Найрезонанснішими подіями цього тижня стали: візит президента України Віктора Ющенка до Великої Британії та нагородження його премією „Четем Хаус”. Затримання у Сімферополі, кількаденне перебування у затриманні та звільнення лідера опозиції Азербайджану Расула Гулієва (про що телеканали повідомляли суто інформаційно) та дилема, перед якою постала Україна: або дотриматися демократичних принципів, або зберегти добрі стосунки з країною – експортером нафти. Перебування в Києві генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера та делегації високопосадовців Альянсу. Обговорення проблеми вступу України до СОТ – у зв’язку з заявами генерального директора організації Паскаля Ламі та наміром українських депутатів розглянути 5 відповідних законів. Накладення Верховною Радою заборони на продаж „Криворіжсталі”. Відхилення Верховною радою проекту державного бюджету на 2006 рік.

17 жовтня. „З хвилини на хвилину у Лондоні український президент Ющенко має отримати від королеви Британії Єлизавети ІІ нагороду за внесок у розвиток міжнародних відносин”, - повідомив у своєму першому матеріалі випуск „Новин” від 21.00 на Першому каналі (у студії – Олег Панюта). Тож матеріал був суто інформативним. „Це вже друга зустріч Ющенка і Блера – перед цим вони бачилися у Брюсселі та самміті НАТО в лютому, потім переписувались в листах і стали називати один одного просто Віктор і Ентоні, - повідомив у стендапі кореспондент Максим Драбок. - Згідно з британською традицією, це показовий крок для побудови дружніх відносин між країнами. Київ заручився підтримкою Лондона”.

По-перше, українці навряд чи знають про подібну британську традицію, але от російська традиція „друга Білла”, „друга Гельмута”, коли стосунки між лідерами держав (найчастіше суто дипломатичні з боку західних країн та удавано неформальні з боку росіян) підмінюють стосунки між державами, їм добре відома. А тому, мабуть, цю обставину варто було прокоментувати докладніше. Що ж до того, що Київ заручився підтримкою Лондона – то такий висновок виглядав як вочевидь передчасний, як звичайна собі агітаційна реляція. За часів Кучми таких теж було вдосталь. „У цьому році Україна отримує статус країни з ринковою економікою”, - пролунало в синхроні Віктора Ющенка. Зрозуміло, що взагалі-то не Україна визначатиме терміни, коли вона щось отримає, а ті країни, які їй це нададуть…

Оці-от дрібниці змусили пригадати чи то радянське телебачення, чи то найяскравіші взірці телебачення часів Кучми, коли бажане видавали за дійсне й рапортували про нечувані перемоги там, де насправді їх не було. Чим у даному разі на Першому каналі й знівелювали до певної міри справді варту уваги подію, якою й без агітаційних знахідок варто пишатися. Хотілося б також зупинитися на стилістиці певних пасажів матеріалу. „Зараз у резиденції зібралося кілька сотень лордів, флерів та інших наближених до королеви осіб і також українська делегація. Чоловіки у смокінгах, а жінки у так званих коктейльних сукнях. 25 хвилин тому прийшов президент, теж у смокінгу, і хвилин за 5 після нього з’явилася королева – була вдягнена у таку сріблясту сукню з чорними печатками. Зараз вони мають приватну бесіду. І буквально хвилин за 10-15 відбудеться початок церемонії нагородження президента премією Четом Хауз. Загалом тут атмосфера стародавня. Ходять лицарі, скрізь балахони червоні”, - повідомив Максим Драбок. Передусім, оцей штамп, калька з англійської - „сукня для коктейлю” – став дуже поширеним в українських ЗМІ. Але чи зрозумілий він пересічним громадянам? Що таке, взагалі, „одяг для коктейлю”? Це – одяг, з одного боку, не діловий, не повсякденний, а з іншого – не вечірній. Той самий, що в Україні традиційно зветься вихідним. То, може, саме цей термін і варто було б вживати? По-друге ж, зрозуміле намагання журналіста змалювати антураж події, її атмосферу. Але саме в такому поданні все це дуже нагадував світську хроніку: хто в що був одягнений та хто з ким був помічений. Мабуть, усе ж варто було спочатку в двох реченнях змалювати антураж, а потім перейти до змісту події й уже від нього не відступатися?Тобто, не перемішувати вручення нагороди з сукнями та балахонами?

Про іншу важливу подію – затримання в аеропорту Сімферополя лідера опозиції Азербайджану Расула Гулієва – випуск «Новин» повідомив так само інформаційно. „Українського економічного дива уряду не створити. Принаймні, в близькій перспективі, – запевняють фінансисти”, - так починався ще один матеріал Першого каналу. Надто вже категоричним виглядало саме таке формулювання, воно майже не залишало сумнівів – хоча було лише думкою, хай навіть фаховою, окремих експертів.

Інтерівські „Подробности” від 20.00 обмежилися досить коротким викладенням інформації про візит президента в Лондон, про його нагородження та переговори, які він вів. Було приділено увагу процедурі відбору лауреата нагороди „Четем Хаус”. Тональність матеріалу була нейтральною. Про питання євроінтеграції України – зокрема, вступу до НАТО – розповідав інший матеріал, поданий у випуску новин дещо нижче, після матеріалів про відсутність у України шансів вступити до СОТ цього року та про намір депутатів обговорити 5 законопроектів, дотичних до проблеми. Почавшися, знову-таки, з перебування Ющенка в Лондоні, євроінтеграційний матеріал перейшов до результатів соціологічних опитувань, а потім – до думки Володимира Литвина з його синхроном. Об’єднання цих аспектів в один матеріал видалося небезсумнівним.

Привернув у випуску «Подробностей» увагу також матеріал про те, що Народна партія не має наміру блокуватися з „Солідарністю” Порошенка. Це вже стало тенденцією в багатьох ЗМІ, де Народну партію Литвина постійно намагаються змалювати потенційним союзником „Нашої України”. З одного боку, є інформація, що керівництво НСНУ не виключає такого розвитку подій. З іншого боку, досі особливих союзницьких дій між двома силами не помічено. Але тема можливого союзництва мусується повсякчас. Хоч би якими були причини того, а переконування українців у „помаранчевому” характері НП грає на користь Партії регіонів, КПУ та СДПУ(о), а також БЮТ: людям, що налаштовані опозиційно до влади, але не непримиренно опозиційно, тим самим навіюють думку, що Народна партія насправді ніякою альтернативою не є.

ТСН на „1+1” від 19.30 дав матеріал про затримання азербайджанського політика оглядово – хоча й саме з нього розпочався випуск. У матеріалі про візит Президента України до Великої Британії теж лунали нотки гордощів (а чому б, власне, й ні?), але увагу було закцентовано на проблемах євроінтеграції України, переговорах Ющенка з Тоні Блером, а також декілька разів було підкреслено, що Велика Британія зараз головує в ЄС. Таким чином, матеріал вийшов інформативним і уникнув нальоту світськості.

Завелику категоричність продемонстрували „Факти” на ICTV від 18.45. „Наміри України та обіцянки влади вже цього року вступити до Світової організації торгівлі розбиваються об реальність”, - такими оціночними словами розпочала перший матеріал у випуску Оксана Фроляк. Стосувалося це вступу до СОТ. „Деякі українські експерти трагедії у відтермінуванні наших сотівських планів не бачать. За приклад беруть Грузію і Киргизстан, які вже давно члени Світової організації торгівлі, але підвищити рівня життя не можуть. Їх влаштовували всі умови СОТ, оскільки ці країни практично не мали своєї національної промисловості, а Україні є за що боротися. У Центрі досліджень корпоративних відносин вважають, що синхронізація дій України та Росії в процесі вступу до СОТ дасть змогу нам отримати більшу політичну вагу і домогтися суттєвих поступок”, - такий текст не залишав у глядачів сумнівів щодо того, що вступ до СОТ окремо від Росії – справа дуже ризикована й навряд чи корисна. Іншої позиції представлено не було – а отже, можна вести мову про навіювання глядачам певної позиції. Про перебування Ющенка в Лондоні коротенький матеріал «Фактів» повідомив лише оглядово.

Майже такий само категоричний тон обрали й „Вікна-новини” на СТБ о 22.00. „Цього року Україна не ввійде до Світової організації торгівлі. Про відсутність шансів сьогодні повідомив її генеральний директор, Паскаль Ламі”, - з таких слів починався матеріал на цю тему. Ще одне: „У поведінці Литвина насторожує ще одне: клуб постійно змінює умови вступу України до його лав. Так, нещодавно Києву задля приєднання до СОТ було достатнього ухвалити 14 спеціальних законів. Нині їх потрібно вдвічі більше. Натепер Верховна Рада ухвалила 8 необхідних документів і цього тижня визначатиметься ще з 5-ма. Депутати планують розглянути у першому читанні бюджет на наступний рік і почати планову ротацію в Конституційному суді. У складі останнього в четвер залишиться п’ятеро легітимних суддів і 70-х прийдеться призначати”. Отже, ані роз’яснень, чому так сталося, в чому полягають додаткові вимоги та з якої причини вони виникли, ані думки експертів. А у глядачів має неодмінно скластися враження, що „нас не хочуть”. Навіщо було прив’язувати сюди ж Конституційний суд, узагалі малозрозуміло.

Інформацію про нагородження Ющенка в Лондоні на СТБ також подали як світську хроніку: „Резиденція лорда-мера Меншенхаус. До неї під’їхала чи не вся лондонська еліта, хто на "Ролс-Ройсі", хто на "Ягуарі". Кілька десятків англійців розташувалися вздовж паркану, аби побачити королеву. Так побачили і нашого президента”. Інформація про змістовний бік перебування в Лондоні виглядала так: „Інша частина програми президента більш прагматична. Вранці він виступив в королівському інституті. Ющенко переконував британців, що Київ виконав дві третини зобов’язань перед ЄС на цей рік. По обіді голова держави зустрівся з прем’єром Британії Тоні Блером. Завтра Ющенко роздаватиме інтерв’ю і говоритиме з діаспорою”. Жодної реальної інформації, але глядачів така побудова мусила переконати: Віктор Ющенко прогулявся до Лондона, щоб узяти участь у світському заході.

„Час” 5 каналу продемонстрував цікаву новацію: у ролі кореспондента в Лондоні виступив міністр закордонних справ України Борис Тарасюк – саме він коментував те, що відбувалося там.

„Вчасно. Про головне” каналу НТН подали короткий матеріал про перебування президента в Англії восьмим (перед ним безпосередньо йшов матеріал про затримання Гулієва, а перед тим – про те, що кияни не припинили купувати куряче м’ясо) – ніби йшлося про пересічну подію. Фраза: „Щоправда, Тоні Блер, незважаючи на обіцянку усесторонньої підтримки України на шляху до ЄС, від конкретних кроків поки що утримався” виглядала дивною – адже які „конкретні кроки” він міг зробити самостійно, безпосередньо під час зустрічі? Досить цікавий, рідкісний маніпулятивний прийом: імітація інформації (чи то нульова інформація), беззмістовний набір словесних штампів, що, втім, мусив створити у глядачів негативне ставлення до події.

18 жовтня. Подія дня – накладення Верховною Радою мораторію на приватизацію „Криворіжсталі”. Дивно, але у випуску ТСН від 19.30 („1+1”) матеріал про це пішов ближче до кінця програми. Сказавши, що ініціатива мораторію виходила від „Регіонів України”, дали синхрон Леоніда Кравчука, що, окрім подиву, не могло викликати нічого: „Врешті-решт треба розібратися. Треба заспокоїтися і розібратися, хто порушив, як порушив. Що торкається, скажімо, мирових – це також можливо, що каса… торкається доплат – це також можливо. Треба визначитись абсолютно об’єктивно – вартість цього підприємства”. Про що йшлося – було геть незрозуміло; спадало лише на думку, що саме такий синхрон мав на меті дискредитувати Кравчука. Натомість опонент – Ксенія Ляпіна – змістовно доводила негативні наслідки від рішення парламенту.

У „Подробностях” від 20.00 на „Інтері” було згадано про юридичні наслідки ухвалення постанов ВР: вони формально не є обов’язковими для урядових чиновників. А отже, глядачі „Інтеру” отримали змогу чітко уявляти, що саме трапилося й як воно вплине на подальший розвиток подій. У синхронах було представлено думки противників приватизації (Людмила Кириченко), прихильників (Ксенія Ляпіна), а також Фонду держмайна (Олександр Бондар), що звернув увагу на значні проблеми, що могли виникнути через відмову від конкурсу.

„Вікна-новини” (СТБ) о 22.00. подали інформацію збалансовано: синхронами Людмили Кириченко, Бориса Беспалого, Віктора Ющенка та Дмитра Святаша, у репортажі так само були представлені посилання на обидві сторони.

У „Фактах” (ICTV) о 18.45. спочатку в репортажі було сказано: „За заборону продажу "Криворіжсталі" проголосувала стара та нова опозиція”, а потім: „Проти (заборони продажу – Б.Б.) були всі провладні сили і тимошенківці”. Про яку ж тоді „нову опозицію” йшлося в першій цитаті? Назагал же, позицію каналу можна було вважати збалансованою. Тільки, на жаль, ніде не було піднято питання: навіщо Верховній раді було ухвалювати мораторій, на який Президент однаково накладе вето, майже напередодні аукціону – коли подолати вето можливості, ймовірніше за все, не буде, забракне часу? Чи не для того, щоб потім у зручний момент пригадати: Ющенко не рахується з думкою представницької влади?

19 жовтня. „Новини” від 21.00 на Першому каналі привернули увагу до першого перед майбутніми виборами випадку чорного піару – появу в Харкові та Кіровограді видрукованих мільйонним тиражем, із фальшивими вихідними даними, листівок із зображенням роздягненої Юлії Тимошенко. Це був третій матеріал випуску, й був він дуже детальним. Матеріал було витримано в дусі якщо не розслідування, то з’ясування фактів, із синхронами голови харківського осередку „Батьківщини” Валерія Камчатного та голови правління ВАТ „Луганська обласна друкарня” (яку зазначено у вихідних даних листівок) Володимира Кулінченка. Не дуже доречними видалися синхрони депутатів наприкінці матеріалу: Микола Катеринчук ні сіло ні впало почав закликати БЮТ до створення блоку з „Нашою Україною”, а Ігор Шкіря з „Регіонів України” досить недолуго пожартував („В окремої частини виборців, це може бути там більш чоловіча частина, скажуть, яка гарна жінка, чому б за неї не проголосувати. А у якоїсь половини виборців, це мабуть будуть жінки, скажуть, ну що це за стидоба”), що за даних обставин звучало як знущання. Зважаючи на любов Першого каналу до новин із виразним жовтим відтінком, можна було б запідозрити, що саме полуничний аспект став причиною такої уваги каналу до цієї події. Але в даному разі увага ця, хоч би якими причинами її було викликано, цілком виправдана, а журналісти змогли відчути межу, за яку не варто переходити.

Матеріал про перебування високопосадовців НАТО в Києві у випуску ТСН «1+1» від 19.30, що мав грунтовний інформативний характер, з передісторією стосунків Україна-НАТО, завершився, на жаль, у традиційному ключі часів Кучми: „Але поки усі заяви натовських чиновників демонструють швидше щирі дипломатичні аванси новій українській владі, аніж реальні наміри залучити Україну до найвпливовішого військового блоку світу, принаймні, найближчим часом”. При цьому лише декількома реченнями вище було сказано, що НАТО висуває три конкретні вимоги до України – демократичні вибори до парламенту, реформа військової галузі та боротьба з корупцією. Яким, на думку телевізійників, мусило б за цих умов бути „демонстрування реальних намірів”, лишалося тільки гадати. Як на мій погляд, висновок не випливав із попереднього сюжету й через те скидався на штучно притягнутий.

У „Подробностях” „Інтерa” о 20.00 про переговори з керівниками НАТО було повідомлено досить побіжно. А от у підсумковому випуску від 23.25 дуже дивним здалося запрошення до студії в ролі опонента інтеграції до НАТО комуніста Юрія Соломатіна, а в ролі прихильника такого вступу – Олега Тягнибока. Зважаючи на скандальну репутацію останнього та на те, що „Інтер” є найбільш популярним саме в тих регіонах, мешканці яких найупередженіше ставляться до Альянсу, видалося вірогідним припущення про те, що вибір „адвоката” інтеграції до НАТО було зроблено навмисне саме з таким розрахунком, щоб викликати несприйняття глядачами його аргументів. Інакше дуже важко було пояснити той факт, що респектабельнішого прихильника інтеграції України до НАТО не знайшлося.

„Вікна-новини” на СТБ о 22.00. обійшли натівську тему увагою взагалі, а „Факти” ICTV о 18.45. дали досить розгорнутий інформаційний матеріал. „Втім, журналістів більше цікавило - КОЛИ? Головний натовець на прохання назвати бодай приблизну дату вступу України до блоку відповів просто: я не аналітик, я - генеральний секретар. Усе залежить від практичних результатів. До календарних дат не варто прив’язуватися, люб'язно повторював українцям пан Схеффер. Але й підбадьорювати не забував”, - пролунало у „Часі” 5 каналу. Може, мені лише так здалося, але в цьому пасажі були очевидними ті самі скептичні нотки. До того ж, дуже важко сказати, чи справді „коли” цікавило журналістів більше, ніж усе решта. А якщо справді так, якщо об’єктивний стан речей їх цікавив менше, ніж якась конкретна дата, якщо бажання поверхових сенсацій переважало в них над грунтовністю, то 5 канал тим самим викрив їх у недостатньому професіоналізмі.

Під ракурсом „а на блюдечку з блакитною кайомочкою знову нічого не принесли” розглядав переговори президента з генсеком НАТО випуск програми „Вчасно. Підсумки” на НТН. „Гість же закликав українців розвивати демократію, свободу слова, реформувати суди і провести чесні вибори. Але вкотре генсек відмовився назвати ймовірну дату вступу України до НАТО”, - так почався матеріал про переговори. Пасаж: „Їхні підлеглі нудьгували разом, на зустріч прийшло все найвище керівництво країни. Серед запрошених було навіть двоє людей на прізвище Литвин – спікер Володимир і його брат-прикордонник Микола, щоправда, родинної зустрічі не відбулося. Ющенко і Схеффер перервали світські розмови політиків. Президент запевнив загал в потребі обвінчатися з Брюсселем, цей міждержавний шлюб нібито допоможе Україні вступити до Євросоюзу” навряд чи міг налаштувати глядачів на серйозне сприйняття проблеми.

„Ющенко готовий запропонувати здоровим політичним силам взяти відповідальність за вступ до Альянсу. Хто визначатиме здоров’я політичних сил, Ющенко не уточнив”, „Українцям пояснюватимуть, що це зовсім не агресивний блок, а родина цивілізованих націй. Україна, в свою чергу, продовжуватиме відряджати своїх солдат у гарячі точки на замовлення Альянсу та його окремих партнерів”, - ці вислови несли в собі вочевидь негативне забарвлення, а підтекст останнього практично стверджував, що неагресивність блоку є неправдою. Наявним було надання глядачам заздалегідь приписаної думки, притому надання безальтернативне, на правах істини в останній інстанції. Чи не можна вважати наявність висновку, що чітко не артикульований, але є очевидним для глядачів, різновидом телеманіпуляції?

20 жовтня. Відхилення Верховною радою проекту державного бюджету – от що можна було назвати подією дня. „Новини” Першого каналу від 21.00 висвітлили подію об’єктивно, репрезентувавши всі позиції депутатів та давши синхрони представників провідних фракцій. От тільки підбір (чи монтаж?) деяких синхронів видався невиправданим: скажімо, з плутаного синхрону Віктора Пинзеника пересічні глядачі навряд чи могли щось зрозуміти. Узагалі, всі канали давали з цього приводу оглядові матеріали. А от програма „Вчасно. Підсумки” на НТН після матеріалу про події в сесійній залі дала ще розгорнутий матеріал про пікетування парламенту. Зі значною кількістю синхронів пікетувальників (переважно шахтарів) та депутатів із „Регіонів України”, що вийшли їх підтримати. Оскільки всі висловлювали лише одну точку зору, а журналістка Наталія Малишко не ставила їхні слова під сумнів, матеріал вийшов гранично однобічним. Тим більше, що були в ньому моменти відверто дискусійні – скажімо так. Наприклад, синхрон народного депутата Олександра Пуклушенка: „У нас простой девиз – пока шахтерам будет плохо – Украине никогда не будет хорошо”. Зрозуміло, що це – популізм: по-перше, Україна – то далеко не лише шахтарі, по-друге, а чи справді їм так уже погано, по-третє, чи може держава забезпечити їхні вимоги саме на тому рівні, якого вони вимагають? Тобто, чи шахтарі – то справді знедолена верства населення України, чи ж то їм погано не більше, ніж усім решті, й реалізація їхніх вимог ударить по добробуту всіх, хто не пов’язаний з вуглевидобуванням. „У цьому бюджеті не предусмотрєни, на погляд профспілок, раз ниє речі. А саме: мінімальна зарплата - нижче пожиточного мінімуму. Більш того, мінімальний пpожиточний мінімум розрахован по сфальсифіцированим цифрам. На думку профспілок, по нашим розрахункам, мінімальний пpожиточний мінімум должен дорівнювать гдє-то 700 гривень. А по розрахункам спеціалістов Кабінета міністров він дорівнює 500 гривень і то тіки при конце наступного року”, - це синхрон голови Федерації профспілок України Олександра Юркіна. Знову ж: а який із розрахунків правильний? (Із контексту випливає, що апріорі – профспілковий). Які саме цифри було „сфальсифіковано”, як саме й ким? Народний депутат Віталій Самофалов: „Пусть учитывают все реально социальные вопросы, защиту льгот всех, зарплату шахтерам, развитие угольной промышленности и так далее, и так далее”. Знову питання: якщо зарплатню шахтарям треба платити з бюджету, то чи варто РОЗВИВАТИ вугільну промисловість? А якщо варто – то як? Набір гасел, співзвучний з гаслами лише однієї політичної сили, Партії регіонів – от що являв собою цей сюжет.

21 жовтня. Особливо резонансних подій цього дня не було. Хіба що привернуло увагу закриття кримінальної справи проти Петра Порошенка. Вечірні „Новини” Першого каналу лише коротенько поінформували глядачів про це.

ТСН („1+1”) від 19.30 дав більш розгорнутий матеріал, залучивши до нього синхрон Олега Рибачука (про роботу Піскуна) та синхрон Святослава Піскуна (відгук на звинувачення з боку Рибачука). До речі, Піскун прозоро натякав на те, що він „проговорився”, що збирається дати хід справі платіжок Березовського, якщо виникне до того привід, і саме за це його зняли з посади. От синхрона або навіть слів у репортажі, який був би відповіддю саме на цю репліку, в матеріалі не було. Хай собі в глядачів зріє підозра, хай собі вони гадають, що їм на думку спаде.

Дещо схожий крок спостерігався й у „Подробностях” на „Інтері” від 20.00. „У них не було виходу, їм треба було вговорити президента – або мене знімати, або президент би через місяць познімав би їх всіх. Тому що тот же самий Рибачук сьогодні ходить в прокуратуру, ходив при мені, і на допити. З якого приводу його допитували – ви в нього запитайте. І він зрозумів, що над ним теж повис дамоклiв меч. Шановний, Олег Борисович, і цей меч ще не впав, а прийде час”, - таким був синхрон Піскуна. Далі йдуть слова журналіста, Тараса Говді: „Правда, этот факт глава Секретариата сегодня гласности не предал, зато охотно комментировал недавний скандал вокруг фирмы "Галицька марка", деятельность которой связывают с сыном президента”. Отже, факт? Слова Піскуна стали достатнім доказом для того, щоб вважати допити Рибачука доконаним фактом? До речі, Піскун жодним словом не обмовився щодо того, в якій ролі ходив до прокуратури Рибачук. А може, як свідок? А може, зовсім не на допити, а просто до буфету, бо там ціни нижчі? Нічого такого екс-генпрокурпор не деталізував. Як для фахового (треба сподіватися, високофахового) юриста ця фраза Піскуна виглядала як розрахована на плебс, на тих, хто свято вірить: виклик до прокуратури є доказом того, що людина є злочинцем. То невже журналісти „Інтерa” віднесли себе до того ж плебсу? Треба відзначити: Олег Рибачук досі не був фігурантом скандалів, і саме проти нього не було висунуто жодних звинувачень. Таким чином, „Інтер” – свідомо чи ні – допоміг Піскунові у веденні його власної політичної гри. А журналістів мусила б насторожити відсутність жодних уточнень (наприклад, з приводу чого Рибачука викликали) у словах Піскуна та його аргументація на рівні: „я щось десь чув” – і це щодо підпорядкованого йому відомства!

„Вчасно. Про головне” на НТН обмежилася лише коротеньким викладенням слів самого Піскуна: „Колишній генеральний прокурор звинувачує у своїй відставці оточення президента, яке не хотіло працювати з Піскуном. Колишній керівник Генпрокуратури також заявив, що незадовго до звільнення до нього прийшов знайомий, який запитав, що Піскун планує робити, якщо отримає платіжки про фінансування президентської кампанії Ющенка з-за кордону. За його словами, він відповів, що вже має дві групи для проведення розслідування, одна з яких мала б поїхати до Латвії, інша – до Лондона. Тепер Піскун шкодує, що так вчинив. Цитую: "Треба було сказати, що я все похороню. Можливо, я би залишився генпрокурором". Кінець цитати”. Усе, глядачам було піднесено інформацію, якій вони мусили вірити або не вірити на свій власний розсуд, але не маючи для того повної картини, повної інформації. Тут мову можна вести навіть не про збалансованість чи незбалансованість, а про неповноту та вибірковість.

З програм вихідних днів хотілося б зупинитися на вечірніх „Новинах” Першого каналу 22 жовтня, що дуже збалансовано подали матеріал про конфлікт в УРП „Собор”: хоча подія була вочевидь скандальною, з відкритими сутичками та навіть бійкою, в матеріалі було закцентовано увагу зовсім не на цьому боці події, а на її політичному змісті, на мотивації та позиціях сторін. Досить рідкісний як для українського телебачення приклад того, як інформацію не було скандалізовано, навіть коли для того були всі передумови, коли зміст пересилив форму.

А ще хотілося б зупинитися на матеріалі підсумкового випуску ТСН від 19.30 на „1+1” 23 жовтня, що починався зі слів: „Приватизація „Криворіжсталі” під загрозою зриву”. Далі розповідь пішла, що називається, ab ovo – про те, що таке „Криворіжсталь” та про її місце в економіці України, про значення приватизації з фінансового боку, яка допомога це була б для бюджету, про учасників приватизаційного конкурсу, їхні історії та структури, про їхні позиції на конкурсі та про все на світі. Щоб зрозуміти з цього дуже великого за хронометражем матеріалу, чому ж приватизація була під загрозою зриву, глядачам треба було напружувати свою увагу й намагатися виловити з розповіді слова, які б це пояснювали. Навряд чи так уже багато глядачів чинили саме так – тож і вийшло, що глядачів було просто запрограмовано на впевненість у загрозі приватизації.

Тиждень учергове засвідчив: маніпулятивні прийоми залишаються на озброєнні українського новинного телебачення. Так, протягом тижня вони не були такими масованими, як, скажімо, напередодні виборів рік тому. Чи не тому лише, що виборча кампанія не набрала обертів, а таких уже гучних подій не було?