detector.media
13.03.2010 13:23
Якщо «Талант» запалюють...
Якщо «Талант» запалюють...
Ніби «феніксувавши», Оксана Марченко постала перед світом та телевізором оновлена — жива й розкута, демократична й органічна

Збулася мрія «ідіота»: минулого тижня «відпочивальна» програма СТБ «Україна має талант» (2-й сезон) розтоптала вагою рейтингових підборів (частка аудиторії сягала рекордних 40%) скандально-політичні «замовняки» - з того ж таки (вечірнього) слоту. І мені стало так приємно... О, нарешті процес суспільного оздоровлення, очевидно, вже хоч кудись рушив?..

 

Тим часом новий сезон успішного талант-шоу теж активно «рушив» - у зону жорсткої конкуренції. На обжиту галявину пропаганди художньої самодіяльності активно рвонули інші виробники. І випустили на ту ж галявину стадо своїх скажених сезонних «слонів» («1+1», ТРК «Україна» теж з ранку до ночі шукають таланти). Отож, панове, дефіцит збуджених аматорів на вітчизняному ТБ найближчими роками нам не загрожує цілком!

 

- Не боїтеся, що повальна пошесть на «запалювання талантів» знецінить ваш формат? - запитую в Оксани Марченко, ведучої проекту «Україна має талант».

 

- Гадаю, у кожному разі виживе сильніший. Це конкуренція. Країна талановита. Обдарувань, сподіваюся, вистачить на всі канали. (І - грайливо всміхається).

 

Не посперечаєшся: ця усмішка стала милою-приємною мільйонам-мільйонам глядачів. А сама ведуча, зі швидкістю реактивної ракети відірвавшись від свого телеминулого, тепер опинилася в «топі» головних українських телезірок. І, ніби «феніксувавши», постала перед світом та телевізором оновлена - жива й розкута, демократична й органічна - свій же образ. Ну ось, про цей образ (і подобу), про талантів і аферистів, про ТБ і зовсім трохи про її чоловіка - ми сіли й поговорили.

 

***

 

- Оксано, скажіть, будьте ласкаві: що коїться на цьому ТБ? Ви їх усіх, талановитих, десь розкопуєте, популяризуєте... А вони, мелькнувши в «ящику», відразу нахабніють! Хоча б цей хлопець із Харкова - кучерявий, на Укупніка схожий, котрий «синьорита, я влюблен»... Є совість у людини чи її ляльковода? На весь Інтернет піарять тему, як «украла» його шедевр «сама Алла Борисівна Пугачова», а нічого що - гроші заплатили, прізвище в титрах зазначили, «путівку в життя» виписали? Що за аматори невдячні?! Циніків багато пробирається на альтруїстичні кастинги?

- Не хотілося б говорити про цю конкретну історію... Але перед нами справді постала проблема: як не збити хвилю щирості в цій програмі? Як зберегти добрий, альтруїстичний дух?

 

Під час кастингів почали боротися з «претендентами», за якими цілий почет із продюсерів, директорів. Мета в них - піар. Жодної творчості й натхнення. Чи багато таких? Не скажу, що дуже. За період кастингів другого сезону - десь шість-сім осіб.

 

Ось приклад... Приходить симпатичний хлопець. Зі своєю історією. Каже: у мене така драма, мені так гірко, загинула дівчина, і мій номер - як гімн коханню...

 

Зворушливо? Але я ставлю навідні запитання... А як це трапилося? А як дівчину звали?

 

І бачу: він «тане», як березневий сніг. Усе ясно! «Ти брехун!» - кажу. Тому що не можна спекулювати на глибинних темах - навіть заради рейтингового шоу.

 

- З іншого боку, траплялися ж випадки, коли ви щиро переймалися невигаданими історіями?

- Звісно. Таких історій-сповідей чимало. Я навіть плачу інколи над деякими розповідями... І не соромлюся своїх зліз. Проходять чергові «оглядини»... І бачу - інтелігентна бабуся з двома внучками. Симпатичними такими мулаточками... Причому тримаються боязко, непевно. Я завела розмову. Вони сказали... Як їх залишив тато... І тата цього (він з іншої країни) шукали навіть через програму «Жди меня»... А потім померла мама... Дівчаток мали відвезти в дитбудинок, але бабуся, в якої взагалі немає жодної підтримки, сказала: ні, це мої кровиночки, і вони залишаться зі мною...

 

Потім з'ясувалося: внучок не дві, а три! І наймолодшій зовсім мало рочків. І, уявіть, ця мила жінка сама ставить внучок на ноги. Не полегшуючи собі життя і не перекладаючи ні на кого турбот.

 

Слухаю розповідь - сльози котяться. Чому? Тому що для її «тихого» життя - це вчинок героїчний. Ми ж сьогодні шукаємо героїв де завгодно. З яких завгодно історичних паралелей... А вони - поруч.

 

...Вже перед виходом на сцену підійшла до однієї з дівчаток: «А уявімо, що мама дивиться на тебе з неба... Як думаєш, що б вона тобі сказала?..» Дівчинка: «Сонечко, не бійся, я з тобою!» І з цими словами вийшла на сцену.

 

Не завжди поясню - чому плачу...

 

Може, тому, що і в мене - дівчинка, їй скоро шість років. І, природно, є внутрішнє відчуття тривоги за неї. І усвідомлення, що світ гарний тільки в телекартинці, а так - жорстокий.

 

Тобто ти неначе сприймаєш чужий біль як свій. Але й це не завжди ранить, а іноді - зціляє.

 

- Особисто ви живете у світі комфортному. Незрівнянному з тим, у якому живуть регіональні аматори. Наскільки відчутний контраст «цього» й «того» життя?

- Він вражаючий. Тому що, по-перше, там усе-таки природніше середовище... А по-друге, те середовище пробиває своїм болем полаковану столичну дійсність - із політичними пристрастями, світськими хроніками та іншою метушнею.

 

- Який із регіонів виявився, скажімо так, несподіванкою - в обвальному прагненні українського народу запалити таланти?

- Можу помилятися... Але, як завжди, активні Одеса, Дніпропетровськ, Харків. У Західній Україні, зокрема у Львові, люди здалися більш закритими. Ми й кастинги проводили там усього один день. При тому що Львів обожнюю. Там безліч моїх друзів.

 

Та й наш Київ справив, загалом, сумне враження (хоча я сама киянка). Столиця показала агресивну сумбурність, вульгарність. Може, й справді, вивітрюється столичний дух із нашого міста?

 

- А ви знаєте, що деякі «таланти», котрі беруть участь у кастингах, інколи переходять вулицю - і вже на відборі у каналу-конкурента?! От життя в людей - суцільна затребуваність.

- І такі екземпляри є. Але якщо вже «засвітяться» - хай не ображаються.

 

- Який жанровий настрій у другому сезоні, на ваш погляд, виявиться домінуючим?

- Гадаю, вокалісти чудово себе покажуть. Є герої - для мене це гордість нації, - котрі успішно працюють за кордоном, але, мабуть, уперше на багатомільйонній аудиторії презентують свої таланти вже вдома. Буде чудовий скрипаль, він грає на одній струні, як Паганіні. Будуть інші унікуми...

 

Загалом, відібрано понад 200 номерів. (У першому сезоні відібрали наполовину менше.)

 

Між іншим, британці кажуть, що тільки до другого-третього сезону й активізуються таланти-самородки.

 

***

 

- Ви не надто радикально експериментуєте з іміджем? Телеаудиторія нас переважно консервативна. Не відсахнеться?

- Ну чому? Хай «вона» буде і така, й інша. І дама з Ноттердама... Чи інша «мадам». Мені кажуть: треба бути «ближчою до народу», мовляв, довге чорне волосся - це вже «дистанція» з демократичною аудиторією... Що ж, спробуємо поекспериментувати. Я не комплектую й не мучусь із цього приводу. Бігти? Отже, біжимо!

 

Щойно з'явився формат Americas got talent на СТБ і надійшла пропозиція, ми з Віктором за ніч переглянули не один запис закордонних версій. Довго говорили на цю тему. І лише потім прийняли спільне рішення: я це робитиму...

 

- Між іншим, народ спохватився у зв'язку з цим форматом, лише коли на сцені засіяла Сюзен Бойл - чудо-юдо з незвичайним голосом.

- У них був шостий сезон, здається. Але таких форматів там - десятки. Буває, що окремий персонаж приковує увагу до програми і стає її «локомотивом»...

 

- Як у випадку з вашим першим сезоном, коли «піскова художниця» примусила їх здригнутися... Чому, до речі, саме її вибрали - з-поміж десятка інших?

- Те, що робить Ксенія, - це наші невиплакані сльози. Це здушена туга телеглядача за зневаженим патріотизмом. Згадайте її піскові сюжети - на військову тему, на тему пам'яті про близьких...

 

Одного разу ми їхали з чоловіком у гості й дорогою заговорили... про втрачене покоління. Яке, на жаль, не виховується на жодних позитивних прикладах. А мають же бути в суспільстві мотивації позитиву... А їх немає. Є одна «мотивація» - досягнення певного побутового рівня.

 

І якщо з'являється в нашій програмі «світло» в кінці тунелю (хоча б у зв'язку з тим, що роблять Ксенія чи інші учасники), то як не радіти?

 

Ось іще одна історія... На кастинги приходить сліпа дівчинка з Харкова. А в моєму житті, так сталося, був досвід спілкування зі сліпими дітьми, коли працювала піонервожатою. І ті діти швидше мене «виховували», ніж я їх. І вже я навчалася «розмальовувати» світ, якого вони самі ніколи не побачать...

 

І коли сліпа дівчинка з Харкова прийшла на прослуховування, я ніби заціпеніла, згадавши певний період життя. Особливо коли вона торкнулася мого волосся: «Ой! Яке воно в тебе гарне!»

 

Після виступу зал вітав її стоячи. І не з жалощів, а тому, що був талант людини, котра хоче перемогти себе... Не пафосно кажу?

 

- Ні, нормально... Оксано, Володимир Бородянський, начальник СТБ, ставить перед вами якісь рейтингові планки? Каже: мусите взяти в новому сезоні стільки-то «відсотків»?

- Нічого не ставить. Ставлення до проекту із самого початку було не комерційним. Швидше - гуманітарним. Ніхто не знав, як піде програма. Не знаючи броду, ми попросту ввійшли в цю «воду».

 

- Часто образ «дружини впливового політика» викликає в людей упередження, а то й відвертий негатив? Мовляв, ну що вона нам казки про бідних розповідає, тоді як сама - цариця, володарка...

- Олеже, та ніхто й поняття не має - особливо в невеличких містах, - хто я, чия дружина, хто мій чоловік... Спокійно ходжу в магазини. І ніхто мене особливо не впізнає. Втім, упізнають, звісно, але спочатку придивляються. І костюми для проекту вибираю не в бутиках, а в звичайних місцях.

 

- Ну не на базарі ж на Троєщині?

- Ну ні, звісно... Пропонує канал певні корективи телевізійного образу... Отже, будуть...

 

- У найближчому майбутньому в який бік вони вас планують коригувати?

- Можливо, стану яскравою блондинкою.

 

- Але тоді зникне «вамповість».

- Не зникне. Не уявляєте, якою «вона» вже у вересні з'явиться в «Х-фактор» - це новий проект. Можливо, багато хто злякається. Така буде «кішка», матриця-перезавантаження... Так, «вона» може бути і «подружкою», і вашою «подушкою». І взагалі - «я ваша навіки». «Вона», моя телевізійна героїня, має бути різною, важливо не повторюватися.

 

- Не станеться так, що «Її» виявиться забагато на каналі? І глядач натисне іншу кнопку?

- Буде забагато - піду в декрет... Утім, це вже як Бог дасть.

 

***

 

- Якщо детальніше про «Х-фактор»? Який там основний принцип «полювання» на талантів?

- З 10 квітня - кастинги. У проекті буде задіяно вдвічі більше людей, ніж на «Таланті». Саме шоу з безліччю сюрпризів. Головне - почути тих, хто співає. І переконати: співати можна навчити майже кожного. Адже всі ми співаємо, коли радіємо чи сумуємо, розлучаємося чи зустрічаємося.

 

«Х-фактор» - це навіть не вердикт журі (чи продюсера), це ніби перст небес, який відкриває в людині до того приховані здібності. Сцена незвичайна: з блискучою стелею, зі стінами багатофункціональними. У Британії на кастинги «Х-фактора» прийшла рекордна кількість народу - близько 180 тисяч!

 

***

 

- Що веде вас, коли їдете в регіональні нетрі, а потім сидите там годинами - мерзнете, слухаєте різну нісенітницю? Взагалі, навіщо це вам, жінці, в якої є все і навіть більше? Заради слави, чи що?

- Є один телеобраз, який для мене не те щоб «взірець» для наслідування, а більше - соціальний орієнтир. Це - Опра. Поясню...

 

Коли ти досягаєш на ТБ певних успіхів, то повинен робити хоч щось корисне. Як вона... У неї чудова соціальна роль у США. Можливо, знаєте, що відсотків 40 американців, перш ніж проголосувати за свого президента, цікавляться: а що думає Опра?

 

Працюючи на ТБ, вона ж працює на країну. Відкриває школи. Ініціює соціальні програми.

 

Так, Україна - не Америка. Тут багато «контрастів». Але мені близька ось така «корисність» теледіяльності.

 

Сама інколи виношую фантастичні ідеї. Скажімо, побудови мережі лікарняних центрів для дітей...

 

- Одна відома українська жінка, як відомо, уже зібрала багато-багато грошей на клініку - проте клініки як не було, так і немає.

- Це - жахливо. Не кажіть мені про це. Я, можливо, здаватимуся самовпевненою, але це можна й потрібно було зробити давно. Втім, надто добре знаю подробиці... Тому мені це й бачиться вдвічі жахливим, та так, що хочеться кричати «Караул!»

 

Гадаєте, я дуже змінилася - після цієї успішної програми? Чи після програми «Імена»? Чи після заміжжя? Мені здається...

 

- Що вам здається?

- Що я, як і раніше, - піонервожата. І коли чоловік інколи їздить зі мною по покупки, в чомусь допомагає, - то ця сімейна «простота» і є щастя...

- Можливо, у підтексті натяк: образ чоловіка трохи демонізований, а все - не так?..

- Тоді було зручно створити певний образ. І стосовно нього застосували спеціальну технологію, не сумніваюся... Але в багатьох питаннях - інтелектуальних, юридичних - з ним неможливо змагатися. З ним ніхто, крім Юлії Тимошенко, не ходив на жодні дебати. Колись, років п'ять тому, у мене всередині взагалі все на частини розривалося... Хотілося кричати: люди, та чи ви це, що з вами роблять? Чи ви існуєте в заданій комп'ютерній програмі? А потім... Потім зрозуміла: отже, «так» потрібно. І досвід тих років не минув безслідно.

 

- Саме жінка часто визначає ті чи інші вчинки чоловіка... Його стратегію, тактику. Особисто ви - визначаєте?

- Завжди... Адже чоловік і жінка - як сполучені посудини, у них є спільний внутрішній світ. До того ж у жінці природою закладений механізм виживання, у цьому вона - опора чоловікові: підтримує, не дає зневіритися... Але це не означає, що я «впливаю» на його рішення чи дії. Це неможливо. Він часто закритий - абсолютно. Інколи дізнаюся про щось тільки з Інтернету. Одного разу сказала: «Знаєш, Вікторе, є речі, про які все-таки потрібно говорити одне одному, щоб була можливість почути самих себе...»

 

Але, повторюю, все, що стосується якихось його рішень, - це завжди його, і тільки його рішення. І він ніколи не дозволить, щоб відповідальність лягла на іншого...

 

- Крім програми «Україна має талант», що дивитеся на ТБ - з чоловіком, із дітьми? Не виникає тривожного відчуття: ех, як утрамбують нас своїми «талантами» ці любителі, то не залишиться скоро в телевізорі жодної звивини з інтелектуального формату?

- Дивимося документальні проекти, інформаційні канали, «Ностальгію»...

 

Що ж до другої частини запитання... Добре те, що завдяки бодай таким людяним програмам, як «Талант», помалу й глядач... рухається «вгору»... Від принизливого стану «нижче поясу» (до чого його привчав телевізор), вище - до серця свого. А потім, дасть Бог, цей «рух» дійде ще вище - до його ж голови...

 

Олег Вергеліс, тижневик «Дзеркало тижня»

 

Фото - «Дзеркало тижня»

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY