В очікуванні інформаційного реверсу, Огляд теленовин на тижні з 11 по 17 квітня 2005 року
Ілюзії, що телебачення оперативно долучить до своєї ролі “тотального масовика - затійника” ще й роль “сторожового пса демократії” - поки залишаються ілюзіями. Щоб вести за собою людей, необхідно йти слідом за ними Лао Цзи, китайський філософ.
Аналізуючи, наскільки вагомими є зміни у вітчизняному інформаційному телемовленні, часом приходиш до дещо несподіваних висновків. Навіть попри оптимізм деяких медійних експертів, які відзначають значне зростання об’єктивності і плюралізму теленовин. Так, новини – порівняно з іще зовсім недавніми часами тотального панування “темників” - таки дійсно стало дивитися веселіше. Наприклад, певної різноманітності надають ті ж “нові опозиціонери”, до лав яких автоматично входять всі “ображені” новою владою – ображаються вони, до речі, майже завжди на кримінальне переслідування. От вони, справді, отримали набагато ширші можливості для висловлювання власної точки зору з телеекрану – ніж мали їх попередники. Змістовними, правда, ці виступи не назвеш, але в цьому точно не телебачення винне…
Що ж стосується загальної оцінки рівня суспільно-політичного мовлення, то воно все ще “у великому боргу”.
Свого часу – задовго до подій “помаранчевої революції” – мені довелось писати на схожу тему. І висновок, зроблений тоді – поки що, на жаль, залишається актуальним. Зокрема, і досі загальною рисою нашої політичної журналістики залишається те, що вона не зорієнтована на суспільний інтерес, на так званих "пересічних громадян". Прошу вибачення за розлогу самоцитату, та все ж наведу фрагмент тієї статті:
“Аргументовано, чітко і зрозуміло пояснювати більшості співгромадян близькі і віддалені наслідки рішень влади чи політичних подій для їх повсякденного життя … вважається заняттям не надто престижним і не надто прибутковим. Тим більше, що, крім постійного контролю та тиску з боку власників та менеджерів, є ще особливості медійного виробництва, вимоги оперативності. Вони позбавляють журналістів можливості "глибокого занурення" в досліджувані теми і часто зводять зміст матеріалів до суто емоційних рефлексій і стилістичних ігор – звичайно, в рамках поставленого власниками та менеджерами завдання. Тому, до речі, знаючи політичну орієнтацію видань чи каналів, досить неважко наперед передбачити їх реакцію на будь-яку подію. Врахуємо, також, що реальні інтереси представників правлячої еліти, за великим рахунком, доволі прості і досвідченим оком читаються за будь-якою офіціозною риторикою, як кажуть, "на раз".
Здавалося б, що після “помаранчевої революції”, коли величезна частина “мовчазної більшості” блискуче розвіяла експертні підозри щодо своєї суспільної пасивності, після руйнування централізованої системи інформаційного диктату – мас-медіа врешті-решт змінять свої інформаційні пріоритети. А журналісти всерйоз займуться відновленням втраченої довіри глядачів.
Але радикальних змін ми ще не дочекалися. Ілюзії, що телебачення оперативно долучить до своєї ролі “тотального масовика-затійника” ще й роль “сторожового пса демократії”, поки залишаються ілюзіями.
Про головні причини такої ситуації – незмінність власників телеканалів та принципів їх функціонування - ми почасти вже згадували в наших перших оглядах. Завдяки знанню внутрішніх “ обставин” того чи іншого каналу, нескладно прорахувати, скажімо, що, попри позитивні загальні тенденції об’єктивізації, серед топ-новин “Інтера” обов’язково знайдеться місце для інформації про яку-небудь регіональну конференцію СДПУ(о), а “События” на ТРК “Україна” мінімум половину своїх інформповідомлень присвятять долі “політв’язня” Колесникова.
Втім, сьогодні вже можна говорити і про менш глобальні, але від того не менш вагомі вади інформаційного мовлення.
І перша з них – прикриття телевізійниками невміння (небажання?) знайти справжні конфлікти та драми висвітленням кулуарних або «опереточних» скандалів, або ж і створення них – власноруч або з «подачі» зацікавлених сторін. Скажіть, будь ласка, чи може бути підставою для топ-новини поважаючого себе телеканалу повідомлення якогось анонімного депутата в російській газеті, розкручене потім в українському Інтернеті, про, начебто, ймовірну відставку Юлії Тимошенко з поста прем’єра? В Україні – може! І не тільки для якогось одного каналу, а для всіх загальнонаціональних мовників, які займалися «новиною» цілий день. Тобто, самі запустили штучно створену «новину» – самі розкрутили – самі разом з пропіареними політиками спростували…
Друга вада – відсутність «чистоти рук» в інформаційників, які заради «красного словца» здатні перекрутити все, що завгодно, висвітлюючи не те, що насправді відбулося або заявлялося ньюзмейкерами, що є суттю події або проблеми, а те, з чого, як здалося самим телевізійникам, можна зробити доморощений «інфотеймент». Ось приклад з минулого тижні? Будь ласка. Відбувся в інтернет-виданні «Українська правда» чат з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. Якийсь учасник чат-конференції запитав, чи буде міністр боротися «проти використання службового положення з корисловою метою», згадавши при цьому Ющенка в контексті історії банку «Україна», Тимошенко – в контексті ЕЄСУ і так далі. Луценко відповів, буквально, наступне: «Не исключаю, что такие обвинения могут быть. Однако, обращаю внимание, что все они – подследственность органов прокуратуры». В той же час, Луценко під час чату не виключив можливість відкриття кримінальної справи проти Віктора Януковича, у зв’язку з виявленими порушеннями закону щодо фінансування виборчої компанії екс-прем’єра… У що ці відповіді міністра вилилися на нашому ТБ? Один з телеканалів у випуску новин о 14.00. повідомив, що Юрій Луценко не виключає вікриття кримінальних справ щодо Віктора Януковича та… Віктора Ющенка! Погодьтеся, занадто вільна інтерпретація відповідей міністра на запитання учасників чат-конференції.
Незмінною також, залишається тематична звуженість новинних випусків. Знову таки, майже завжди зрозуміло, що цінність інформації в нашому ефірі визначається виключно тим, наскільки вона співвіднесена з внутріелітною боротьбою за владу чи за гроші. Між тим, оскільки переважна більшість громадян безпосередньої участі у цій боротьбі не бере, то, очевидно, що доля інформації, яка прямо стосується інтересів цієї більшості, мала б бути значно більшою. Тобто, скажімо, повідомлення про підвищення цін на пальне не мали б обмежуватися простою констатацією факту і фразами про невиконання прем’єром Тимошенко своїх обіцянок, а мали б бути більш детально проаналізовані, і з прогнозом розвитку подій – саме в проекції на життя і потреби пересічного українця. Або, наприклад, наплив імпортної свинини, окрім дотримання політичних обіцянок чинного прем’єра, справді може, з одного боку, знизити ціни для споживачів, а з другого - змусити змінити сферу застосування своїх господарських зусиль багатьох фермерів. Хтось займається цими темами саме з точки зору, знову ж таки, життя громадян – а не кабінетних ігор? Аналіз співвідношення інтересів різних груп населення, аналіз ціни кожного урядового чи президентського рішення – не в розрізі політичних інтриг, і не в макроекономічних показниках, які зрозумілі лише фахівцям, а на зрозумілих кожному прикладах. Створення “інформаційного реверсу” – зворотного зв’язку між громадянами та владою - це, власне, головне на сьогодні завдання українських мас-медіа залишається, насправді, десь на узбіччі не тільки повсякденної практики наших телеканалів, а і їх, схоже, прагнень.
Між тим суспільство потребує зараз не просто зміни інформаційного вектора – з переможених на переможців, не нової односторонності інформації. Суспільству вже мало й двосторонності – в парадигмі “влада-опозиція”. Суспільство вже – свідомо чи не свідомо – потребує ВСЕСТОРОННЬОСТІ. Саме у цій всесторонності, яку мали б забезпечити медіа – запорука від творення нової політичної віртуальності. Яка може стати вигідною і для нової влади, якщо вона надумає відмовитися від модернізаційного шансу для України, отриманого завдяки “помаранчевій революції”. Ну а для так званої “нової опозиції” політична віртуальність – цілком звична форма існування, до якої вона, певно, зовсім не проти повернутися.
Суспільство потребує, щоб висвітлення та аналіз політичної реальності, підґрунтя тих чи інших подій чи заяв не носили формального характеру. Так, наприклад, заяви про опозиційність до нової влади, які охоче проголошують “стовпи” минулого режиму, не повинні автоматично перетворюватися в індульгенцію від правової оцінки їх попередньої діяльності – як це часто трапляється зараз.
Зрозуміло, що йдеться не про інформаційний остракізм щодо конкретних персон. Йдеться про те, що журналісти зобов’язані прискіпливо оцінювати всіх, хто претендує хоч на якусь роль у політичному процесі, у владі чи в опозиції – оцінювати за реальними справами, поганими чи добрими. І допомагати робити цю оцінку своїм співгромадянам.
І якщо принципова позиція журналістів змусить політичних опонентів перейти від міжелітних кулуарних домовленостей до відкритої політичної боротьби, то її правила, відповідно, змусять противників оперувати доказовими взаємними звинуваченнями. І от тоді українська політична еліта пройде справжнє випробування суспільною думкою – як це і мало б бути в демократичній державі.
Утопічна картинка, скаже читач. Можливо. Але зовсім не нереальна. Варто лише почати. Варто розглядати кожну дію, кожне слово політиків з точки зору суспільного інтересу. Варто шукати бекграунд, порівнювати і аналізувати. Коротше кажучи, копати глибше. Окремі приклади такої роботи у вітчизняному ефірі вже існують: “Закрита зона” Володимира Ар’єва, “Подвійний доказ” Вахтанга Кіпіані та Анатолія Борсюка. Черга за іншими.
Тоді, можливо, ми скоро почуємо в Україні повідомлення на зразок інформації з Праги, яка минулого тижня зацікавила, якщо не помиляюсь, лише “Вікна”(СТБ) та 5 канал – про відставку чеського прем’єр-міністра Станіслава Гросса, який – вдумайтесь – не зміг пояснити джерела коштів, за які він придбав собі квартиру. Коментарі, здається, зайві…
PS. Сьогодні, я, попри традицію нашого огляду, обійшовся без розлогого цитування розшифровок новинних випусків. Але для тих, кому цікаво викладаю загальні переліки тем теленовин за кілька днів минулого тижня (за сайтом “Україна сьогодні”)
Сергій Черненко, “Детектор медіа”
Огляд українського телеефiру за 2005-04-12
ПОЛІТИКА Взаємини України та Польщі – найвдаліший приклад міжнародної політики, - розповідає ТСН . Так Віктор Ющенко підсумував
свій візит у Варшаву. 12 квітня він спілкувався неформально. Говорив Віктор Ющенко про досить амбітні плани України на
світовій арені: отримання державою вже у першому півріччі 2005-го статусу країни з ринковою економікою, в листопаді ж –
стати членом СОТ. На перспективу – спрощення візового режиму з країнами ЄС та Сполученими Штатами, та підписання угоди про
зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Про це також Вісті (УТ-1) , Вікна-новини , Репортер , "24 години" , Вчасно. Про
