Нещодавня колонка Отара Довженка про комерціалізацію ефіру Першого національного багато в чому задає загальний напрям сприйняття цього телеканалу, особливо його нових програм. Кожна з них ніби проситься підтвердити чи спростувати Довженкові тези. Одна з таких новинок (чи вже майже новинок) - «Чоловічий клуб».

Грубо кажучи, саме про комерційну складову змін на Першому говорити, може, навіть і зарано. Якщо ж сконцентруватися переважно на картинці й змісті показуваного, то нові хвилі на колишньому УТ-1 я б назвав радше спробою гламуризації.

«Чоловічий клуб» складається з двох смислових блоків. Один із них - трансляція (наживо або з архіву) змагання з якого-небудь єдиноборства, від боксу й боїв без правил до армрестлінгу і вільної боротьби. Тут немає нічого нового, звичайний стандартний процес із стандартним коментатором. А другий блок - коротка розмова в студії ведучого Дмитра Лазуткіна зі спортсменом (серед гостів були Віталій Кличко, Ельбрус Тедеєв, Сергій Дзінзірук, Аліна Шатернікова та інші). Хронометраж складає зазвичай 10-15 хвилин.

Отже, чи вкладається ця програма в загальний процес гламуризації НТКУ? Чи сприяє відходу від «громадських інтересів», хоч би й у їхньому «законсервовано-радянському» вигляді?

Пункт перший: час виходу в ефір - 19.30 у понеділок - п'ятницю та 21.45 у неділю. Доводилося чути думку, що прайм-тайм на державному (потенційно-ідеально громадському) каналі мало би бути віддано більш соціально важливому, наприклад, новинно-аналітичному мовленню, а не спорту. На жаль, слід визнати, що подібні роздуми мають винятково теоретичний характер: досить переглянути вже наявні програми новинного блоку Першого, і хай кожен дасть собі відповідь, чи здатен цей блок повноцінно виконувати «вечірні соціальні функції», а не розповідати про досягнення нової влади на шляху реформ.

Що ж до, приміром, культурних чи просвітницьких програм, так само прерогатив громадського чи державного мовлення, боюся, їхня поява на екрані в такий час можлива лише після справжньої революції в головах. Тому швидше за все реальний вибір міг полягати лише між інформаційно-пропагандистським шоу, музикою, серіалом та спортом. Те, що в підсумку отримав глядач, виглядає якраз найбільш нейтрально і на більш-менш безпечній відстані від панівного треш-гламуру. І, до речі, знайомить із людьми, котрі представляють Україну значно краще і чесніше від більшості інших «героїв» нашого телебачення.

«Чоловічий клуб» - програма, покликана в тому числі боротися з проблемою «дочекатися початку двобою», одна з її важливих функцій - щоб глядач, «аби не пропустити», не додивлявся нецікаву йому передачу та не потонув у безмежному морі реклами (традиційно особливо безнадійному саме перед треансляціями змагань із бойових мистецтв). Вирішення питання за допомогою розігріваючої розмови більш ніж типове. Але варто зазначити, що тут автори і продюсери знову пішли не «гламурним» шляхом: про спорт розмовляють не музиканти, не політики й не колишня ведуча ранкового шоу, а професіонали (ведучий Дмитро Лазуткін раніше вів програми «ПроРегбі» й «У світі єдиноборств», чемпіон України з козацького двобою, бронзовий призер Кубка світу з кікбоксінгу і кікджитсу).

Як наслідок, діалоги «Чоловічого клубу» часто зосереджуються на доволі специфічних реаліях, наприклад, обговоренні улюблених прийомів того чи іншого спортсмена і т. п., тобто профануючими їх назвати не можна. Приміром, тренер Михайло Зав'ялов розповідав про такі цікаві далеко не для будь-кого моменти з історії боксу, як перемога радянських боксерів на чемпіонаті світу в Кьольні у фіналах, що відбувалися... 9 травня. Правда, розмову з Віталієм Кличком, як і слід було чекати, по суті було присвячено лише двобою з Миколою Валуєвим. А з програми з чемпіоном Європи з кікбоксингу Ігорем Кукурудзяком ми навіть дізналися, що він має кохану на ім'я Оксана у Львові, тож не використовує свою богатирську статуру, щоби знайомитися з дівчатами на вулицях і в кафе.

Доволі скромною в перших випусках була заставка «ЧК» (нова значно адекватніша), неоднозначне враження справило й оформлення студії: часом виникає враження, ніби ведучий і його гість перебувають не на телебаченні, а десь неподалік комплексу гральних автоматів, у відблисках його реклами. А назва «Чоловічий клуб», до речі, якщо вдуматися, підкреслює загальну традиційну патріахальність Першого - ніби жінки зовсім не цікавляться єдиноборствами.

Ведучий Дмитро Лазуткін виглядає динамічно, весело, жваво. Порівняно з нещодавніми олімпіадами, які він коментував, видно, що Лазуткін виріс. Можна не сумніватися, що своїй манері легко і впевнено триматися перед камерою він значною мірою завдячує своїм численним публічним виступам у ролі українського поета, учасника багатьох фестивалів і читань. А його життєствердні «афоризми» на зразок «бережіть себе, але нікого не бійтеся» дещо відтіняють атмосферу спеціальної тематики та не надто високих риторичних здібностей більшості його співрозмовників-спортсменів.

Власне кажучи, застосування багатств риторики й акторської майстерності - давня проблема української спортивної тележурналістики як такої. І місцями Лазуткін переграє: якщо гість помітно відстає від нього у темпах словесної реакції, переконливості та вправності, ведучий часом починає надто помітно з нього іронізувати. Непогано було би попрацювати й над культурою мовлення. Звісно, на фоні багато кого з інших ведучих спортивних програм він тут виглядає чудово, проте все ж, мабуть, варто орієнтуватися на краще, а не на, скажімо, мовлення спортивного ведучого Бориса Ланевського з харківського обласного телебачення чи журналістів і ведучого програми «Футбольний вікенд» на ТРК «Україна».

У сухому підсумку «Чоловічий клуб» виглядає адекватним проектом Першого національного, про що свідчать і його показники. Інше питання, куди рухатися цій динамічній, але не агресивній програмі з елементами фаховості. Вдосконалюватися в межах нинішнього формату чи спробувати вирости у велике спортивне ток-шоу? У випадку обрання другого варіанту якраз і можна припустити виникнення ризику «пригламурення». Або ризику занудності, що теж приємно.