detector.media
29.07.2003 12:41
Біле сонце, Віктор і Зіна
Біле сонце, Віктор і Зіна
Декілька слів про машину заробляння грошей та “втюхування” товару, чи репортаж зі зйомок телефільму “Весілля Барбі” каналу “1+1”, що його зробила спеціально для “ТК” журналістка Зіна Підалькіна… Декілька слів про машину заробляння грошей та “втюхування” товару, чи репортаж зі зйомок телефільму “Весілля Барбі” каналу “1+1”, що його зробила спеціально для “ТК” журналістка Зіна Підалькіна…


Ніч видалась нівроку важкою. Початок знімального процесу о 5 ранку – не жарти. Зіна будильнику (як і чоловікам!) не довіряла і заснути не могла. Різні, гарні і не дуже, думки лізли до її збудженої дівочої голови. Про зраду у творчості встигла Підалькіна подумати і зафіксувати в пам’яті скупу сльозу на щоці, про режисера та кліп-мейкера Віктора Прідувалова згадала та про його “Весілля Барбі”, про одноманітність життя та про втрати надій... На щастя, стомленої від тяжких дум дівчини, радісно задзвонив її китайський будильник.

“СВІТАНОК ЗУСТРІЧАТИ?!” -

захоплено кинув Зіні таксист, дізнавшись, що прямує вона о пів на п’яту до славнозвісного пам’ятника Леоніду Бикову. “Шалено прекрасна панорама там!” – продовжив водій, але Підалькіна була небалакучою.

НА ЗНІМАЛЬНОМУ МАЙДАНЧИКУ

“Ви з цукром приїхали?!” – не встигла Зіна вистрибнути з машини, як до неї кинувся безбородий чолов”яга. “Що за один?! – перелякалася дівчина і побачила в його руках стакан із чаєм. “Залицяється” – подумала, але тут же розчулилася, пошкодувала, що цукру з собою не мала, хотіла щось сказати безбородому, але побачила...

ВІКТОР ПРІДУВАЛОВ І СЕРЕЖКА

Вони вийшли з машини і попрямували до майданчика. Сережка стирчала у лівому вусі, волосся було зібране у хвіст. “Вікторе! – кинулася Зіна до режисера Коли Ви зможете зі мною поговорити”. Серце калатало, руки смикалися... “Це хвилювання” – подумала Зіна. “Хоч зараз” – відповів Віктор.

“TV” – ЦЕ ЩО?

“Це сміття... – посміхаючись чи то Зіні, чи то своїм режисерським думкам, промовив Прідувалов – А я хочу вирішувати творчі задачі. Зараз у нас це неможливо, тому що наше телебачення лише стає на європейські рейки комерційності. До тої якості роботи, що є, скажімо, в Америці чи Європі нам ще далеко. 10 років тому, коли комерційне телебачення лише народжувалося в Україні, я і люди, які прийшли на “TV”, думали: “Чорт забирай! Може і справді можна світ змінити?” Мені вистачило п’яти років, щоб зрозуміти, що це утопія. Втім... Краще не згадувати”...

З-за обрію почало повільно вилазити, обіцяне таксистом, червоне Ярило. Ліниво, неохоче відкривало чарівне обличчя своє кіношникам. Заклацали апарати. Пильно, мов заворожені, втупили свої погляди в екрани камер чотирнадцять нерухомих чоловіків. І застигли в позах цих надовго. “Це і є початок зйомок” – збагнула...



Зіна: Якось в розмові про телебачення моя співбесідниця-актриса почала стверджувати, що рівень його залежить від народу. Брутальність, ницість, банальність – все це ознаки сучасного міщанина.



Віктор: Абсолютно не згідний із цим. Телебачення - не народ – це ті люди, які роблять його... Якщо директору каналу “низьке” не подобається, то в ефірі цього не буде... Те ж саме і з літературою, і зі всім іншим... Зараз люблять кричати, що української літератури немає. На мій погляд вона є – просто нам читати треба вчитися. Коли створюєш продукт і це є твоїм по-справжньому творчим актом, то стовідсотково знаєш, що його дивитимуться. А загравати із глядачем – низько, і я б порадив нікому з тих, хто працює на телебаченні не робити цього.



Зіна: Чи є на українському “TV” програми, які вас цікавлять...



Віктор: Не знаю... Давно не дивлюсь телевізор. Просто не маю часу... Якщо і дивлюсь, то як правило клацаю і потрапляю на якийсь гарний фільм, чи щось музичне... Взагалі-то мені подбаються розумні програми...



Зіна (не на жарт здивувалася): Є і такі?



Віктор (спокійно посміхнувсь, чи то Зіні здалося): З’являються... Скажімо, “Остання барикада”... Бувала дуже цікавою...

“Остання барикада” з простору “1+1” щезла у глупу ніч. “Уночі всі коти чорні й усі корови сірі” – згадалося, а світанок набирав обертів. Защебетали птахи, забагряніли верхівки домівок, Зіна почала мерзнути... А туманна імла зачаровувала погляд серпанковою красою. Підалькіна побачила дорогу, що вела до її домівки - саме злато Сонце кинуло туди. Дорога манила, не відпускала погляд дівчини. Захвилювалась... Надії заворушилися, мрії застрибали в уяві...



Зіна: Лорка, пригадую, якось сказав, що митці, думаючи лише про заробітки, відростили собі копита натомість крил... Хоча... Часи були інші і художник міг дозволити собі голодувати і творити. Телебачення - велика годівниця?...



Віктор: Можна і так сказати... Багато талановитих людей змушені займатися телебаченням, тому що це гарантований прибуток. Я не згоден, що час змінився. Часу немає, тому він не вирішує нічого... Митець і зараз може бомжувати і в той же час творити шедеври. Це особиста справа людини. Нам дано це право вибору. Ніхто не може примусити бути невільним – ні фінанси, ні життя, ні час... Ми робимо цей час, а не він нас. А вислів Лорки залишиться актуальним... Давні греки, наприклад, казали, що молодь не та, і усі про це кажуть і зараз. Люди не змінюються. Змінюються смаки, стилі, мода, а людина, на жаль, ні... Не вірю “в світле майбутнє”. Вірю лише у творчість... У ній порятунок.



Зіна: Що стосується молоді, телебачення може виховувати її?



Віктор: Так. Для того, щоб це відбувалося, керівники каналів мусять бути дуже сильними людьми. Сильними духом. Тоді і їхні телеканали будуть розумними і виховними....



Зіна (не стомлюючись дивуватися): Невже нині є такі?



Віктор: Є... Але “ничто человеческое им не чуждо”, і це відображається на ефірі і глядачеві. Зараз усі чомусь женуться за рейтингами, намагаються перевершити один одного у “попсі”. Як рефлексія на це тотальне кривляння - канал „Культура”... Як альтернатива... На жаль, і він не здатен заповнити вакууму.



Світило білішало й білішало... “Зупинись!” – хотілося крикнути, але Сонце не підчинялося логіці дівчини, невтомно сипало на землю платину.



Зіна: У мене складається відчуття, що на телебаченні страшний брак ідей. Ніхто нічого робити не хоче.



Віктор: Так і є. Зараз ідейних людей наше“TV” майже не має. Це машина для заробляння грошей – для “втюхування” товару. І серіали у тому числі. Я не прилаштовуватимуся до рамок, канонів, і мене, на щастя, у них ніхто не засовує. Не можу сказати, що мій телефільм відкриє “нову Америку”, але подача теми, стилістика… Нормальним людям його буде цікаво дивитися.

Зіна (захоплено): Чи не думаєте ви...



Віктор: Я взагалі не думаю...



Зіна (кліпаючи очима): ???



Віктор: Не вмію.



Зіна (ласкаво всміхнулася, іронії додала): Зовсім як дівчина...



Віктор (спантеличено): Чому?..



Зіна: Кажуть, що дівчата не вміють думати....



Віктор (посміхнувся): Брехня... Дівчата думають більше, ніж інша половина людства... А от декотрі духовні практики пропонують мовчання, не думання...

Нещадно струмило Сонце сріблясті цівки.. Вкривало незбагненим сяйвом місто, і побачила Зіна, що Київ – цнотлива наречена... І не витримала краси її молочного блиску, відвела погляд... Пильніше придивилась до Героя...





Зіна: Що далі?



Віктор: Нічого позитивного в плані телебачення та його розвитку думаю, не відбудеться. Люди, які працюють там занадто залежні, щоб робити дійсно справжні речі і звільнятися від конформістської позиції не прагнуть. Я ставлюсь до телебачення, як до зброї. Відповідно, як будь-яка зброя, воно мусить бути у розумних руках. В мене таке враження, що ніхто не усвідомлює того впливу, який “ящик” має на глядача. Це найстрашніше. Моя позиція рухатись у бік творчості – з одного боку втеча, а з іншого – єдина можливість видати телепродукт, не для кон’юнктури, не для хазяїв каналів, рейтингів, а для емоцій, для людей… Дуже важко бути чесним в телевізорі. Майже неможливо. Стараюсь... (усміхнувся Зіні) В інтерв’ю цього не виходить...



Зіна (розсміялась у відповідь, але продовжувала): Часто кажуть, що у радянські часи телебачення було якіснішим...



Віктор: Якість та ідеологія – різні речі. Більшість якісних програм не доходили до глядача. Згадаймо застійні часи, коли усіх нудило від того, що відбувалося на екрані. Це і є та якість? Не телебачення, а туалетний папір. “В середині” рулону людина намагалася зробити щось пристойне, а туалетний папір не втрачав від цього своїх властивостей. Відсутність жорсткої ідеології зараз можна, звісно, назвати свободою... Вона, на жаль, є лише “бардаком”, що рухається у бік комерції. І це зайвий раз вказує, що людям, які займаються телебаченням, за великим рахунком немає чого сказати...



І розуміла дівчина, що “ТК” чекає від неї висновків... Не хотілося... Ярило торкнулося її, і стало тепліше. Засліпило очі, створило в душі свій казковий, ясний до нестями світ. “Тільки б не думати! Досить й того, що є...” – промурмотіла дівина і збагнула: “Літо ж на дворі”…

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY