Професіоналізм Людмили Добровольської, яка уже більше року повідомляє телеглядачам новини на столичному каналі «Сіті», на цьогорічному «Телетріумфі» відзначили у номінації «Найкращий регіональний ведучий». Немала заслуга харизматичної й ефектної ведучої щоденних випусків «Дня Сіті» та підсумкових - «7 Днів Сіті» і в тому, що ще дві статуетки галузевої премії отримали власне кожна з цих програм. Ці вітчизняні «Еммі» - як підтвердження істини, що не місце прикрашає людину. Хоча Людмилу Добровольську зробили відомою «Плюси», шлейфом після звільнення з яких наприкiнці 2008 року - після майже 10-річної роботи в ефірі, - став судовий позов її та Анни Безулик й Олеся Терещенка, яким ведучі «1+1» оскаржували наказ нового керівництва каналу про своє скорочення. Врешті-решт, екс-ведучі «Плюсів» із каналом пішли на мирову. Тим часом Людмила Добровольська влилася у команду каналу «Сіті», що віднедавна став частиною уже телегрупи «1+1».

Особливості регіонального мовлення

- Пані Людмило, ви були окрасою цьогорічного «Телетріумфу». Разом з головним редактор департаменту новин каналу Людмилою Король на церемонії нагородження тричі виходили на сцену по статуетки як представниці регіонального каналу. Чи вважаєте, що київський мовник й інші регіональні канали перебувають в одній «ваговій» категорії?

- Зустрічне запитання: а до якої вагової категорії київського мовника зарахували б ви? Національні канали мають розгалужену кореспондентську мережу, охоплюють міжнародні теми, мають не до порівняння потужніші технічні можливості. «Сіті» ж - канал хоч і найбільшого міста України, але - міста! Наша географія обмежена нашою областю - так само, як для львівських чи дніпропетровських новинарів. Як і вони - ми не маємо жодного корпункту.

Хіба порушені нами проблеми, що із ними повсякдень стикаються кияни (комунальні тарифи, якість питної води, вирубування «зелених легень» міста, незаконна забудова, зношеність житлового фонду, незахищеність пенсіонерів)- чимось відрізняється від тих самих проблем у Миколаєві, Одесі, чи Донецьку? Так, столичний мер - фігура колоритна, але не більш, аніж нещодавній харківський очільник, і тем для висвітлення своєї діяльності дає аж ніяк не більше, аніж голови інших міст України. Контент у нас спільний: комунальні негаразди, соціальні проблеми, законодавчі ініціативи на місцевому рівні, успішні і не дуже, - словом усе те, чим живе кожне українське місто. Хіба що нашим знімальним групам набагато складніше оперативно діставатися на місце пригоди, аніж будь-кому з колег в інших регіонах (я у цьому впевнена). Столичний-бо трафік - це головний біль не тільки киян, а й усіх, хто до Києва приїздить.

До того ж не «Сіті» визначає свою вагову категорію. Це абсолютна прерогатива Нацради з питань ТБ і радіо.

- Зараз багато говорять про цензуру в новинах як центральних так і регіональних каналів. Для «Дня Сіті», «7 днів. Сіті» існують заборонені теми?

- Ані небажаних тем, ані персон нон ґрата для «Дня Сіті» та «7 днів. Сіті» не існує. Поки що не існує навіть підстав для побоювань. Хоча ні - є одна глобальна заборона: на невиправдано криваві теми, «смажені» факти, смакування насилля у будь-яких його проявах. Причому це не директива керівництва «Сіті», а цілком добровільне й усвідомлене внутрішнє табу кожного члена команди інформаційної служби «Сіті».

Зверхнє телевізійне «піпл хаває» - це згубний шлях

- В одному з інтерв'ю ви констатували, що «українські журналісти так захопились висвітленням новин, що практично розучились їх розкопувати»! Що потрібно міняти у роботі ньюзрумів, підборі кадрів, щоб телеглядач отримував повноцінні новини, й не тільки ті, що лежать на поверхні?

- З кадрами ньюзрумів українських телеканалів здебільшого все гаразд. Гірше з кадрами, які керують ньюзрумами: саме вони визначають тактику і розробляють стратегію виробництва новин, обирають рівень спілкування з глядачем, і в такий спосіб власне визначають свою цільову аудиторію. Адже редакційне завдання або отримують, або узгоджують, у будь-якому випадку без благословення менеджерів новинних служб жоден матеріал не вийде. Відтак питання до усвідомлення професійної відповідальності. Знаю журналістів iз національних каналів, які переконані, що статисти - це ті, хто займається статистикою, саме оці «знавці» користуються прихильністю свого керівництва, саме їх наводять як приклад для наслідування тим, хто «тупо риє матеріал», саме їх усіляко заохочують і просувають кар'єрними щаблями. Що робити? Кожен робить свій вибір, рецепту тут немає. Що міняти? Насамперед своє ставлення до власної професії і свого глядача.

- Нинішнє вітчизняне телебачення часто ігнорує свою репутаційну складову, і лише гониться за рейтингами та прибутками. Що може змінити цю ситуацію, допомогти наповнити ефір контентом, який би вдовольняв не лише невибагливі смаки?

- Маю багато знайомих, що живуть за принципом « я не дивлюсь телевізор, я в ньому працюю». Це - згубний шлях, оце зверхнє телевізійне «піпл хаває». Бо не треба, друзі, себе переоцінювати: той «піпл» - це ми з вами. Навіть якщо самі й не споживаємо продукт власної байдужості, він однаково систематично отруює свідомість тих, серед кого живемо. Ми власноруч стираємо веселку, а потім бідкаємося, що світ стає сірим. Але будьмо реалістами - ви особисто можете уявити собі канал, ладний гордо відмовитись від прибутку на користь високої суспільної місії? А позаяк без прибутку немає розвитку, тож відчутно змінити ситуацію може усвідомлення соціальної відповідальності, стимульоване державою. Не на рівні втручання у контент і цензури будь-якого штибу, а щось на кшталт системи бонусів (податкових, а можливо й ліцензійних) за виробництво ТБ-продукту певної спрямованості й певного рівня.

«Четверта влада дедалі знецінюється навіть у журналістському середовищі»

- За весь час роботи на телебаченні що запам'яталося найбільше? Де ви відчували себе найкомфортніше і які теми вам ближчі?

- Кожне місце роботи можу згадати добрим словом: Одесу - бо там усе починалося: перший прямий ефір, перше інтерв'ю; Київ - бо тут мені пощастило працювати з найпрофесійнішими телевізійниками країни, легендарною зірковою командою Олександра Роднянського - Анатолієм Борсюком, Сергієм Полховським, Анею Безулик, Аллою Мазур, Анатолієм Яремою. Сьогодні я знову працюю разом iз чудовими людьми і незаперечними профі, з якими маємо спільне розуміння поняття відповідальності нашої професії - Віталієм Докаленком і Людою Король. Найближчі мені питання - не патетичні розпатякування на тему «як лячно жить», а конкретні проблеми конкретних людей. Тож коли «Сіті» отримує листи, нам телефонують або підходять на вулицях із вдячністю, відчуваєш себе якраз тією четвертою владою, яка дедалі знецінюється навіть у журналістському середовищі. Якщо бачити у глядачеві не «сировину» для журналістських вправ, а живу людину, світ стає набагато цікавішим.

- Як відомо, після звільнення з каналу «1+1» ви разом з Анною Безулик та Олесем Терещенко через суд хотіли довести, що вас незаконно скоротили, але врешті-решт погодилися на мирову угоду. Чому?

- Перш за все, я хотіла б зауважити принциповий момент: якби Феміда стала бодай на якийсь бік, це  вже була б не мирова угода, а виграш справи. Ми ж із відповідачем досягли мирової, тобто порозумілися. Звісно, якби задля того нам не довелося позиватися до суду, було б краще для обох сторін.  Хай там як, але навіть поганий мир краще доброї сварки, тож ми з колегами були щиро раді, коли нам вдалося закінчити справу миром.

- Що для вас стало найголовнішим у досвіді відстоювання своїх професійних прав?

- Найголовніше: їх треба захищати навіть тоді, коли заздалегідь розумієш, що шансів мало. Мало не тому, що твоя позиція хитка, а тому,  що символ неупередженості Феміди - пов'язка на очах - в Україні набуває несподіваного значення: вітчизняна Феміда просто ховає під нею криве око.

Ще один висновок - без потужних  профспілок будь-який редакційний статут приречений бути хіба друкованою мантрою для тих, хто його писав. Варто спробувати ним скористатися, як стає зрозумілим, що професійні гарантії - вартують дешевше паперу, на якому вони надруковані. В теперішніх реаліях найменше, що можуть зробити журналісти, - це підтримувати одне одного.

Про особисте

- Мій найулюбленіший проект - донька - зараз уже студентка третього курсу Національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, майбутній маркетолог. Загадувати наперед не буду, але одне стверджую вже тепер: вона у мене найкраща!

Досьє «УМ»

Людмила Добровольська

Народилася в Одесі. За освітою філолог. Спочатку працювала в одеській незалежній газеті «Юг». Уперше вийшла в ефір одеської муніципальної ТРК «АРТ» у 1993 році. Працювала журналістом, ведучою новин, випусковим редактором редакції інформаційно-аналітичних програм, автором і ведучою програми «Силует».

1998 р. - ведуча денних випусків новин каналу «1+1». 1999-2008 рр. - ведуча основного вечірнього випуску ТСН.

З червня 2009 року - ведуча телеканалу «Сіті».

Валентина Самченко, «Україна молода»

Фото - www.umoloda.kiev.ua