За моїм особистим спостереженням, прихильниками групи «Віа Гра» є дві категорії людей. Перша - дівчата пубертатного віку, схильні до віктимізації власної поведінки. З віком це захоплення проходить. Друга - чоловіки після 30, у яких є гроші, банківські рахунки та здебільшого кримінальне або білякримінальне минуле. Для перших «Віа Гра» випускає кліпи, диски та дає концерти в великих залах. Для других - співає в закритих клубах та на корпоративних вечірках. Усе, що ваш автор знає про цей співочий колектив за весь десятирічний час його існування, - декларативне: «Інтим разом із гонораром не пропонувати!».
Отже, група «Віа Гра» - це сексуальні дівчата, які співають під фонограму (бо в шоу-бізнесі це вже навіть не вважається моветоном) і не сплять із бандитами й олігархами. За великим рахунком, про творчість тут не йдеться. Бо це Ірину Білик у середині 1990-х років досліджували академічні музикознавці та музичні журналісти, відкинувши весь свій снобізм на кшталт: «Спів - це Кабальє, а музика - це Бах». Все, що стосується дівчачого колективу, який апелює до чоловічої потенції та ерекції, можна окреслити відомою анекдотичною вимогою: «Співати не треба, просто ходи».
В принципі, логічно - якщо за це теж платять гроші. Проте в програмі «Формула любові» («Інтер», 6 листопада, 9.15), яку було присвячено історії особистого життя дівчат із «класичної» «Віа Гри», глядачам спробували в -надцятий раз розказати й показати: «зірка» естради, улюблениця мільйонів насправді не така вже безмежно щаслива, якою хоче здаватися. Але щастя все одно поруч.
Ваш автор не належить до цільової аудиторії не лише програм, а й узагалі всього інтелектуального продукту (книги, кіно, музика), в назві яких є таке привабливе й вічне слово «любов», «Неймовірні історії кохання» знімають не для мене, і взагалі - «девчонки полюбили не меня». Так само я не належу до фанатів візуального довгоного-цицькатого образу співачок. Натомість мені вже кілька місяців із усіх носіїв інформації (газети, інтернет, телевізор, FM-станції) втовкмачують: нинішній рік для групи «Віа Гра» ювілейний, вони з нами аж 10 років. Невже повз мене через мою ортодоксальну любов до рок-музики і персонально до групи The Doors проходить щось дуже важливе, чого аж ніяк не можна пропустити?
Аби зовсім не видаватися невігласом та ще страшніше - снобом, я, побачивши в анонсі, що цей випуск «Формули любові» буде про «Віа Гру», пересилив себе і витратив годину часу на перегляд. Почати варто з того, що тим, хто не тримає вдома постерів із учасницями цього колективу, контент програми справді нічого не скаже. Це будуть просто четверо дівчат: одне «гидке каченя», дві «попелюшки» та Світлана Лобода, які настільки відверто, наскільки їм дозволяють закони шоу-бізнесу, сповідуються телекамері: насправді вони не є такими легковажними, сексапільними та безмежно пухнастими, якими їх звикли бачити. Тобто, всякий, хто звик бачити Альону Вінницьку, Анну Седокову, Надію Мейхер та Світлану Лободу «якимись», неодмінно мусить побачити іншу їхню іпостась. І, очевидно, проникнутися: ах, яке важке «зіркове» життя.
Так я думав, переглянувши десь дві третини історії. Потім несподівано зловив себе на думці, що хочу знайти або на якомусь музичному каналі, або в інтернеті кліп чи просто пісню «Віа Гри», а краще - дві, і спробувати все це послухати. Тому що кожна з чотирьох дівчат навіть якщо зробити скидку на те, що вони таки грали і були не зовсім щирими в своїх сповідях, поза межами співочого колективу є серйозною творчою особистістю. Яка змогла реалізувати себе лише в проекті «Віа Гра», помінявши або ім'я, як Вінницька, або прізвище, як Мейхер чи Віра Галушка (стала, хто забув, Вірою Брежневою), та виконуючи якісь певні, не ними, а продюсером Костянтином Меладзе придумані функції. Проте хитрість продюсера в тому, що поза межами «Віа Гри» дівчата самостійно функціонувати можуть із певною часткою умовності. Бо все одно їхні сповіді про те, як народилися не дуже гарними, в бідних неповних родинах або, як Лобода, навмисне себе потворили після провалу на «Євробаченні» (теж, до речі, пісенний конкурс із перебільшеним значенням), цінні не самі по собі, а лише в контексті дівчачої групи, де для успіху треба не перейматися творчим зростанням, а носити максимально відкриті сукні.
І ще я зрозумів, чого мені бракує в усьому цьому: власне шоу-бізнесу з його вовчими законами. Аби пояснити, що маю на увазі, візьму в якості прикладу хоча б Мадонну. Є фільм «У ліжку з Мадонною». Є книжки як самої Мадонни, так і її родичів та знайомих, у яких старанно перераховується, з ким Мадонна мала або могла б мати стосунки. Тобто, Мадонна як одиниця шоу-бізнесу не існує окремо від життя - вона всіма засобами проникає в нього.
Більш близькі приклади - в сусідній Росії. Там або самі «зірки» шоу-бізу пишуть про себе спогади, ще не доживши до 30 років, або хтось пише про них та досліджує їх. Все це кимось споживається і так чи інакше грає на імідж окремо взятої персоналії. Скільки художніх творів написано про так зване залаштункове життя шоу-бізнесу, вже не кажу. Самі лише романи Бена Елтона «Смерть за склом» та «Номер один» чого варті, не кажучи вже про опуси сестер Колінз, Джоан та Джекі.
У нас - тиша. Хоча все, почуте в згаданому випуску «Формули любові», цілком може стати сюжетом, якщо не кількома. Навіть можна погодися з Лободою, яка ділиться спостереженням: «Наша країна любить жаліти своїх героїв. У нас людям подобається, коли комусь іншому погано». Справді, менталітет та світогляд українців більшою мірою врахували автори «Формули любові», аніж продюсери «Віа Гри». Бо тим успішніший яскравий проект, чим частіше герої нашого часу скаржаться на самотність, загальне нерозуміння та відсутність щастя при наявності грошей. Всюди, крім України, шоу-бізнес - це потужна індустрія, яка включає в себе дуже багато складових: книжки, спогади колишніх коханців, повнометражні фільми, художні й документальні, зрештою - публічна благодійність та демонстрація нестандартного розуму. У нас же - концерти на закритих вечірках та кліпи для підтвердження власного існування. Мені здалося, дівчатам із «Віа Гри», - не лише тим чотирьом, страждання яких показали в «Формулі любові», - бракує чогось, що не вкладається в суто телевізійний розважальний формат.
Чого саме - поки не вирішив. Все ж таки контекст, у якому постійно перебувають фанати «Віа Гри», а заодно й «Фабрики зірок», для вашого автора лишається не зовсім зрозумілим... Так само, як і те, чому сексуальний музичний проект по типу «Віа Гри» не може бути україномовним. Невже нема виконавиць?
Андрій Кокотюха
Картинка - http://inter.ua/
