Часом творчі пошуки себе дають несподіваний результат. Ось, наприклад, Оксана Марченко: вела новини, займалася портретними телеінтерв'ю (зі змінним успіхом), потім спробувала побути українською Опрою (було жахливо), й нарешті знайшла себе у великих талант-шоу. Або Наталія Розинська: вела новини (зі змінним успіхом), намагалася бути українською Опрою (було жахливо), шукає далі.
Юлія Литвиненко була доброю ведучою новин, зі змінним успіхом робила портретні телеінтерв'ю, спробувала великі політичні й розважальні ток-шоу (було самі знаєте як), і нарешті влучила у свій формат. І хто б міг подумати: ним виявилася саме «українська Опра»!
Справді, на телеглядацькій пам'яті вашого автора «Розбір польотів», що стартував днями на «Інтері», - перше вдале щоденне жіноче ток-шоу останніх часів. «Жіноче», бо жінка в ньому за головну, та й глядачами «Розбору», скоріш за все, будуть переважно жінки. Хоча час виходу програми (18.15-19.00) і ближчий до раннього прайму, ніж до «часу домогосподарок». Поза тим, на відміну від ток-шоу з ухилом у мильні опери й перемивання кісток, постановочних «пластмасових» форматів або просто душевних посиденьок, програма динамічна, жорстка, драйвова, подекуди в її ефірі лунають речі, яких на телебаченні не почуєш у принципі.
Наприклад, у першому випуску один із колишніх моряків-в'язнів «Фаїни» заявив, що серед власників судна є Ігор Урбанський. За подібні слова газеті «КоммерсантЪ» та її тепер уже колишньому журналістові Костянтину Усову довелося попоходити судами. Тепер в ефірі найпопулярнішого загальнонаціонального каналу без жодних застережень лунають прізвища людей, відповідальних за інцидент, та ще й дуже серйозні звинувачення на їхню адресу! Чи треба казати, що нічого подібного не було й не могло бути в новинах «Інтера», адже за законами тотальної кругової поруки це розцінювалось би як особистий «наїзд» власників медіагрупи навіть не на Урбанського та його партнерів, а на яку-небудь їхню високопоставленішу «кришу»? Ось вам і жіноче телебачення! Та тут криміналом пахне!
Або ще одне зіткнення з шокуючою реальністю: голова сім'ї Акулових, атлетів, зірок шоу «Україна має талант», коментуючи свій підхід до виховання дітей, рекомендує співрозмовниці-психологу спустити свій диплом медика в унітаз, пропонує показати ведучій свій зад - весь у прищах від поту - а тих дітей, які не ростуть силачами, називає «бездарями», тоді як суспільство в нього - «псы смердящие». «Зачем так подло?!», - гримить Юрій Акулов у відповідь на невинне запитання ведучої, чи правильно вона розуміє, що його дочка Варвара у дев'ять років заробила родині на квартиру. Унікальний, по-справжньому екзотичний типаж, ніби зі сторінок російської літератури ХІХ століття, відкривається глядачам у всій своїй красі - а раніше ми думали, що вони тільки гирями жонглювати годні! До речі, саме загрозливі й монументальні висловлювання Юрія Акулова переконали вашого автора в тому, що далеко не все в програмі зрежисовано: спробуйте таким покерувати, він вас у вузлик зав'яже.
Та й із висвітленням історії київського судді Вовка, який, демонструючи свою «довічну недоторканність», розстріляв мирного чоловіка й накинувся на жінку і якого потім було - і хто б міг подумати! - виправдано, натомість винним у нападі визнали підстреленого, - «Розбір» упорався набагато краще, ніж більшість служб теленовин. У цій темі - свавілля суддів, депутатів та правоохоронців, де було згадано також справу Лозинського, прикордонника, який із автомата Калашникова розстріляв автозаправників на Волині, та інші випадки, - ток-шоу Юлії Литвиненко почасти виконало роботу хронічно відсутніх, обмежених чи бездіяльних журналістів-розслідувальників і новинарів. Звісно, тут «Інтер» на коні: він може дозволити собі більше, ніж інші канали, перебуваючи під захистом свого власника (даруйте, весь час забуваю: чоловіка власниці). Але ж раніше чомусь не дозволяв, хіба що з міркувань політичної доцільності, як у випадку з витягненням на світло справи Лозинського. Шукати в діях творців «Розбору польотів» якоїсь політичної тенденційності навіть не намагаюсь: якщо вона є, то дуже глибоко прихована, натомість здорові, гуманні порухи душі - цілком очевидні.
Небезпечні, ризиковані з погляду корупції, кругової поруки та інституту реальної, а не юридичної, «недоторканності» можновладців, теми в програмі чергуються з менш гострими, але також соціально важливими, як-от доля талановитих дітей. Тема нібито й абстрактна, але сказано й показано було чимало цікавого, подекуди зворушливого (наприклад, ведуча до юного хлопця-винахідника Богдана: «Ми, діти, часто не довіряємо батькам...»; «восхищенные взгляды сверстников - когда я приходила, я всегда была первой в песочнице!» - Варвара Акулова), подекуди дражливого - згадувані вище вияви специфічного характеру Юрія Акулова, у відповідь на які Володимир Бистряков безстрашно звинуватив богатиря в невихованості. Та навіть у мирному руслі дискусія не була банальною: приміром, пролунала думка, що дітей необхідно змушувати до корисних занять. Хоча не бракувало й контраргументів. А в один момент студія й телеглядачі завмерли, спостерігаючи, як наймолодшу Акулову кладуть між двома стільцями, а зверху сідає дорослий чоловік... Наприкінці програми Бистряков заграв на піаніно мелодію своєї загубленої пісні, присвятивши її дитинству. Подібні шоу-елементи, періодичні емоційні вибухи, сплески полеміки, а часом дошкульні запитання Юлії Литвиненко не давали розмові перетворитися на «посидим, поохаем» для домогосподарок.
Лінія поведінки ведучої тримається розважливої золотої середини між байдужим модератором, що в такому форматі було б просто неможливо, і, умовно кажучи, Ольгою Герасим'юк. Вона не приховує, що переймається почуттями героїв, але не лізе в душу, не дозволяє собі панібратства чи надмірного пафосу. Навіть штампи на зразок «любімо й поважаймо своїх дітей!» звучать із уст Юлії Литвиненко не так пласко, як виглядають. Хоча елемент зловживання, чи то, скажімо м'якше, використання емоцій аудиторії в програмі таки наявний.
У прем'єрному випуску «Розбору польотів», присвяченому долі моряків-бранців, емоції зашкалювали - до студії було запрошено вдову та дочку Юрія Лисютіна, який так і не зміг оговтатись після полону на «Фаїні» й наклав на себе руки в 42 роки. Часом видавалося, що ведуча перегинає палицю з відвертістю й жорсткістю запитань до героїнь: жінка й дівчина, хоч і не жили з Юрієм уже багато років, щиро плакали, занурюючись у страшні для себе спогади. Жалість до них і до чоловіка, який марно сподівався на їхнє повернення, перш ніж укоротити собі віку, і в передсмертній записці перепрошував за те, що не зміг оплатити лікування й навчання дочки (до речі, номер банківського рахунку для пожертв на підтримку родини Юрія Лисютіна було наведено під час програми), виконала функцію емоційної артпідготовки перед переходом до іншого питання - хто винен? І звинувачення пролунало: з моряками, зокрема з Юрієм, не розрахувалися, власники «Фаїни», - серед яких і згадуваний вище друг журналістів Урбанський, - просто обманули людей. «Мы можем предположить, что, если бы с вами рассчитались, такого количества искалеченных судеб не было бы?» - «Да!» - «То есть, вы вините компанию?» - «Да! А как это еще объяснить?». Тут же представниця одеської громадської організації з допомоги морякам пояснює схему, за якою компанії з крюїнґу (набору екіпажу для кораблів) уникають відповідальності.
Судновласники добряче попсували собі й карму, й реноме, відмовившись від коментарів: журналісти «Інтера» продемонстрували, як чесно намагались отримати позицію звинувачених, а в подібній ситуації мовчання - знак визнання провини. Справедливо, - якщо не врахувати ймовірності того, що колись подібне звинувачення, що ляже в основу чергового суду без позиції підсудного, може виявитися наклепом. Тим більше, що подальші звинувачення екс-полонених із «Фаїни» звучать по-справжньому загрозливо: виявляється, капітан та екіпаж знали про те, що їм загрожують пірати, їм указали небезпечний курс, а коли моряки планували напасти на піратів, знайшлися юди, що зрадили їхній намір сомалійцям, сподіваючись виторгувати собі певні преференції. Подібні речі, їй-богу, непогано було б якось перевіряти.
Так само в програмі про можновладців-свавільників у студії були присутні жертви судді Вовка та їхній адвокат Юрій Василенко - той самий, який свого часу порушив справу проти Леоніда Кучми і якого на телебаченні, за всієї його величезної обізнаності в юриспруденції, рідко коли побачиш, - але нікого й нічого схожого на сторону самого судді. Тож сюжет, показаний глядачам та гостям студії, скидався на звинувачувальний висновок, після чого вислухали постраждалих.
Змалювавши суддю в найчорніших тонах, ведуча звернулася до аудиторії з пропозицією проголосувати: чи вірите ви в те, що суддя в цій справі був постраждалим? Як виявилось, аудиторія в студії сидить не лише для того, щоби плескати за командою: в програмі використовується горе-технологія, притягнута свого часу Савіком Шустером на «Інтер» для його «Свободи», а потім використана в низці, скажімо так, не дуже вдалих шоу. За відсутності бодай трохи репрезентативної аудиторії, відібраної фаховими соціологами, результати голосування нічого не означають і можуть хіба що ввести в оману. Надто ж у випадку, коли аудиторії представили лише одну сторону конфлікту (нехай лукавство судді Вовка й не викликає сумнівів), а потім поставили запитання з наперед визначеною відповіддю. 100% присутніх у студії натиснули правильну кнопку: винен суддя.
Чи є такі дії авторів програми порушенням? Звісно, ні, адже це ток-шоу - жанр публіцистичний, а не інформаційний, і жодних вимог щодо представлення всіх точок зору тут немає й бути не може. Хоча мені як глядачеві було б спокійніше почути й другу сторону, хай навіть вона повелася б так, як ведеться абсолютна більшість винних, але недосяжних для правосуддя людей: відбрехалася. Так само хотілося б бачити якісь наслідки сенсаційних викриттів, що лунають в ефірі, - у вигляді адекватних дій правоохоронних органів із розслідування та притягнення до відповідальності винних або хоча б захисту сміливців, які не побоялися говорити. А то розмова виходить серйозна, а результати... Але це, звісно, утопія. А ось фокуси з «голосуванням» аудиторії варто все ж облишити - це маніпуляція.
Попри ці зауваження, загальне враження цілком позитивне. «Розбір польотів» на сьогодні - безперечний №1 у рейтингу нових програм, які здивували вашого автора. Побачити в сегменті жіночих ток-шоу щось, із чого не хотітиметься підсміюватися, було годі сподіватися. Після незабутньої програми Христини Бондаренко «Проти всіх» на 5-му неспроможність нашого телебачення спродукувати сучасне, якісне й не нудне соціальне ток-шоу здавалася безнадійною. Аж ось вінець безшлюбності формату «української Опри», здається, знято. Поки що програма виходить у запису, але видається, що такий гігант телевиробництва, як «Інтер», має всі передумови для її переведення в режим реального часу, що багатократно посилить інтригу й дозволить творцям «Розбору» реагувати на злободенні теми. Тоді ця програма, з огляду на періодичність, гнучкий формат і межі тематичної свободи, могла б, хоч як це парадоксально звучить, частково компенсувати прикру втрату нашого телепростору - щоденний «Шустер live».
Фото - www.inter.ua
