчує наміри Мороза ультиматум, висунутий ним “нашоукраїнцям” та БЮТівцям: мовляв, підтримайте у вересні проголосований у першому читанні парламентською більшістю, комуністами і соціалістами проект політреформи, і тоді можна буде поговорити (!) про єдиного кандидата.
Тим часом, як відомо, зазначений проект політреформи має серйозні зауваження з боку Венеціанської комісії, а з боку Ради Європи надійшло попередження, що спроба змінити Конституцію України в період президентських виборів може потягти за собою серйозні санкції проти Української держави, аж до виключення з Ради Європи. Зрозуміла річ, що і в Соцінтерні, де СПУ здобулася-таки минулого року на статус консультативного члена, дії партії зі зміни Основного Закону під час виборчої кампанії (річ, несумісна з духом цивілізованого права) не викличуть особливого захоплення і поставлять під загрозу повне членство Соцпартії України в цій авторитетній міжнародній організації. Я вже не кажу про те, що президентський рейтинг Олександра Олександровича (5-6%) засвідчує реальність перспективи його гучного провалу під час третього походу за президентською булавою – і відповідного падіння популярності партії, яка стане в очах пересічного виборця безнадійним аутсайдером.
І все-таки Мороз іде вперед, заявляючи про готовність до кінця боротися за президентську посаду. А партійна еліта запевняє партійну масу, що їхній лідер має цілком реальні шанси на перемогу – щоб там не говорили соціологи. І навіть Юрій Луценко, котрий дуже скептично (і реалістично) оцінює підтриману його партією політреформу, вважає (принаймні, публічно) Мороза реальною кандидатурою, такою, за збільшення шансів котрої варто боротися.
На чому ж ґрунтується нестримний порив Олександра Мороза та його команди? На революційному романтизмі і переконанні, що правда сама собою переможе силу? Не віриться. Надто досвідчені політики, просто-таки биті жаки, зібралися в керівництві СПУ. На сподіванні підтримки з боку Компартії, тобто зняття кандидатури Петра Симоненка на користь Олександра Мороза? Такий жест справді дав би лідеру соціалістів певні шанси обійти Віктора Януковича і вийти до другого туру разом із Віктором Ющенком. Але, по-перше, чи знімуть комуністи свого кандидата, котрий також має певні надії вийти до другого туру президентських виборів і тим зробити партії добру рекламу? І по-друге, якщо Янукович і Мороз матимуть приблизно однакову підтримку виборців (поки що випадає саме так), то невже ж соціалісти настільки переконані в абсолютній чесності виборчих комісій? Знов-таки, щось не те.
Деякі аналітики висловлюють припущення, що Олександр Мороз на підсвідомому рівні настільки ревнує масового виборця до Ющенка з Тимошенко, що готовий на все, щоби повернути втрачену любов публіки. Якщо це і так, то з якого дива все партійне керівництво СПУ захворіло на таку ж недугу? Так само не надто ймовірним видається і твердження, що Мороз, мовляв, знає про наміри влади усунути під якимось приводом Ющенка з виборчих перегонів, отже, вже зараз готується зайняти спорожніле місце єдиного кандидата від опозиції. Надто вже ризикованою є така гра, і надто багато людей розумітимуть, що усунення Ющенка об‘єктивно потрібне не тільки Януковичу, а і (може, ще більше) Морозу.
А тепер – невелика цитата з виступу довіреної особи і “правої руки” Олександра Мороза на “Громадському радіо” 7 липня: “Я знаю, що межа голосів, яку може набрати Ющенко, незалежно, хто в нього буде опонентом, – 42-43%. Тому, безумовно, переміг би Мороз, в районі 56-57%”. Сказано це Йосипом Вінським, котрого чимало журналістів вважають “сірим кардиналом” соціалістів, принаймні, номером другим у партії та у фракції.
Замислімося: яким чином можуть об‘єднатися всі противники Ющенка серед електорату у разі виходу Мороза у другий тур (а саме це і мав на увазі Вінський, саме на цьому і ґрунтований його розрахунок)? Та тільки тоді, коли не тільки Петро Симоненко дасть команду своїм дисциплінованим виборцям, як треба голосувати, а і Віктор Медведчук, і Володимир Литвин, і навіть Віктор Янукович з Рінатом Ахметовим. А на додачу це послання має бути донесене до мас, має закарбуватися у їхній свідомості та підсвідомості. Газети “Товариш” для цього замало, навіть якщо підключиться “Комуніст”. Потрібні радіо й телебачення. Причому провідні канали, на відносно тривалий час. Ось тоді справді у другому турі Олександр Мороз одержить шанс перемогти Віктора Ющенка (поки що соціологічні опитування засвідчують зворотне). Ось тоді боротьба до останнього і ризик втратити репутацію партії чогось варті.
Але ж у другий тур треба якось потрапити. Як це зробити людині, котру підтримує президентська адміністрація? На прес-конференції, яка відбулася 8 липня у Києві, народний депутат Олександр Турчинов (фракція БЮТ) якраз і поінформував журналістів про способи фальсифікації майбутніх виборів. Стратегія влади, підкреслив Турчинов, ґрунтується на новому виборчому законі, який забороняє громадським організаціям делегувати своїх членів у дільничні виборчі комісії, отже, на президентських виборах члени дільничних комісій будуть делегуватися лише від штабів кандидатів у президенти. Турчинов заявив що влада спеціально висуває велику кількість так званих “технологічних” кандидатів, які не мають за мету ані перемагати на виборах, ані проводити агітацію. Основне їхнє завдання – всім разом сформувати переважну більшість членів дільничних комісій. Таким чином, у цих комісіях можна буде протягувати найбезглуздіші і відверто протизаконні рішення, оскільки рішення комісій приймаються голосуванням за принципом “один член – один голос”.
Далі, за словами Турчинова, Адміністрація Президента за кілька днів до голосування підготує точні копії протоколів про результати виборів на кожній виборчій дільниці й окрузі з дійсними підписами більшості членів комісій і печатками. При цьому справжні протоколи, за інформацією Турчинова, будуть знищені по дорозі з територіальних виборчих комісій у Центрвиборчком. А паралельно будуть організовані фальшиві соціологічні опитування та екзіт-поли для підтвердження “істинності” результатів, досягнутих масовими махінаціями в дільничних комісіях. Як заявив Олександр Турчинов, “влада хоче скористатися старим рецептом Сталіна – не важливо, хто голосує, важливо, хто рахує”.
На з‘їзді Соцпартії Олександр Мороз довго заперечував саму можливість його домовленості з главою президентської адміністрації Віктором Медведчуком, більше того, висміював тих, хто пише про таку домовленість. Але запитаємо себе: чи не ґрунтується самовпевнена і ризикована, на думку багатьох спостерігачів, поведінка кандидата в президенти Мороза на існуванні такої домовленості в тому чи іншому вигляді? Чи не засвідчує факт її існування особливе ставлення до Мороза (навіть розлогі синхрони його дають!), помітно відмінне від ставлення до Ющенка з боку реальних господарів провідних національних теле- та радіоканалів? Чи не означають тези про “шило” і “мило” намагання лідера Соцпартії “відбити” вже у першому турі частину опозиційних виборців, а переконаність штабу Мороза щодо його виходу у другий тур – те, що голоси рахуватимуть “правильно”, і, до речі, зовсім не на користь Віктора Януковича?
Усі ці запитання, гіпотетичні судження і припущення, зрозуміла річ, одразу ж відпали б у разі, коли Олександр Олександрович добряче поторгувався (як це йому радять журналісти) і вступив-таки до коаліції “Сила народу”. Адже у такому разі, як стверджують соціологи, він був би здатен повести за собою значну частину комуністичного електорату, істотно тим посиливши Соцпартію на майбутніх парламентських виборах. Можливий, утім, і інший варіант: Мороз та Соцпартія офіційно підтримують Петра Симоненка як найбільш рейтингового “єдиного кандидата лівих сил”. Питання щодо чесної гри кандидата-соціаліста також зникають. Проте, можливо, Мороз небезпідставно розраховує зірвати значно більші взятки і ховає в рукаві козирного туза?