detector.media
Отар Довженко
02.11.2010 10:01
Кінодублювання: ключове слово – «вибір»
Кінодублювання: ключове слово – «вибір»
Чи можна раз і назавжди припинити зловживання та конфлікти навколо теми дублювання прокатного кіно?

«До побачення, фільми, перекладені українською мовою!» Треба було бачити, як ця звістка збурила українську інтернет-спільноту. Одні посипали голову попелом, лаялись, згадували незлим тихим проклятущих «противсіхів» і навіть поривались емігрувати, інші зловтішались або просто раділи через те, що найрадикальнішому з усіх «українізаційних» заходів попередньої влади настав кінець.

 

Причиною ажіотажу стало поверхове та емоційне трактування заяви, вірніше - відповіді на журналістське запитання міністра культури і туризму Михайла Кулиняка. Міністр говорив про те, що трапилось насправді вже давно й не було таємницею: ще влітку вимогу щодо демонстрації імпортних фільмів або мовою оригіналу з українськими субтитрами, або в українському перекладі (дублюванні, озвучці) було скасовано. Згідно із правилами, які діють тепер, іноземні фільми можуть демонструватись мовою оригіналу або в перекладі будь-якою мовою, але з українськими субтитрами: «Всі копії й дублювання будуть виготовлятися на території України, а якою мовою -- ми не будемо їх (дистрибуторів) змушувати».

 

Насправді, враховуючи дивовижну легкість, із якою чинна влада йде на порушення чи невиконання значно серйозніших законів - аж до Основного Закону - сподіватись слід було саме на це: замість демонстративно ухвалювати якийсь новий акт, що офіційно зняв би обмеження на російськомовний прокат, прокатникам тихенько дозволили показувати все що завгодно. Навіщо зайвий раз дратувати «свидомитов» публічними діями, даючи їм стимули для консолідації? Однодумці чинної влади у сфері не лише кінопрокату, але й телебачення, радіо, реклами відразу зрозуміли все без слів: деякі газети проросійської орієнтації вийшли з цілком російськомовною, всупереч вимогам закону, рекламою буквально назавтра після інавгурації Януковича. На початку весни в одеських кінотеатрах з'явились оголошення в дусі «внимание, фильм НАКОНЕЦ-ТО демонстрируется на русском языке».

 

Здогадуєтесь, звідки взявся цей самий дубляж, який «наконец-то»? Ну, не в Україні ж він зроблений. Можна не сумніватися, що на порушення вимоги щодо виготовлення фільмокопій та дубляжу в Україні дивитимуться так само крізь пальці, як і на зростання кількості російської мови в теле- і радіоефірі. Хіба що пару разів посварять задля показухи, як Віктор Федорович, який час від часу закликає Могильова з Азаровим вчити державну мову.

 

Фільмів, дубльованих українською, шкода страшенно. Ми звикли до них і сприймали останнім часом як належне, але спершу це було справжнє диво - якісний звук, українська мова, великий екран... Для наших дітей дубльовані українською повнометражні голлівудські мультфільми стали тим, чим для нас були «Чіп і Дейл», а для попереднього покоління радянське «Ну, погоди!». Щоправда, хорове вихваляння супер-якості українського дублювання (в порівнянні з чим? Із російським? Навіщо порівнювати?) виявляло певні комплекси та невпевненість у собі,  але факт - продукт витримував критику.

 

Та й критика була, як правило, не надто компетентна - на зразок Семиноженкового «коли я чую українське дублювання, мене охоплює жах». Не менш варварськими заявами відзначились популярні українські футболісти Артем Мілевський та Олександр Алієв - останній, щоправда, вже за межами України. Зазвичай критичні висловлювання базувались на особистій неприязні до всього українського. Обґрунтувати, що середній рівень українського дубляжу є нижчим за середній рівень російського, на моїй пам'яті не вдалося нікому. При цьому слід визнати, що якість дублювання деяких фільмів справді залишала бажати кращого... Як, утім, і якість самих цих фільмів, і це абсолютно закономірно: кіно складається не з самих шедеврів.

 

Хай там як, «українство» програло в політичній боротьбі (причому, як на мене, програло ще задовго до виборів 2010 року, не взявши під контроль дії лідерів Помаранчевої революції), до влади прийшли люди, що належать до російської мовно-культурної спільноти й орієнтовані передусім на задоволення її потреб, а припинення «насильницької українізації» було однією з передвиборних обіцянок Партії регіонів. Наївно було б чекати, що Янукович і його команда законсервують приємну для нас, але нестерпно дражливу для багатьох їхніх виборців ситуацію. Заради чого?

 

Настав час робити висновки, дивитися правді в очі, усвідомлювати власні помилки й думати про те, як ці помилки не повторити. 

 

Головна правда, якій нам дуже не хотілось дивитись в очі всі ці п'ять років, полягає в тому, що росіяни (я не про етнічних, звісно, а про культурно-політичних, яких в Україні значно більше за зафіксовані переписом населення 17%) мають повне право дивитись кіно своєю мовою. Так само, як українці. Практика імпорту всього прокатного кіно з Росії, що панувала до 2005-го, позбавляла цього права українців - їхня мова за замовчуванням визнавалась «неринковою». Міністерські вимоги «помаранчевих» часів так само обмежили право росіян.

 

У 2008 році, коли весь кінопрокат, крім російських фільмів, став україномовним, я писав: «...поки що перемога скидається на ще одну нашу «Конотопську битву». Зловили вдалий політичний момент, «погромили москаля» (щоправда, разом із «москалями» трохи дісталось і своїм), довели, що і слава, і воля в нас на місці, але руїна від цього, на жаль, не зникла. Якщо озирнемось довкола, побачимо цілком русифіковані сфери життя, значно важливіші за кіно, і сфери ці ні законом, ані рішеннями Конституційного Суду не українізуєш. А щасливо завойовані сто відсотків української мови можуть із такою самою легкістю перетворитись на нуль, якщо на наступних виборах комусь знадобляться голоси російськомовних виборців. Ще й під шляхетним приводом визволення комерційного кінопрокату від несправедливих обмежень, встановлених державою. І тоді ми знову повернемося до середньоазійської ситуації.

 

То, можливо, варто вже сьогодні думати про компромісний варіант (зокрема й такий, що передбачає певні зміни до законодавства), який якщо не задовольнить, то хоча б частково вгамує невдоволення принципово російськомовної частини нашого народу? Якщо ми спроможемося розумно поступитися частиною нашого завоювання на користь «переможених», у нас з'явиться шанс на мирне освоєння хоча б частини тих сфер, українізація яких поки що нереальна». Усе сталося саме так, як гадалося. Тоді це, звісно, почути було нíкому, про перспективу зміни влади ніхто не думав. Оптимісти рахували, скільки років чи поколінь потрібно буде, аби вся «блакитна зона» під впливом «Тачок» і «Піратів Карибського моря» зацвірінькала українською.

 

Ми так завзято висміювали тих, хто говорив про насильницьку українізацію (яку ми самі вважали ре-українізацією й відновленням справедливості), що навіть не спробували подивитись на цю ситуацію очима російськомовних співвітчизників. Заявляти мільйонам людей, що відтепер вони не зможуть дивитись кіно своєю мовою, бо українська - «державна», і взагалі, пора їм та їхнім дітям українізуватись, - не дбаючи про те, як це зачіпає їхні почуття, було вкрай нерозумно. Немає логічних і гуманних аргументів на користь того, що мешканці Одеси, Донецька чи Сімферополя не можуть дивитись кіно своєю рідною мовою. При тому, що насправді багато хто з них, симпатизуючи українській, ходив би на україномовні сеанси добровільно, якби мав вибір.

 

Протягом цих кількох років між ненависниками та прихильниками тотально україномовного дубляжу відбувалась млява інформаційна «війна цифр»: перші доводили, що кінотеатри втрачають аудиторію й доходи через українську мову, другі - часто шляхом інакшого трактування тих самих цифр - переконували, що схід і південь України дивляться україномовне кіно з задоволенням. Обидві позиції кон'юнктурні: насправді аудиторія кінотеатрів, разом з індустрією, весь час зростала (можливо, на сході й півдні - не з такою швидкістю, з якою зростала б у разі демонстрації фільмів російською), але й ні про яке задоволення не йшлося - люди не мали вибору.

 

Потрібен був компроміс: ми даємо вам можливість дивитись кіно вашою рідною мовою, а ви відмовляєтесь від логіки «зачем нужен украинский, если все понимают русский?». Але ті, чиї потреби задоволені, рідко йдуть на поступки. Це була наша помилка.

 

Зараз, коли проукраїнські сили в опозиції, добиватися збереження тотального українського кінопрокату - контрпродуктивно. Це, по-перше, нездійсненно, по-друге, роздмухуватиме протистояння й даватиме владі підстави лякати свій електорат «насильницькою українізацією».  

 

Справді сильною й конструктивною буде компромісна позиція, яка даватиме глядачам більшу свободу вибору.

 

1. Надання привілеїв демонстрації будь-яких іноземних фільмів мовою оригіналу з українськими субтитрами. 

 

Це нормальна й дуже поширена в Європі практика. Невеликі ринки - за кількістю грошей, що «варяться» в теле- і кіноіндустрії, а не за кількістю мешканців - давно до неї звикли, й навіть не претендують на повноцінне дублювання іноземного кінопродукту. Витрати на дублювання, на які так нарікають кінопрокатники, за таких умов скорочуються до мінімуму. А позаяк мовою оригіналу більшості фільмів, що демонструються в кінотеатрах, є англійська, якою в наш час володіти хоча б на мінімальному рівні просто необхідно, особливих незручностей це створювати не повинно. Субтитри - якісні, а не та малограмотна халтура, яку часто можна бачити в телеефірі, - гуманна й корисна практика, яка, по-перше, задовольняє потреби сотень тисяч людей із вадами слуху, по-друге, дає можливість глядачеві підучити мови: й українську, й оригінальну мову фільму. Вчити мови, до речі, закликав нещодавно прем'єр-міністр України Микола Янович Азаров.

 

2. Обов'язкове створення україномовного дубляжу для іноземних фільмів, які виходять у прокат не мовою оригіналу.

 

Як відомо, «двомовність» сприймається багатьма представниками та прихильниками чинної влади як дозвіл на незнання та невикористання української. Що ж, коли вже двомовність, то справжня - така, як у цивілізованих країнах, на які нас закликають рівнятись регіонали. Чинна вимога Мінкульттуризму щодо виготовлення дубляжу будь-якою мовою в Україні, навіть якби виконувалась, є досить неоднозначною - з одного боку, нібито діє на користь вітчизняного виробника, який може й російською дублювати, з іншого, не можна не погодитись, що повторне виконання роботи, яка вже якісно виконана в Росії, не має особливого сенсу. Як на мене, дозволити завозити з Росії дубляж іноземних (не російських) фільмів кінодистрибуторам можна, але тільки за умови виготовлення українського дубляжу. Наявність україномовної звукової доріжки також має бути умовою для продажу на території України ліцензійних DVD із фільмами, які офіційно перекладались українською (зараз знайти такий диск практично неможливо - навіть фільми, зняті в оригіналі українською, продаються в нас у російській версії!).

 

З часом, коли інфраструктура розвинеться в менш урбанізованих регіонах, може постати питання прокату фільмів румунською, угорською, болгарською, гагаузькою, кримськотатарською та іншими мовами, і його теж треба буде якось вирішувати - поки що про те, що представники цих народів вимушені дивитись кіно нерідними, часом малозрозумілими їм мовами, ніхто особливо не дбає.

 

3. Обов'язкові різномовні сеанси в усіх регіонах.

 

Авжеж, стогін і скрегіт зубовний із приводу необхідності виготовлення додаткових україномовних фільмокопій піде такий, що страшно уявити. Але що поробиш: хотіли двомовності - маєте двомовність. У кінотеатрах усіх регіонів, де українську/російську мову назвали рідною понад 10% населення (а це ВСІ регіони України), слід вимагати демонстрації дубльованих зарубіжних фільмів обома мовами. Всіх, хто спробує заявити, що «все равно все понимают русский», відправляємо читати  Хартію регіональних мов - улюблену читанку Партії регіонів.

 

Постає лише питання щодо пропорції: у Києві, Вінниці, Житомирі чи Черкасах співвідношення охочих дивитись українською і російською може коливатися на межі 50/50, у Львові та Івано-Франківську спраглі російськомовного кіноперегляду будуть у меншості, а в Миколаєві, Одесі чи Криму - навпаки. Надання кінопрокатникам права вирішувати самостійно призведе до профанації - чого-небудь на кшталт «україномовного телепоказу» в нічному ефірі комерційних каналів: україномовні сеанси проходитимуть о 4-й ранку й без увімкнення проектора. Тут є різні варіанти: можна скористатись даними того ж таки перепису населення, встановивши відсоток україномовних сеансів на рівні відсотка мешканців міста, які називають своєю рідною мовою українську. Якщо ж кінотеатрам кортить поставити україномовний сеанс на менш запитаний час - нехай будуть ласкаві пропорційно знизити вартість квитків. Нормальний протекціоністський захід. Кому не подобається - читати Хартію.

 

4. Чесна гра. 

 

Навіть якщо добитися від чинної влади зміни правил гри, треба також змусити всіх учасників кінопрокатної індустрії грати за цими - справедливими, нарешті, хоч і не надто втішними для більшості, - правилами. В умовах, коли закони виконуються чи ігноруються в залежності від наявності «політичної волі», ми неминуче прийдемо до того, що всі комерційні кінотеатри демонструватимуть кіно російською, за винятком пари-трійки найдорожчих блокбастерів, український переклад яких фінансуватимуть грошовиті мейджори. Не лише не дати українському дублюванню зникнути, але й не допустити його халтуризації, маргіналізації, фінансування за залишковим принципом -  нелегке завдання, яке стоятиме перед політиками і небайдужими громадянами.

 

Здогадуюсь, що скажуть на все це войовничі прихильники біло-блакитних: «Чого ж ви не були такі розумні, коли ваші були при владі?». Тому пишу це передусім для своїх однодумців - людей із проукраїнськими поглядами. Прощатись із фільмами, дубльованими українською, не варто. Слід розпрощатись із хибними підходами та нереалістичними вимогами. Не «українізація», а право вибору - причому вибору індивідуального, а не «ринкового», який за споживачів роблять бізнесмени й маркетологи, - має стати метою боротьби. Тоді ті, хто хоче дивитись фільми українською, зможуть робити це вільно, не обмежуючи нічиєї свободи й не боячись, що якась чергова зміна влади зажене їхню мову в ґетто.

 

Фото - http://tsn.ua

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY