Буш тиснув руки киянам, а мені не вистачило якихось трьох метрів, щоб дотягтися з книжкою і ручкою...
Тоді ледь не вперше в житті я тримав книгу діючого політика не з партійними промовами, а з роздумами й думками про день завтрашній. З того часу політичної мемуаристики довелося начитатися вдосталь, але Тоні Блер зі своєю «Подорожжю» пішов, без сумніву, далі багатьох діючих та колишніх світових лідерів.
Цікавий сам стиль написання - легкий, надзвичайно персональний, відчуття таке, що більшу частину Блер і справді писав сам, а не, скажімо, надиктовував комусь. Сам він стверджує в книжці, що не встигав і видавці забрали в нього телефон Блекберрі, щоб не відволікався.
Але ж і події впали на його плечі - перемога в 1997-му після вісімнадцяти (!) років консервативного правління, до того ж з найбільшим в історії відривом лейбористів, три перемоги поспіль. А ще - трагічна загибель принцеси Діани в перші місяці молодого прем'єра, і те, як Блер модернізував монархію, наблизивши її до людей і вплинувши на те, аби Королева Єлизавета Друга вперше в історії британської монархії виступила в прямому ефірі телебачення, але водночас не допустивши антимонархічного штурму Бастилії - себто Віндзора...
Косово. Одинадцяте вересня. Афганістан. Ірак (окрема тема!). Напади в Лондоні в липні 2005-го року. Мир в Північній Ірландії. А й потім, після відходу з посади, близькосхідне врегулювання.
Вторгнення до Іраку, звичайно, було найбільш суперечливим рішенням Блера. Видно, воно йому не дає спокійно жити. В книжці він мучиться тим, що через його рішення загинули люди, сам же він і далі живе.
Погодьтесь, важко почути таке він інших політиків, яким довелося ухвалювати рішення про початок бойових дій. Ірак, напевне, буде супроводжувати Блера й далі - в Дубліні днями антивоєнні демонстранти зірвали презентацію його книги з яйцями і парасольками (знайома українському оку картина!).
Є якась несправедливість у тому, що два найбільші архітектори «третього шляху», ідеологічні модернізатори в добу після «холодної війни» - Клінтон і Блер -асоціюються в громадському сприйнятті насамперед не з цими заслугами. Коли кажуть Клінтон, то одразу спливає Моніка Левінскі і сигара, а коли Блер - то Ірак і сумнозвісне досьє про зброю масового знищення...
Може, це і справедливо, але в цьому не увесь Блер (і Клінтон!). До речі, це дуже харизматичні політики, які, можливо, так і вигравали б вибори за виборами, якби не обставини і обмеження.
Але серед найбільших досягнень Тоні Блера -винахід отого самого «третього шляху», модернізація лівої ідеології, концепція «нових лейбористів». Йому вдалося змістити до середини центр тяжіння на лівому фланзі. Може, комунізм у Європі і впав у 1989 році, але ідеологічно догматично-червону ідею поклав у європейську історичну скриньку саме Блер - змістивши лівих до політичного центру, зробивши заскорузлих соціалістів соціал-демократами, замінивши червоний колір на рожевий з дуже світлими відтінками.
Ні, ну, в Молдові міг бути президент комуністом, а на Кіпрі й нині комуніст у лідерах, але окрім назв це не має нічого спільного з класовою боротьбою і диктатурою пролетаріату! Червона ідея фактично відправлена на старому континенті в далекий маргінес - дякуючи також і Блеру.
Британія без Кучми!
За книжкою Тоні Блера я подався до магазину біля Трафальгарської площі в перший же ж день її продажу. Цікаво було, чи включив Тоні Блер спогади про українські моменти? А їх було небагато, але й немало.
Історія (чи не історія?) з українськими «Кольчугами» в Іраку. Розсадка за французькою, а не англійською абеткою на саміті НАТО в Празі в 2002-му, коли Блер і Буш не хотіли сидіти поруч з Кучмою. Чи запізнення Блера на саміт Україна-НАТО через два роки в Стамбулі. Тоді Буш, може, і вибачив Кучмі, а Блер, мабуть, ні.
Не згадав Блер у «Подорожі» і своєї подорожі до України за Ющенка і похід на Майдан Незалежності - були часи, коли Майдан показувати ВІП-гостям як місце «помаранчевої революції».
Але книга Блера - не спогади, не хронологія, а осмислення подій і процесів, багато з яких є акуальними й назавтра. То може, це в українських очах Україна часом постає як центр землі, а в глобальному контексті її місце, можливо, дещо менше?
Але мене вразило й інше. В книгарні побачив цілий стенд із сучасною британською політичною мемуаристикою.
Нова книга колишнього «сірого кардинала» лейбористів Пітера Мендельсона. Книга спогадів «маніпулятора преси всіх часів і народів» в команді Блера Алістера Кембелла. Свіжа книга про трирічне прем'єрcтво Гордона Брауна й інші книжки людей, які мали і мають вплив на британську політику.
А де, подумалось, спогади Леоніда Кравчука сторінок хоча б на 500, а не 700, як у Блера? А де мемуари Івана Драча з поденною хронологію того, як Рух вів Україну до незалежності? А де книга Бориса Тарасюка з його спогадами про процеси розподілу Чорноморського флоту і ядерного роззброєння України? Ну, не заповнить же Леонід Кучма з його «Україною - не Росією» і Володимир Горбулін з його новою книгою вакуум української політичної мемуаристики.
Або хоча би Блера перекласти. Там є багато чого повчитися й українським політикам. Ось мені, скажімо, запала цитата: «Найбільш важкою для діючого політика річчю є розуміння того, що більшість людей переважно не думають цілий день про політику як першорядну річ. А якщо і думають, то або із зітханням, або ж покашлюванням, або з піднятими бровами - перед тим, як вони знову повернуться до турбот про дітей, батьків, іпотеку, боса, їхніх друзів, їхнє здоров'я, секс та рок-н-рол». Може, цю цитату повісити в студіях українських телеканалів, щоб його бачили учасники політичних ток-шоу?
Cool Britania
Колись попередник Тоні Блера на прем'єрській посаді, консерватор Джон Мейджор сказав, що Британія ще півстоліття буде залишатися країною теплого пива; він помилився, бо в Британії світле пиво лаґер наступає на традиційні елі, а старий добрий чай веде війну з континентальною кавою.
Але Блерові вдалося розробити концепцію Cool Britannia - тобто навзамін (радше, на додаток все ж таки!) традиційній «старій добрій Англії» зробити її cool - крутою, модною, яскравою. І це оновлення йому, як чарівнику, вдалося - є якась закономірність у тому, що всесвітньо відомий Гаррі Поттер міг з'явитися тільки в Сool Britannia Тоні Блера.
Блер модернізував не лише лейбористів, а й цілу Британію - до тієї міри, що навіть опоненти-консерватори на чолі з далеким родичем королеви і «духовним сином» Тетчер Дейвідом Камероном вели переможну виборчу кампанію цієї весни під гаслом змін...
Але Британія є Британією! Якось їдучи зі кілька днів до виборів сільською дорогою в одному із «блакитних» англійських графств, які споконвіку голосують за консерваторів, побачив на чиїхось угіддях тимчасовий стенд - «Голосуйте за зміни. Голосуйте за консерваторів». І це серед стародавніх дубів, трави, овечок і традиційного пабу - себто ландшафту, який не мінявся століття так із сімнадцятого!
Український Блер
Чи існує «третій шлях» в українському контексті? Мабуть, так, і це означало б розірвати зачароване коло «Схід-Захід», коли перемагає одна частина України, а потім бере реванш інша. Або ж покласти край циклічності - національний державник Кравчук-економічний прагматик Кучма-національний державник Ющенко-економічний прагматик Янукович...
Тобто, українізація змінюється нарощенням економічних м'язів, і так по колу. Оце українське або-або... За українського ж Блера і армія б мала бути ситою, і в театрах - аншлаги... Щоб і корупції не було, і Голодомор пам'ятався...
Політологи краще знають, хто міг би приміряти мантію «українського Блера». Хтось скаже: Яценюк. Хтось назве: Тігіпко. Хтось вимовить: Гриценко.
Пролунають, напевне, й інші прізвища - і їх немало. І це вже, мабуть непогано. І український Блер міг би висунути свою концепцію Cool Ukraina - і проект цей, по суті, був би анти-совком!
Ростислав Хотин, «Українська правда»
Фото - «Українська првда»