Дородна женщина голосом Володимира Семеновича Висоцького промовля: «Гламур - ето образ жизні для нас». Карикатура на зачуханого молодшого наукового співробітника, якою можна ілюструвати теорію Льва Толстого про непротивлення злу насильством, повідомля: «Можна датронуцца до того, што раньше счіталось нєвозможним». Як каже ведучий цесього шоу на каналі «1+1», де «інтелектуальна сметана суспільства» змішується зі стразами і блискітками «реального життя»: «Серце встає, просто встає!».
Тераріум-шоу «Гламурні штучки та заучки» стартувало трохи пізніше, ніж атракціон «Від пацанки до панянки», хоча не можу перебороти впертого й безпідставного враження, що учасниць цих проектів обирали за результатами одного кастингу. Хтось потрапив у пекло шляхетної дресури, а хтось - у гламурний Едем чарівної недоумкуватості. В обох випадках - «флора і фауна чоловічої статі просто зАвмерла». Бо «такої кількості гламуру та інтелекту на метр квадратний ви ще не бачили».
Якщо вірити вампірам Віктора Пєлєвіна, «гламур» і «дискурс» - це фундамент і водночас межа росту сучасної культури. Відтак реаліті-шоу «Гламурні штучки та заучки» можна трактувати як ідеальну модель, що відкриває людям геть усі таїнства світобудови. Зрозуміло, що «штучки» - це проекція натурального гламуру, а «заучки» - суто пєлєвінське тлумачення дискурсу як обрамлення, оболонки гламуру, хоча насправді, нагадаємо, ці поняття утворюють арку, єдиний сенс. І гламур, і дискурс можна виразити через секс і гроші, що успішно демонструють розпорядники шоу: механічно паровані красуні й чудовиська змагаються за сакральні сто тисяч.
Магнетична сила проекту тримається на ще одному поцупленому в Пєлєвіна факті: досконале володіння мистецтвами гламуру та дискурсу дає владу, й канал «1+1» уже встиг переконливо проілюструвати цю тезу за допомогою програми «Без мандата»: голі сідниці Пилипишина - це і є та оспівана російським письменником арка, що символізує нерозривність оболонки та наповнювача (нагадаємо, що в термінології Бальдра та Єгови гламур - це маскування, а дискурс - контроль).
Було б великою помилкою стверджувати, що канал «1+1» так щедро й беззастережно роздає всім охочим ключі до мудрості; кермо життя - річ достатньо цінна, а тому нею можна безкінечно хизуватися тільки за однієї умови: якщо це копія, голограма або підробка. Тож штучки і заучки не є речниками «гламуру» та «дискурсу» - це всього лише ретельно фальсифіковані образи. У перших випусках творцями проекту було докладено чимало зусиль, щоб запліднити глядацьку свідомість хибними стереотипами. Внаслідок цього постала розкішна галерея надзвичайно примітивних красунь, яких ведучий Григорій Герман недаремно охрестив «аксесуарами», й ще ефектніша лінійка «ботанів із пробірки». За першого знайомства з учасниками легко було переконатися, що жодна з цих пар не утворить гідної арки, - хіба що електродугу.
Контраст удалося посилити завдяки завданням і тестам, що мали на меті шокувати публіку тупістю штучок і неадекватністю заучок у найпростіших ситуаціях. Ефектні баришні завдяки такій умілій маніпуляції розкрили страшні глибини рагульних дискурсів. «Я питалась сдєлать пальцем масаж сєрца хомячку, но паходу єго убіла». «Вот моя лєгєндарная розовая кофточка, а вот майо лєгєндарноє чорноє платьє». «Слої і прослойкі - ето шо, двє разниє вєщі?». «Забила всє імєнно умниє слова, забила, что такоє соціум, всьо забила, но виступіла ідєально». «Кому на голову впало яблуко? - Ейнштейну!».
Демонстрація рагульних дискурсів - одна з улюблених розваг на каналі «1+1», - змушує визнати, що «гламурність» штучок - зовсім іншого, не пєлєвінського походження. Можливо, доречнішим інструктором у цьому невигадливому театрі чорної заздрості був би Борис Акунін, який у своїй останній «фандорінській» книжці «Весь світ театр» звернувся до джерел зародження гламурно-дискурсної культури. Влада, за його теорією, не потребує ніякої справжності: сумлінного перебування у рамках власного амплуа цілком достатньо, щоб забезпечити потрібну кількість енергоресурсів. У театрі Акуніна немає акторів - є самі лише ролі, які потребують заповнення; тож і гра перетворюється на цілком реальну боротьбу за виживання, а театр, відповідно, поширюється далеко за межі сцени.
Аналогічний процес відбувається і в «Гламурних штучках...»: слабкою ланкою завжди є той, хто намагається акторствувати. Більшою мірою це стосується «ботанів», які значно помітніше страждають від свого карикатурного дискурсу, ніж штучки - від анекдотичного гламуру. Єдиний, хто не страждає, - це деміург-ведучий, який чудово пожвавлює слабку драматургію шоу власними перевтіленнями і словесними катастрофами («Усі штучки стали в ряд і потік з-під їхніх п'ят гламурний виноград»).
Ближче до п'ятого випуску «Гламурних штучок...» стало зрозуміло, що рагульний логос упевнено здобуває перемогу над пєлєвінською метафізикою. З іншого боку, позбавити учасників одновимірних амплуа - означало б розвалити проект. Може, саме цими міркуваннями зумовлений косметичний ремонт шоу, який дозволяє зміцнити інтригу за допомогою елементів, запозичених на сусідніх знімальних майданчиках. Так, наприклад, штучки нарешті почали вживати лексику «пацанок», а в сьомій частині змагання було використано трюк у стилі шоу «Міняю жінку», що мало б остаточно зруйнувати ті крихітні альянси між учасниками, які дозволяли організовано дружити проти когось.
На фінішній прямій «Гламурні штучки...» мають сягнути нечуваних глибин ненависті, й наближення до ста тисяч лише помножить скорботу братів і сестер єгипетських акул. Єдина проблема полягає в тому, що з кожним новим вигнанням у глядача залишається дедалі менше причин уболівати за тих, хто залишається. Концепція проекту передбачає, що справжній успіх у реальному світі «гламуру і дискурсу» не має нічого спільного з красою чи інтелектом. Вкотре доводиться цитувати Ірену Карпу: bitches get everything.
Ілюстрація - finance.rol.ru
