Кілька років тому Марія Кривенко, впорядкувала книжку «Привіт, Сашко!», де зібрано спогади та рефлексії друзів і приятелів її чоловіка. Я теж долучився - інтерв'ю «Життя у «Поступі», яке було записано незадовго до смерті, та оцим невеликим текстом.
Львів. Кривенко. «Post-Поступ». Три найважливіших слова, без яких не можна уявити історію української журналістики ХХ ст.
По-перше, Львів. Місто чорноволового «Українського вісника», калинцевих «Євшан-Зілля» та осадчевої «Кафедри». Націоналістичне за міфом і глибоко соціалістичне (дехто навіть вживає слово «рагульське») за духом у перебудову, коли у колі молодих інтелектуалів з Товариства Лева (за абеткою: Ігор Гринів, Олександр Кривенко, Ігор Марков, Тарас Стецьків) й виникла ідея видавати свою газету.
По-друге, сам Кривенко. Філолог за освітою. Душа львівського, а відтак і київського журналістського товариства. Обдарований чотирма дочками і редакторським талантом.
Його місією було не просто вичитувати шпальти - робив це віртуозно, але придумувати «проекти» (на початках і слова такого, здається, не було) - від самвидавного «сліпого», бо зробленого на доісторичних вільнюських ксероксах, «Поступу», до Громадського радіо, яке ненадовго пережило Сашка і зникло з ефіру під час помаранчевої революційної ейфорії.
І, по-третє, «Post-Поступ». Це був золотий вік української журналістики. Ще живі були Гія Гонгадзе, Вадим Бойко, Мар'яна Чорна, Вадим Галиновський, Сергій Набока, Михайло Коломієць і... Сашко Кривенко.
Книжка «Антологія публікацій у газеті «Post-Поступ». 1991-1994» обсягом понад 620 сторінок на навмисно пожовклому, ніби старому газетному папері - це the best, найкраще, улюблене, зібране до купи Олександром в останні роки життя.
Невдячний жанр. Адже саме укладальник несе відповідальність перед історією за те, що включив (або не включив) до томика конкретний текст. Матеріали «на злобу дня» перемішані з «вічними текстами» письменників і публіцистів. Рекомендується для просунутих студентів в якості ковтка живої тогочасної історії.
Прикольні, фірмові «поступівські» заголовки: «Леонід Кучма: суміш кентавра з термінатором». Йшов жовтень 1992-го і майбутній гарант Конституції та фігурант резонансних кримінальних справ, щойно призначений керівником Кабінету Міністрів, обіцяв таке: «Одним із першочергових завдань уряду, який, я сподіваюся, буде затверджено, - повинно стати наведення елементарного порядку в нашому домі... Змиритися з п'ятою владою - владою мафії - ми не можемо».
Ми всі були на п'ятнадцять років молодшими і на сто років - ідеалістичнішими. Нинішні головні редактори УНІАН, «Газеты по-киевски», «Газети по-українськи», «Української правди», СТБ, десятків інших провідних видань і телеканалів вважали за честь надрукуватись у «Post-Поступі» - «газеті нашої мрії» (це слова Кривенка).
А які розкішні в газеті були псевдоніми! Тільки тепер, після виходу томика, дізнався, що Андрій Квятковський був Климентієм Дармограєм, а Ігор Ткаленко - паном Лизунчаком та Орестом Кініком. Олег Дорожовець - це Ван Ян Мен, а свого часу думали, що Кривенко зміг «розкрутити» якогось голландця... Жовчний і сексуально-розбещений Юрій Винничук називався Тиберієм Шпаком, а також... пані Аліною. Історикам журналістики буде цікаво дізнатися, що кілька унікальних псевдонімів Володимира Павліва були створені з волі... верстального комп'ютера - Ізидор Павв, наприклад.
Газета створила новий стиль вітчизняної журналістики. Розкутий, іронічний. «За гамбурзьким рахунком». Повторити, без Кривенка-редактора, - не вдасться. Він сам спробував був у другій половині 90-х знов вступити у стару воду, створивши (вже у Києві) журнал «Політика і культура», який хоч і став медійно-культурним явищем, але за рівнем суспільного впливу не наблизився до ніби периферійного львівського «Post-Поступу».
Надзвичайно цікаво погортати цю книгу ззаду. Там немає традиційного оглаву. Зверніть увагу на багатосторінковий перелік авторів, друзів і членів «кола» газети. Сотні імен, гідних найсолідніших газет. Принагідно, зауважимо, що «Дня» і «Дзеркала тижня» тоді ще не було. Та й поєднати всю цю професійну братію жоден інший часопис не міг би. А Сашко зміг.
14 травня, у Львові в Українському Католицькому університеті відбудеться традиційна щорічна лекція Свободи пам'яті Олександра Кривенка. Від «Капітули», друзів і шанувальників таланту Кривенка-редактора, буде вручено і премію - «За поступ у журналістиці».
Вахтанг Кіпіані, для «Української правди»
Фото - «Українська правда»
