Навряд чи можна уявити собі, що пересічний телеглядач, прийшовши з роботи, щоб отримати повне уявлення про те, що відбувається у політикумі, послідовно «працюватиме з пультом», переглядаючи новинну сітку на всіх українських каналах. Як правило, людина випадково вмикає ті чи інші новини чи віддає перевагу якомусь з каналів, обличчям яких є конкретні ведучі, певна редакційна або навіть громадянська позиція, навіть заангажованість - «славне чи безславне» минуле. Тож для того, щоб кожний глядач будь-якого каналу отримав справді повну і сутнісну інформацію про події, суперважливим є дотримання журналістських стандартів, і перш за все - подання всіх точок зору, всього спектру політичних поглядів, що, як на мене, найкраще вдається під час теледискусій, теледебатів. Проте, останнім часом, після деякого навіть зайвого захоплення ними у часи помаранчевої революції, подібний жанр нашими телеканалами знову практикується рідко. Отож і нагадують мені українські глядачі героїв з відомого американського блокбастеру «Sliders». Наче й усе однакове, але насправді реальність нашими телеканалами, як і раніше, не передається, вона майже всюди, знову таки, викривлена в той чи інший спосіб. Для ілюстрації цієї думки можна було б взяти будь-яку новину, але, щоб уникнути закидів у дріб’язковості та випадковості, зупинюся на найяскравішій події, котру не оминув жоден ЗМІ в Україні – завершення сьомої сесії Верховної Ради.

«Картинку» дали всі. Про те, як депутати вовтузилися один з одним, нищили мікрофони, а над усім цим вивершувалися Литвин та Тимошенко. Деякі телеканали показали, як спікер сміявся, деякі – як гірко голову руками підпирав, трагічно-незворушною практично на всіх телеканалах була Прем’єр. При цьому найпікантніші моменти (була присутня при них у сесійній залі) телеканали з якихось причин не показували. Можливо, посоромилися – якщо можна це робити журналістам-професіоналам. Іронії при коментуванні «картинки» також вистачало. На загальному фоні навіть ціленаправлено-саркастичний «Абзац» (авторська програма Володимира Лукіна, яка виходить щоп’ятниці на телеканалі «Ера») виглядав беззубо. Лукін завершив свою передачу такою сентенцією: «Читая медицинские справочники, друзья, я убедился: мы все неизлечимо больны». Шкода, що коллега навіть не спробував проаналізувати, чим саме. На тему здоров’я вправлявся і Юрко Торопчинов у «Підсумках» на цьому ж каналі: «Так цікаво, як цього тижня, в парламенті вже давно не було. А що не всі закони ухвалили, то…здоров’я дорожче». Загалом Торопчинов, як він це переважно й робить, будував матеріал на антитезах. Тим, хто в темі, було цікаво, усім іншим – навряд. Бо коли говориться, що «пробігла чорна кішка між Тимошенко й соціалістами», погодьтеся, телеглядачеві цікаво: чому це трапилося і чим ця придебенція закінчиться. А Торопчинов, даруйте, поспішає з власними іронічними оцінками, які, проте, непідготовленому читачеві ні про що не говорять:«Є життя на Марсі, чи немає, науці невідомо. Так само із СОТ…».

Іронія журналістів, як на мене, дозволяє демонструвати лише верхівки проблем. Між тим, останнім часом не лише на каналі «Ера» у ній вправляються, а й, скажімо, на каналах СТБ, ICTV, а на «5» каналі сарказм інколи межує навіть із грубощами. Звісно, кожен із журналістів має право висловлювати своє власне ставлення до проблеми в аналітичних програмах. Наразі аналіз становища на українському політикумі наче й є. Але, враховуючи те, що після недовгого «розгула демократії» під час помаранчевої революції, коли ефір заполонили дискусії, телеканали знову підміняють полеміку двох чи більше персонажів діалогами ведучого з одним гостем студії, маємо аналіз якийсь однобокий. Дивишся й не можеш зрозуміти – чи це ще журналістика, а чи вже на телеканалах починають «піарити» окремих особистостей (немає значення, за гроші чи просто «за так»).

Отож, у гостях у «Вістях тижня» на Першому Національному 10 липня був Микола Мартиненко, голова київської організації Народного союзу "Наша Україна", керівник фракції "Наша Україна". Діалог вів Андрій Сміян. Мартиненко дав оцінку діяльності Віктора Пинзеника та його партії, Литвину з його губернаторами, «Порі», котра пішла в опозицію, урядові й «так званій опозиції…яка йде тупиковим шляхом». Андрій Сміян пробував йому заперечити лише двічі. Спочатку він сказав, що особистий рейтинг Віктора Ющенка вищий, ніж у партії "Народний союз "Наша Україна". Мартиненко спокійно відбиває м’яча: «Звідки у вас такі дані?». Ведучий не готовий м’яч спіймати. Під кінець інтерв’ю Андрій Сміян поцікавився, а чи недооцінює влада опозицію, як це трапилося з колишньою владою. Не дуже аргументовано, але розлого Мартиненко відповів. Рахунок, зрозуміло, на користь високо посадовця, журналіст – у програші. Про телеглядачів, як змушені були дивитися довгу балачку, вже й не кажу.

На канал «1+1» запросили Юлію Тимошенко. Прем’єр-міністр України почувалася комфортно, бо гостювала в Олеся Терещенкa не вперше й, даруйте, як і під час попередньої зустрічі, поводився Олесь Терещенко з нею досить компліментарно. Воно, можливо, прем’єр-міністр на те й заслуговувала, але, погодьтеся, Юлія Володимирівна й на дискусійному ринзі могла б не гірше виглядати. Навіть переконливіше, як на мене, цей непересічний політик виступає у жорсткішому форматі.

Скажімо, коли Тимошенко сказала: «Думаю, що, знаєте, для багатьох людей, що СОТ, що СПІД, що (НРЗБ) – це, приблизно, одне й те ж», мені до болю захотілося, отих «невігласів» поруч із прем’єром побачити. На жаль… У розмові заочно отримали свою «пайку» соціалісти, керівники фракцій, які начебто «за», а насправді «проти», а також голова Верховної Ради, який «виступив категорично проти і практично розвалив усе голосування, яке було налагоджено», начебто комуністи (до цього Олесь Терещенко підштовхував Юлію Тимошенко, але вона спочатку їх не звинувачувала, лише сказала, «що й так усім усе було зрозуміло»). У контексті майбутніх виборів і того, що люди вже включилися в передвиборчу боротьбу, Прем’єр згадала Олександра Мороза, Литвина, що «в "Дзеркалі тижня" натяк зробив, що це самодостатня сила, вона буде на виборах приймати самодостатню участь». Не забула Юлія Володимирівна і "Регіони України", і соціал-демократів (об’єднаних). При цьому, оскільки згадані особи не мали фізичної можливості відповісти, гра йшла в одні ворота. Олесь Терещенко цікавиться: «Постійно говорять, що у вас не склалися чомусь відносини з оточенням Віктора Ющенка. Відсутність Президента у списках виборчого блоку, якщо він буде створений, вона допоможе чи завадить вам блокуватися?» І тут Юлія Тимошенко не витримує і просить журналіста: "Ви знаєте, перед тим, як перейти до відповіді на це питання, я хочу зараз публічно запросити найбільшого опонента вступу України до Світової організації торгівлі Петра Миколайовича Симоненка, лідера Комуністичної партії, на пряму дискусію з цифрами, з фактами, з документами на вашу студію, якщо ви дасте на це нам право і можливість". Тобто, справжня, «вживу» ДИСКУСІЯ, натякає нашій телевізійній спільноті Тимошенко, потрібна!!! Наразі ж мали ситуацію, коли Тимошенко й за себе, й за Ющенка говорила, а Терещенко, мабуть, мав уособлювати собою усіх інших. Хоча, погодьтеся, журналіст мусить ставити запитання, а не підміняти собою опонента.

Не знімають гостроти проблеми відсутності в нашому телеефірі прямо ефірних дискусій й синхрони від представників різних політичних партій, які даються навздогін задушевним бесідам у студіях. Бо ж відомо, що вирваними з контексту цитатами можна проілюструвати будь-що. Дуже вправно ними, до слова, послуговується Дмитро Кисельов. Про гостювання Володимира Литвина в «Подробно с Дмитрием Киселевим» минулого тижня «Детектор медіа» вже писала. Наразі найвправніший, як на мене, піарщик України, у відпустці. Отож цього тижня Володимир Литвин гостював на «Інтері» у «Подробностях недели». І конкуренцію на цьому каналі Дмитру Кисельову склали добру. Володимиру Литвину в розлогому інтрев’ю «протистояв» ведучий Олександр Мельничук. Спікер записав собі в «актив» те, що «вдалося зберегти країну від широкомасштабного громадянського конфлікту і вийти на нормальний діалог і на прийнятне рішення, яке, як я розумію, було сприйняте всім українським загалом. Друге, що вдалося парламенту – це розв’язати ряд соціальних проблем. Я маю на увазі підвищення мінімальних пенсій, підвищення мінімальних заробітних плат і цілий пакет соціальних законів. І, власне, саме функціонування парламенту дало можливість говорити про те, що Україна розвивається демократичним шляхом". Далі з'ясовується, що на «парламент тиснуть». Залишається за кадром: хто ж саме. Олександр Мельничук не знайшов нічого кращого, як побіжно згадати Олега Білоруса, який, на думку, Литвина «втратив чудову можливість промовчати» і не звинувачувати парламент у неефективності. Далі пасаж, який в цивілізованому суспільстві просто не може залишитися без відповіді - тих, кого він стосується: «Я хотів би сказати в цьому зв’язку, що так… ніщо так не об’єднує деяких людей, як відсутність розуму». Це ж кого з ким ота «відсутність розуму» об’єднує? Втім, з інтерв’ю це було незрозуміло. А Олександр Мельничук лише глибокодумно кинув: «Останній пленарний тиждень сьомої сесії був надто бурхливим. І події у Верховній Раді викликали чимало запитань».

Інтерв’ю Литвина перебиває (саме так, а не підсумовує) репортаж Анастасії Образцової з сесійної зали. Синхронів багато – відповідей на запитання, які виникли у глядачів, не дуже. Говорить депутат з фракції «Регіони України», дається коротенька репліка Президента України, знову - «Регіони України», фракція комуністів, позафракційний депутат, але з реплікою: «Депутатов нагибали с Банковой и долали кнопкодавами…». Не наводжу всю цитату, але повірте, там ще є достатньо, далі синхрон спікера і, нарешті, він знову сам «живцем» у студії. Виявляється, оцим репортажем журналісти «Інтера» не лише телеглядачам відкрили очі, а й самому…Володимиру Литвину. Спікер дякує за сюжет. І продовжує «І люди це все зрозуміють, а відтак – підтримає Верховна Рада України…». Литвин, коли говорить про «штучне творення більшості», то пропонує повернути на Банкову людей, які вміють професійно це робити. Мається на увазі, когось (здогадайся сам) із колишньої влади. Виявляється (ну не буду довго цитувати, повірте на слово!) у нас опікується народом переважно Литвин. Інші – мають корисливі мотиви. Мало того, Литвин і за минулої влади (ведучий із ним і не сперечається) це робив. І, як в кращих радянських традиціях, любов до українського лідера висловлює сам український народ. Скажімо Ганна Ошина з Прикарпаття і Надія Бахарєва з Луганщини в усіх можновладцях, окрім Литвина, зрозуміло, зневірилися. А Литвин, зрозуміло, на роботу ходить пішки, отож…можливі варіанти зустрічі з улюбленим най-най... Думаєте, все? А ось і ні. Знову розмову з гостем студії перебили – цього разу репортажем Володимира Горковенка . Перший з`їзд партії влади пройшов помпезно, –стверджують на «Інтері». Далі дається синхрон Віктора Ющенка, в якому Президент стверджує, що виборці тих, хто їхнє життя зробить кращим, на руках носитимуть. І Горковенко робить висновок: «Лідери НаСНУ воліють, аби виборці на руках носили не одну партію, а цілий блок». Після чого розвінчує цей блок і висловлюється так: «Проте Петро Порошенко вважає, що "намахати" хочуть якраз колишні спільники. Він підозрює, що Тарасюк, Костенко та Пинзеник, - грають на боці Юлії Тимошенко. Мовляв, у великому колгоспі домовитися щодо квот буде надзвичайно важко. Ображена четвірка, - БЮТ, НРУ, УНР і ПРП можуть піти на вибори окремо. Тобто, у прем`єрському блоці, а не в президентському. Окрім квот, побратими можуть посваритися через спікера парламенту. Споборник Пинзеника, віце-прем`єр із усіх гуманітарних питань Микола Томенко, не вбачає в єдиному блоці Народної партії Володимира Литвина». На підтвердження цього пасажу дається синхрон Томенка: "На моїй рідній Черкащині вожді колишньої Аграрної партії, які знущалися над моїми соратниками, які не просто садили в тюрми, це просто били фізично всіх – вони сьогодні знову збираються і кажуть, що нічого страшного - ми знайшли хитрий хід, як зайти у владу через вас і як знову повернутися до влади". І знову закадровий коментар кореспондента Горковенка: «Досить негативне ставлення до "народників" і в іншій "Нашій Україні». У такому дусі витриманий увесь задовгий, як на мене, репортаж. Зрозуміло, після такого сюжету підготовлений до бою Литвин знову киває на «стару владу» і згадує, що саме колись Кучма говорив Ющенку: «Віктор Андрійович, я тебе глибоко шаную і поважаю. Ти порядна і моральна людина. Але твоє оточення – ну, не подобається. Воно надто є нейпринятним і таким, що не відповідає твоєму рівню».

Підтверджує вже вкотре за короткий період Литвин і те, що й за ним стежили. А далі (згадайте народ!) хвалять Литвина вже народні депутати. Ні, це треба було чути й бачити!!! Цитувати не буду. Справедливості заради, скажу, що запитання поставили спікеру депутати з різних фракцій і навіть один міністр. Інша річ, що відповідати, схоже, на них ніхто й не збирався. Не можна ж поставити десять запитань, а потім розраховувати, що на всі з них відповідатиме «гість студії», як кажуть, жужмом. Звісно, коли не підбирати ті запитання. Отож Литвин і сказав: «Я хотів би подякувати всім своїм колегам за доброзичливі запитання».

Але, глядачу, вам мало ще «піару»? То нате «важку артилерію» - все той же «радянський…тьху, український народ питає. Скажімо, Кравченко Дмитро з Полтавської області, цікавиться, чи потрібна депутатська недоторканість. Литвин вважає, що потрібна й буцімто не так самим депутатам, як Україні. І навздогін запитанню летить з боку ведучого до гостя студії: «А, до речі, як ви вважаєте, чого хоче Україна?». Володимир Литвин розгубився: «Вона хоче врешті… врешті-решт ми подолали всі страхи і почали нормально, більш-менш цивілізовано жити, щоб ми вийшли із злиднів реально, щоб це відчула кожна людина, а не політики, які читають лише статистику". Розмова, підсилена «гарматними пострілами», триває. Це ж лише Литвин може знати , чого Україна хоче, а насправді, вона роз’єднана. Йдеться у студії про ініціативу Кравчука щодо створення громадського форуму й його позицію коментує Литвин, який вважає, що українців уже треба заспокоювати й мирити… До кінця ще довго. Тож не будемо втомлювати глядача, а лише процитуємо ще один «рекламний шедевр» - тобто, запитання Олександра Мельничука: «Ну, і наостанок теж запитання від слухачів. Ви вже розповідали про свої плани на літо – це відпочинок у Криму, спорт, книжки. Що саме збираєтеся прочитати і чи вже зібрали цю літературу?». Тут Литвин і про похід на ринок «Петрівка» згадав. Ось про рибок чи улюбленого котика в інтерв’ю не було, а, якщо слідувати піарівським технологіям, то й про них варто було б згадати…

Зазначу, що спікера наприкінці тижня було багато на всіх телеканалах. І показувався він скрізь трохи по-іншому. Але не про те нині мова, а про те, що «гості студії» трьох каналів у цей день, 10 липня, наочно продемонстрували, наскільки нам не вистачає саме прямоефірних дискусій, а не піарницьких посиденьок. Адже Тимошенко казала багато чого на адресу Литвина, Литвин – на адресу Тимошенко тощо… І якби вони були в одній студії, то це і була б не тільки гостра, видовищна дискусія, а й дискусія заради пошуку істини чи то компромісу. А коли ТБ цього не робить, коли воно тільки піарить або надає трибуну виключно для політичних закидів одного політика (політичної сили) до іншого (іншої), які залишаються без негайної відповіді – то воно свідомо чи не свідомо теж стає засобом розбрату між політиками і маніпулюванням глядачем. Що, до речі, й підтвердили вчорашній «обмін нотами» між Кабміном та парламентом. Володимир Литвин навіть відпустку перервав, щоб заяву Юлії Тимошенко прокоментувати. Знову говорять ці політики в різних ЗМІ? Між тим, хто не пам’ятає напрочуд цікавої дискусії між Литвиним і Тимошенко кількарічної давнини? Чому б не повернутися до цього формату? На жаль, і 5 канал цієї «одноосібно-гостьової» тенденції не перебиває. Бо і політики в гостях у нього останнім часом все дрібнішої вагової категорії, та й якість дискусій явно залишає чекати кращого… Наприклад, того ж таки 10 липня Роман Скрипін влаштував дискусію усередині однієї політичної сили. У програму «Час. Підсумковий випуск» о 20.00 запросили від Ліберальної партії України Петра Циганка та Олексія Лисенка. За лаштунками незримо був присутній (даруйте штамп, але коли бачу Скрипіна, на патетику тягне) Володимир Щербань. І мріяв ( у смислі стовбичив) на видноколі…Сталін, з яким Щербаня порівнювали. Пан Роман, як завжди, гостей перебивав, чим, як на мене, їх остаточно заплутав, і, власне, так і не спромігся дати глядачу повну картину, а ні в динаміці, а ні в статиці - цієї партії… Отже, ми ще не вступили в передвиборчу гонитву, а телеглядачі вже потерпають від журналістської непрофесійності або й заангажованості? То що ж буде восени, взимку та в ніжний час появи перших підсніжників?