Автор численних публіцистичних статей і кількох науково-популярних книжок Микола Рябчук («Від Малоросії до України», «Дві України», «Зона відчуження», «Сад Меттерніха») переконаний, що тільки через європеїзацію Україна зможе виборсатися з пострадянського баговиння. Шлях на Захід - тривалий і непростий процес, але Микола Юрійович налаштований оптимістично. «Наша країна приречена бути нормальною європейською державою. І рано чи пізно це станеться. Просто шкода, що не рано, а пізно», - без ілюзій прогнозує один із провідних вітчизняних інтелектуалів.

- Пане Миколо, свого часу канцлер ФРН Конрад Аденауер говорив, що Азія зупинилася на Ельбі. Потім виник Берлінський мур, а сьогодні на наших очах постає нова «залізна» чи «паперова завіса» Шенгенської зони. Як Ви думаєте, чи стоїть за цим намагання створити буферну зону між «цивілізованим» Заходом і «варварським» Сходом?

- Я досить обережно ставлюся до цієї метафори. Очевидно, існує «паперова завіса», однак порівнювати її із «залізною», мабуть, не варто, бо вона була практично непроникною. Теперішня «завіса» має не лише чимало «дірок», але й цілком легальні «переходи». Я також розумію європейців, які переконані в тому, що всі, в тому числі в Україні, сплять і мріють, якби потрапити до них потрапити. Європейці століттями будували свій сад, добре загороджений і плеканий, а тому не надто хочуть допускати в нього сторонніх. Але всі ці страхи перебільшені, тому що, за даними соціологічних опитувань, українців, які хочуть виїхати назовсім, не так уже й багато.

- Візова політика ЄС викликає чимало нарікань з боку наших громадян, змушених вистоювати довжелезні черги біля консульств і посольств. На Вашу думку, це може призвести до зростання кількості євроскептиків, адже після скасування Україною візового режиму ми практично не побачили зустрічних кроків Європи?

- Я Вас розчарую - це вже призвело до зростання кількості євроскептиків, що є одним із парадоксів, адже після помаранчевої революції число прихильників євроінтеграції зменшилося із 70 % до 50 %. Очевидно, згадані показники відбивають не так ставлення українців до ЄС узагалі, як його ставлення до нас. Політика Євросоюзу щодо українців є абсолютно ірраціональною і дискримінаційною. Я не боюся цих слів і відповідаю за них. Еміграційну загрозу з боку України перебільшено, але найгірше те, що не враховується попередній досвід. Є маса людей, які не раз бували закордоном, однак це жодним чином не впливає на отримання шенгенської візи. Очевидно, потрібен натиск дипломатичних чинників, громадянського суспільства і мас-медіа. Чесно кажучи, я думаю, що це тимчасова проблема. ЄС потроху усвідомлює її штучність, і Україна в найближчі десятиліття досягне безвізового режиму, але кожна наша помилка і погана поведінка за кордоном відтягує цю омріяну хвилину.

- ЄС в особі його провідних гравців Франції та Німеччини демонструє стримане ставлення до євроінтеграційних перспектив України. Іншу позицію займають країни Центрально-Східної Європи і Швеція. Як вважаєте, це є свідченням байдужості Заходу чи результатом неефективності української дипломатії?

- Це є наслідком усіх перелічених чинників. Мої враження від роботи української дипломатії не найкращі. Я особисто знаю дуже багато випадкових людей у посольствах і консульствах, хоча, звісно, серед них є і професіонали. На превеликий жаль, те, що мені доводиться бачити в закордонних поїздках, особливого ентузіазму не викликає. Ці люди не інтегровані в дипломатичний світ, не з'являються в потрібних місцях, не заводять необхідних контактів і не промотують українську справу. У їх бік можна кидати багато камінців, але я також би говорив про нашу власну відповідальність.

- Важливим чинником європейської інтеграції є розвиток громадянського суспільства, про що Ви писали у своїх книжках. Чи бачите динаміку змін на цій ділянці?

- Якщо порівнювати з розвинутими країнами, що мали довшу традицію ліберальної демократії, то в них, безумовно, громадянське суспільство сформоване набагато краще. Я не кажу тут про США, де є неймовірна кількість громадських організацій і об'єднань за інтересами. Але навіть у Польщі, Чехії та Естонії показники значно кращі, ніж у нас. Українське суспільство навчилося вибирати політиків і карати їх на виборах, однак ще не навчилося контролювати їх у повсякденному житті. На жаль, гострої реакції на погану поведінку наших урядовців, місцевих або центральних, немає. Утім, українці вигідно відрізняються від пострадянських суспільств у Центральній Азії чи Росії.

- У багатьох людей, навіть тих, які підтримують європейський шлях України, існує спрощення бачення Європи як супермаркету, де все комфортно і дорого. З чим пов'язане таке уявлення?

- Сприйняття Заходу як супермаркету великою кількість громадян пов'язане з тим, що вони просто цього Заходу або не знають, або знають дуже поверхово. У тій же Америці набагато більше симфонічних оркестрів і оперних театрів, ніж у колишньому Радянському Союзі. У Німеччині перекладається книжок у десять разів більше, ніж у Росії, не кажучи про Україну. Люди, які приїжджають в європейські країни, заходять до бутіку чи супермаркету. Як правило, мов вони не знають зовсім або дуже обмежено. Нормально поспілкуватися з тамтешніми людьми, почитати літературу чи пресу вони не можуть. Звідси - всі ці хибні уявлення, на які накладаються стереотипи, поширювані московською пропагандою. Я не ідеалізую західний світ, що має свої проблеми і болячки, але, повірте, вони зовсім іншого порядку. Це як порівнювати комп'ютер і рахівницю. Відмінність у тому, що в них - комп'ютер, а в нас - рахівниця.

Сергій Шебеліст, «Полтавський вісник», 30 липня 2010 р., № 31

Фото - www.zaxid.net