Чого тільки не придумували телевізійники, щоб задовольнити золотого тільця. Розум, сила, емоції - все приносилось у жертву мамоні під гуркіт фанфар, блиск подіумів та фонтанів адреналіну. Гроші та боротьба за них прикрашались яскравими барабанами-рулетками, неоновими та лазерними табло, напівоголеними моделями, пафосними та не дуже ведучими й іншими атрибутами такої потужності, що сумнівів не залишалося: це найбільша сила та найвища чеснота останніх часів.
Якщо не помиляюся, пік телешоу з можливостями заробітку припав на 90-ті роки минулого століття, коли глядачі з нетерпінням чекали, що ж подарують Якубовичу, та підіймалися сходинками запитань-відповідей до омріяного мільйона. Тепер телевізійні золоті рудники не викликають аж такого ажіотажу - приїлося. Мішечки з грішми на блакитних екранах сховалися в тіні ток-шоу, реаліті-шоу, співочих і танцюючих талантів. Імітацію боротьби за купюри можна було спостерігати на нічних лохотронах із дешевими ведучими в кадрі, що годинами запрошували убогих розгадати слово з чотирьох букв.
Що примусило керівництво ТРК «Україна» повернутися до популярного колись телезмагання за надприбутками - річ загадкова і непередбачувана. Можливо, те, що цей формат здобув низку престижних нагород в Італії та Аргентині, а в Британії став найкращим денним шоу за підсумками National Television Awards. А може, компанія Endemol здивувала покупців статистичними даними: версії Deal or No Deal вироблялися у 65 країнах світу, а транслювались аж у 150.
Чим і кого може здивувати «Граєш чи не граєш?» - особисто для мене річ не менш загадкова, ніж купівля каналом цього формату і розміщення його в передпраймі в неділю о 17.00. Старт телегри 7 березня мав не дуже втішні показники: прем'єра взяла рейтинг 2,47%, частку 8,02% (аудиторія 18+, загальнонаціональна панель GFK). У великих містах шоу дивилися майже так само: рейтинг 2,43%, частка 8,52%.
Надії на те, що шоу набере оберти і раптом зможе підкорити небачені вершини успіху у глядачів, невеликі. По-перше, за гроші в телевізорі в нас уже змагалися більш вигадливо. Принцип лотереї, за яким у «Граєш чи не граєш?» потенційні мільйонери відкривають валізки з грішми, звісно, хвилюючий, але не настільки атрактивний, як виживання на безлюдному острові чи естафета у старовинній фортеці. Блиск в очах гравців, вдало спіймані операторами емоції, напружена драматургія - продовжувати синонімічний ряд виграшних моментів програми можна, але загалом реального і нафантазованого мною арсеналу переваг цього шоу не вистачить, щоб тримати аудиторію протягом сезону. Особливо якщо згадати, що саме в цей час «Інтер» транслює БУМ.
Ведучий Дмитро Шепєлєв, звісно, красунчик і великий майстер своєї справи, але він діє в рамках формату. Принцип відгадування правильних номерків, за якими сховано гроші, нагадує закреслення цифр на лотерейному білеті. В які пишні шати лотерею не одягнеш, які б таємничі «банкіри», голі дівчата, лазерні табло, скляні меблі її не прикрашали, - погодьтеся, трохи нудно спостерігати, як людина випробовує фарт, не напружуючи ні м'язів, ні мозку. Режисура та монтаж із елементами саспенсу не рятують самого принципу гри, який нагадує дешеві у виробництві лохотрони з дівчатами та невибагливими кросвордами в кадрі. Думати та щось робити не потрібно - just do it, хай працюють рефлекси.
Затиснутий на високому подіумі напівоголеними моделями з номерками та валізами з готівкою, в оточенні прозорих декорацій, ведучий старається як може. Але після перегляду другого випуску «Граєш чи не граєш?» у мене виникла підозра, що навіть Дмитро може піти битим шляхом ведучого «Поля чудес» із введенням у програму позаформатних «фішок» на кшталт «Приз у студію!». В промосюжеті шоу його власники не встидаючись називають Дмитра Шепєлєва серцем, нервом, головною родзинкою «Граєш чи не граєш?». Вантаж надій та сподівань, який покладають на ведучого в цьому проекті, надто громіздкий для того, щоб телелотерея вдало серфувала на хвилі рейтингів.
Втім, наш глядач такий непередбачуваний і невибагливий, що я не здивуюся, якщо цей конвеєр потенційних міліонерів протримається в ефірі не один сезон. Домогосподарки отримають порцію вболівальних емоцій, нового недосяжного секс-символа та шерегу нових багатіїв - чудовий жлобський набір. До того ж, кожного постійного глядача подібних змагань за грошові одиниці гріє бажання взяти участь у кастингу - достатньо ефемерне, але дуже солодке. Коли я в черговий раз переосмислюю риторичне запитання, поставлене в назві програми, у мене виникають асоціації з улюбленим кінофільмом за участі Міккі Рурка The Bullet. Рурк, щойно звільнившись із тюрми, знаходить разом із другом двох мажорних наркоманів, виводить їх на дах хмарочосу і роздягає. Товариш запитує: «Ей, Пуля, ми їх будемо грабувати чи трахати?» - «Яка, на хрін, різниця?».
Фото- www.tv.net.ua
