8% американців звинувачують ТБ у зростанні рівня злочинності, проте телеканали як суспільного, так і комерційного мовлення не можуть показувати все, що їм заманеться, оскільки історично ліцензія видається на умовах забезпечення суспільного блага. Навіть перша поправка Конституції не захищає ТБ від штрафів за “самодіяльність” в ефірі.

Березень 2004 року. Американський уряд оголошує війну слову “ф”, а простіше, лайці «fuck» в ефірі. Федеральна комісія зв'язку погрожує, накладанням на компанії, що пропускають матюки в ефір величезні штрафи (до 500 тис. доларів за одне порушення)- повідомляє ІА Washington ProFile. Різко зростає попит на спеціальне обладнання для «фільтрування базару» у прямому ефірі у тому числі.

Приводом для жорстких заходів стали груди Джанет Джексон, які мимоволі з'явилися і кадрі та спіч лідера U-2 Боно на врученні премії «Золотий глобус» у 2003-му. Тоді він, під час урочистої церемонії не втримався. «This is really, really fuckin brilliant!” – сказав співак зі сцени. Відтоді мовники стали ще більш обережними, оскільки FCC пригрозила не лише штрафом, але й позбавленням ліцензії.

Противники таких жорстких заходів апелювали до Першої поправки Конституції США, яка по суті здатна захистити будь-яку газету від покарання навіть за те, що вона розмістить це непристойне слово великими літерами на усю сторінку.

Суспільне телебачення в США веде історію з 30-х років минулого століття. Саме тоді було сформульовано, що ліцензії на використання частот видаються для забезпечення інтересів суспільства і держава бере на себе функції контролю за використанням цих частот, а приватні компанії отримуватимуть ліцензії тільки у разі зобов”язання використовувати частоти для забезпечення суспільного інтересу.

У 20-х виробники вінілових платівок, бажаючи розрекламувати свій товар, почали створювати станції, на яких “крутили” в ефірі популярні мелодії, а у місцях великого скупчення народу (магазини, тощо) розміщували передавачі. Таким чином, просуваючи свій товар на ринку, фактично ділки стали локомотивом розвитку мовлення в країні.

У тих же 30-х відбувся радіо бум. Приймач коштував 5-6 доларів, заробіток за тиждень на промисловому підприємстві, а отже був доступний багатьом американцям. Ефір заполонили різноманітні радіостанції і згодом постало питання про ліцензування мовлення. Цим питанням опікувалося міністерство торгівлі.

У 1927 році міністр торгівлі Едвард Гувер зібрав власників радіостанцій для того, аби обговорити з ними питання про те, як організувати радіо простір країни та розподіляти радіочастоти.

Тоді ж у відповідності до антитрестового закону було унеможливлено монополізацію у галузі мовлення. Контролювало виконання цього законодавство міністерство торгівлі аж до 1934 року, коли було прийнято закон про комунікації.

За цим законом створювався принципово новий незалежний інститут, що здійснював регулювання та контроль в галузі мовлення – Федеральна комісія зі зв”язків (FCC – ФКЗ). Ця комісія по чала працювати під контролем, а не під управлінням Конгресу та Сенату – тобто представників влади. До ФКЗ входять 5 людей. 3 людини від партії більшості та 2 від меншості. Цей склад Президент країни затверджує на 5 років.

Наразі ФКЗ являє собою бюрократичну машину, проте в США 11000 радіостанцій та 1500 телеканалів. Проте діяльність телебачення та мовлення у США ґрунтується на комерційних інтересах, вплив яких обмежується першою поправкою Конституції, яка забороняє порушувати права американців на свободу слова внаслідок чого ЗМІ розвивалися у цій країні автономно від держави.

У 60-х телебачення було потужною галуззю бізнесу, яка прямо залежала від вподобань телеглядачів. До того часу у розвиток мовлення уряд США не вклав жодного цента.

Наразі У США працює 6 найпотужніших мовників, корпорації: NBC (Ен-Бі-Сі), CBS (Сі-Бі-Ес), ABC (Ей-Бі-Сі), та порівняно нові  FOX (Фокс), UPN (United Paramaunt  Ю-Пі-Ен) и WB (Worner Brothers  Даблю-Бі). Крім того, функціонує велика кількість незалежних компаній, що не входять ло складу корпорацій і пропонують телеглядачеві від 80 до 100 телепрограм та радіопрограм. Це зокрема “Історичний канал” та “Діскавері”, які є улюбленими не лише в Америці, а й цілому світі, проте, комерційно збиткові.

При цьому за законом від 1934 року, головна телекомпанія мережі мала право володіти станціями, що мають не більше 25% потенційних телеглядачів та радіослухачів від усієї аудиторії США. При цьому варто зазначити, що 80% населення країни живе лише у 50-тти містах і наявність декількох станцій у цих містах легко може перекрити дозволений відсоток.

6 лютого 1996 року Президент США підписав новий “Закон про комунікації”, який регулює всі відносини у галузі телебачення та радіо. За цим законом телемережа може володіти станціями, що мають 35% потенційної аудиторії США.

Як вже зазначалося вище, суспільне мовлення у США розвинене і не в останню чергу завдяки державі, яка весь час була осторонь розвитку цієї галузі. ФКЗ видає ліцензії під певні соціальні замовлення. Наразі у США працює 355 станцій суспільного мовлення. Кожна з таких станцій має власну організацію, оскільки у кожному штаті Америки законодавство відмінне, проте контроль на місцевому рівні дуже серйозний.

PBS – мережа, створена місцевими станціями і знаходиться в їх власності. Господарями цих 355 станцій є 180 різноманітних структур.

Наприклад Арканзаська мережа AETN- структура, до складу якої входять п”ять станцій, що покривають територію арканзаса. Інші структури охоплюють лише одне місто. Всі станції мають різну організацію, проте їх можна об'єднати у чотири основні групи. Більшість станцій ліцензують місцеві органи влади, вони працюють так само, як комерційні станції. У них є Рада Директорів, до якої входять місцеві жителі. Велика кількість станцій отримують ліцензії у керівництва штату і відповідно набагато більше грошей у порядку фінансування через структури штату.П'ять станцій отримують ліцензію через місцеві шкільні правління і ради. Четверта категорія станцій – університетські. Вони є своєрідними факультетами і розміщені по усій країні.

Законодавча база Під час правління Ліндона Джонсоні у 1967 році було прийнято Закон про суспільне мовлення у США.

У коментарі ІМІ прес-аташе Посольства США в Україні Брент Байєрс пояснив: - Корпорація Громадського Мовлення (CPB) – приватна неприбуткова корпорація, створена Конгресом США у 1967 році. Її першочергова функція – скеровувати федеральні кошти некомерційним радіо і телеорганізаціям, що мають належні ліцензії. CPB – найбільше джерело фінансування програм громадського телебачення і радіо, але ці кошти складають лише 15% усього бюджету громадського мовлення. Решта коштів надходить від урядів штатів, органів місцевого самоуправління, освітніх установ, приватних фірм і осіб. Платної реклами немає.

Такий механізм фінансування ізолює незалежне громадське мовлення від однобічного впливу, але також складає і найбільшу проблему. Громадські мовники постійно змушені шукати добровільні джерела фінансування у тих громадах, які вони обслуговують.

На додаток, кабельні оператори в США зобов’язані надавати доступ до каналів мовлення і обладнання для виробництва програм для тих громад, які вони обслуговують. Ще кабельні компанії фінансують канал C-Span, який надає детальну трансляцію роботи Конгресу США, а також має інші програми про суспільні справи. Концепція C-Span полягає у тому, що громадяни повинні мати можливість бачити, як працює уряд, без фільтрів редакторів новин.

Пояснюючи принцип, за яким будується суспільне мовлення Брент Байєрс зазначив: - Ключовий елемент будь-якої системи громадського мовлення – це ізоляція від непотрібного впливу з боку уряду та тих, хто надає фінансування. У США це досягається через встановлення партнерства між національними і місцевими некомерційними організаціями мовлення, чий персонал не працює також і на уряд. Цими некомерційними мовниками керує незалежна рада директорів, яка представляє зріз місцевого населення, включаючи спеціалістів-медійників, освітян, діячів культури, представників меншин.” Фінансування

Корпорація Громадського Мовлення (CPB) – приватна неприбуткова корпорація, створена Конгресом США у 1967 році. Її першочергова функція – скеровувати федеральні кошти некомерційним радіо і телеорганізаціям, що мають належні ліцензії. CPB – найбільше джерело фінансування програм громадського телебачення і радіо, але ці кошти складають лише 15% усього бюджету громадського мовлення. Решта коштів надходить від урядів штатів, органів місцевого самоуправління, освітніх установ, приватних фірм і осіб. Платної реклами немає.

Такий механізм фінансування ізолює незалежне громадське мовлення від однобічного впливу, але також складає і найбільшу проблему. Громадські мовники постійно змушені шукати добровільні джерела фінансування у тих громадах, які вони обслуговують.

Фінансування – джерело щоденних проблем для корпорації PBS. На відміну від європейського досвіду, у США немає практики ліцензійних зборів за користування приймачами. Як правило американець платить а підключення до кабельної мережі та певну плату за набір інформаційних послуг.

А отже фінансування здійснюється з наступних джерел: Добровільні пожертви – 23,5% Субсидії уряду – 17,1% Сбори коштів корпорації у федеральні гранти та контракти – 14,8% Подертви від бізнес-структур – 14,3% Внески штатних коледжів та університетів – 6,1% Гранти різноманітних фондів – до 6,1% Наприклад у 1999 році 4,7 мільйони фізичних осіб та родин внесли у фонди суспільного мовлення 373 мільйони доларів у ході так званих «підписних кампаній». Федеральний бюджет на гранти та контракти на радіо та телебачення виділяється приблизно 360 млн. доларів на рік.

Так, наприклад, у 19995 році, коли республіканці отримали більшість у Палаті Представників Конгресу та спікером палаьт став Ньют Гиндрич, він поставив питання про приватизацію каналів суспільного мовлення через невиконання ними покладених функцій. Він також обстоював позицію, що телебачення не потребує державної підтримки. Вважається, що причиною виникнення такої ситуації було те, що республіканці зазвичай переконані у тенденційності щодо лібералів та демократів суспільного мовлення у США.Проте громадськість виступила проти такого нововведення.

Керівництво

Згідно із законом про суспільне мовлення в США адміністрування корпорацією суспільного мовлення здійснює Рада управляючих (PBS Corporate Officers). Він відповідає за ресурси, фінансову політику, здійснює технічне функціонування корпорації та координацію всіх відділень. Іншій орган – рада директорів, яка складається з 9 членів, яких затверджує президент. Ці дев'Ятеро повинні бути відомими фахівцями різноманітнх галузей, таких, як наука, освіта, мистецтво тощо. Робота одного члена ради зосереджена телебаченні, одного на радіомовленні. Дана рада здійснює програмну політику та відровідає за відповідність програм корпорації очікуванням суспільства. Рада директорів здійснює кординацію програмної діяльності всіх виробничих телекомпаній, що входять до складу PBS.

Регіональні відділення мають соої Ради директорів, яких, як правило, призначає губернатор штату.

Програмування

Всі програми суспільного мовлення у США виконують регіональні студії і розповсюджуються вони відповідно до потреб регіону. Ці програми використовуються у навчальному процесі у школах США.

History Channel Discovery Channal також можна віднести до системи суспільного мовлення. Вони існують на гроші спонсорів та за рахунок численних грантів (серед яких і урядові).

Усі матеріали з проблематики створення Суспільного мовлення в Україні та реформування державних ЗМІ "Детектор медіа" публікує за підтримки МВФ "Відродження"