Може, збиратися трудовими колективами й надсилати, поки ще не пізно, до президентської адміністрації відчайдушні прохання ті вибори скасувати – а щоб, не дай Боже, вороги все ж не провели їх, оголосити в Україні надзвичайний стан. Вітчизна бо в небезпеці. А може, поїхати на цей час світ за очі – хоч на край світу, хоч до якої-небудь Португанди, аби від виборів подалі.

Вибори, як відомо, загрожують найсвятішому, що є в Україні, надбанню, яким ми найбільше пишаємося – нашій стабільності. Недарма ж п’ять років тому, під час минулої президентської кампанії, зверталися до громадян із телеекранів мудрі, чесні й непідкупні представники робітничого класу з міста Дніпропетровська: годі витрачати на виборчі ігри народні кошти! Непотрібні нам президентські вибори! В Україні вже є Президент! Не послухалися робітників політики, і от знову країні загрожують вибори. За цієї ситуації тільки й лишається, що навіть попри вибори намагатися „забезпечити наступність курсу держави як необхідну умову збереження позитивних придбань суспільного розвитку”, – саме таке завдання й поставив Президент на науково-практичній конференції, присвяченій стратегії стійкого розвитку і структурної інноваційної перебудови української економіки на 2004-2015 роки. А ще вибори загрожують економічною руйнацією, просто-таки розрухою. Тому Леонід Кучма справедливо застерігає: „Новий цикл перерозподілу власності в Україні неприпустимий”. (Питання про те, чи може називатися власністю, зокрема, майно, здобуте в незаконний спосіб, він тактовно оминув.)

Коли ж трохи оговтатися від президентських прогнозів, на думку спадає зрадницьке питання: а хіба Леонід Кучма є політологом? Прогнозистом? Аналітиком? Звісно, всі вже звикли до того, що час від часу наш Президент звертає увагу на недоліки в державі, й навіть в управлінні нею. Скільки співчуття звучить тоді в його промовах! Ніби й не має він до того жодного стосунку, ніби, окрім співчуття, нічим зарадити він не може. Але ж є в Україні Гарант Конституції. Той самий, який мусить зробити все, від нього залежне, щоб вибори відбулися належним чином і не перетворилися на національне лихо. Президент, на жаль, не може звернутися до того Гаранта з офіційним проханням – бо сам він ним і є. Тож і виходять президентські прогнози надто двозначними. В тому розумінні, що чи лише прогнозами?

У той самий час той самий Президент України Леонід Кучма час від часу обіцяє, що президентські вибори в державі будуть чесними, відкритими й прозорими. Трапляється це найчастіше в моменти, коли Україну відвідують високі закордонні гості. От і цього тижня такі обіцянки почув прем’єр-міністр Нідерландів Ян Петер Балкененде. А разом із ним наші співгромадяни – бо президентські запевнення стали новиною ледь не №1 у телевізійному та радіоефірі. Отже, не все, мабуть, так погано, й можна трохи заспокоїтися. Стабільність ще може вистояти. Єдине непокоїть: коли одна й та сама людина то каже про майбутні вибори як про щось страхітливе, то підкреслює їхню відкритість та прозорість, то чи не означає це, що саме відкритість та прозорість для цієї людини й становлять предмет страхітливості? Чи не вважає вона ці поняття синонімічними?