Вітчизняне телебачення „обставило” цю подію в кращих традиціях: схвильовані земляки, найкращі відгуки, тремтливі сльози на очах від очікування цієї події. Нарешті! Витримано навіть соціальний склад Донбасу - висловилися ветеран, жіночка, представник інтелігенції.

Проте глядачі, які давно не були в шахтарському краї або не знають Віктора Федоровича взагалі, не зрозуміли одного – всі, хто виступив того вечора перед телекамерами, говорили про якусь команду, яка ніби нарешті прийшла до влади в країні разом із висуванцем, а відтак, обравши президентом В. Януковича, ми заживемо ще краще. Тоді, „коли нас в бій пішле товариш Сталін і перший маршал в бій нас поведе!”, - як колись співалося.

Ніхто не відкидає безперечну харизму діючого прем’єра. Неозброєним оком видно складний період в житті Віктора Януковича. Не тільки у стосунках з опозицією, а й з главою держави. Особливо з огляду на невдалий результат політичної реформи. Крім того, поява у ошатних кабінетах на столичній вулиці Грушевського переважної більшості представників «донецьких», їхня агресивна поведінка щодо «дніпропетровців» уже викликає спротив з боку інших українських „кланів”, „бригад” та „команд”. І, схоже, конфлікт між ними тільки загострюється. Про це засвідчила, зокрема, тривала відсутність „енергетичного” міністра.

Тому цілком природно виникає питання - про яку команду примусили говорити в камери бідних людей? Про донецький „Шахтар”, Індустріальний Союз Донбасу чи про кого?

Так званий коаліційний уряд, який постійно трусять кадрові негаразди та гучні відставки, і який відверто дурить народ, перепрошую, аж ніяк не виглядає командою. Скоріше „бригадою”. Ось уже минув рік, як хлопці обіцяла заплатити людям борги „найближчим часом”, й пенсіонери, нарешті, відчули полегшення у власних кишенях. Відгородившись від Європи та й усього світу „добросусідським” тином власної непередбачуваності, ця команда „приймає ванни вдома, вдаючи, що є водолазом-глибоководником”.

Вибори губернатора в Каліфорнії показали, що головне для Америки - відчуття сили. Вибори керівника Алтайського краю продемонстрували, що для росіян головне - почуття гумору. А що головне для нас?