Коштує повноцінна програма розслідувань реально дорожче, ніж шоу «Танцюю для тебе» (воно ж - «танцаі з інвалідами»). Під словом «дорожче» розумію не так суму в іноземній валюті, знайдену продюсерами, та вартість реклами в такому проекті. Бо в яку суму та в якій валюті оцінити розхитану нервову систему та усвідомлення того, що твоя праця на ниві боротьби за правду до перемоги не призводить? Керівництво каналів так званої «першої десятки» зрозуміло це і вирішило: для чого йти в ногу зі швидкоплинною модою на розслідування, якщо ті ж самі шоу за участі Кіркорова та Баскова, а також українських політиків мають на глядачів більший вплив.
Це я про «Інтер»: саме з його ефіру поступово зникли як кримінальні проекти Костянтина Стогнія (а кримінал без соціалу неможливий), так і «Агенти впливу» - спроба робити відверту соціалку з кримінальним підтекстом. Пізніше СТБ відмовився від виробництва «За вікнами». Хоча цей проект справді виглядав набагато якіснішим, а деякі випуски обговорювалися в професійному середовищі. До речі, СТБ рідше показує «Правила життя» - не менш соціально значимий проект, призначений насамперед для захисту прав українського споживача. З величезною натяжкою до категорії соціальних досліджень я б відніс пізнавальний «Знак якості»: нікого не звинувачуючи і нічого не викриваючи, автори цієї програми все ж таки давали практичні поради, як при бажанні підвищити якість власного життя.
«1+1» відмовився від виробництва навіть достатньо «жовтої» соціалки «ТСН. Варта». А періодичні спецпроекти каналу «1+1»у рамках ТСН (особливо - про корупцію в міліції та проституцію) нічого нового та корисного в соціальну телевізійну журналістику не внесли.
Таким чином, ваш автор хоче наголосити: під антикризову оптимізацію виробництва, а в деяких випадках - ще задовго до неї, з каналів, котрі прийнято вважати «каналами першого ешелону», зникли програми з претензією на розслідування та соціальною проблематикою. «Агенти впливу», правда, лишилися на НТН, хоча і там змінилися умови співпраці.
Соціально орієнтована журналістика, навіть професійно зроблена та поки що затребувана суспільством, далі не має широкої підтримки телевізійного керівництва так званих «основних каналів». Бо не є впливовою - перш за все, очевидно, з точки зору самих телеменеджерів. За її допомогою практично неможливо вирішити в Україні жодного питання, яке хвилювало б телевізійних керівників персонально.
І лише канал ТВі, який поки що з суто технічних причин не потрапив до «лідерської десятки», лишається з проектом «Знак оклику» найбільш послідовним. Складається враження, що якщо ТВі теж відмовиться від «Знаку оклику», соціально орієнтована журналістика кине якір на таких відверто нішевих каналах, як, наприклад, «Перший діловий», «Київська Русь» чи «УТР». Але є надія на те, що ТВі, як показує час, поступово та послідовно розвивається. Причому в кращий, як на мене, бік - у сегменті «чоловічого» телебачення, цікавість до якого на фоні загальної гламуризації та тотального тяжіння до лайт-журналістики лише зростає. І «Знак оклику» на фоні закриття аналогічних проектів таки виглядає не даниною моді, натомість - проектом іміджевим у кращому розумінні цього слова. Бо ніщо так не сприяє іміджу, як щотижневі гострі розмови про великі проблеми маленького українця, які одночасно є проблемами цілої України. Та ще й витрачання при цьому на ілюстрацію цих проблем певного часу і коштів більших, ніж цього вимагає «просто розмова» на задану тему.
Проблематика буквально кожного сюжету стосується всієї країни і може бути узагальнена. Поставивши собі за мету дивитися «Знак оклику» місяць, від 6 лютого до 6 березня, чесно зробив це і спробував структурувати сюжети.
До першої категорії за моєю системою потрапили історії, котрі відбуваються в Україні самі по собі і журналісти своїми сюжетами апріорі не здатні ані вплинути на ситуацію, ані поміняти її. Таких найбільше, тому сюжети ці чисто ілюстративні, з категорії «наші звичаї». Наприклад, початок суду над організатором афери з «Еліта Центром» Шаховим-Волконским. Процес закритий, журналістів не пускають, але репортери «Знаку оклику» проникають туди з прихованою камерою - і? В залі суду насправді нічого аж такого ексклюзивного не відбувається, а сам суд ітиме незалежно від того, прорвуться в залу розвідники чи не прорвуться. В даному випадку «наші» зайшли туди тільки тому, що їх не пускали «німці».
Або - сюжет про контрафактні парфуми відомих марок: від наочної демонстрації того, що вони є, так само, як є підроблені рибні консерви, менше їх не стане. Викорінити контрабанду як явище не можуть правоохоронці більшості країн світу. Тому сюжети про розборки на наших кордонах через те, що хтось комусь невчасно заслав грошей теж лише оповідання, а не резонансне викриття. У цей кошик - про «зіркове» заробітчанство на виборах, пільги чиновників, хабарництво ДАІ. Якщо ж журналісти «Знаку оклику» беруться красиво досліджувати на собі та інших негативну дію так званих енергетичних напоїв із вмістом алкоголю та без такого, вони натикаються на цілком офіційну відповідь: дію цих напоїв не дослідили досі навіть українські токсикологи та наркологи. Через те аматорські експерименти журналістів не мають ані наукового підтвердження, ані, навпаки, спростування.
Інша група сюжетів - це ситуації, на які журналісти реально здатні вплинути, але не можуть в силу обставин, які пояснив головний нарколог України Анатолій Вієвський у сюжеті про згадані вже енергетичні напої: «З одного боку проблеми - тотальна недоінформованість суспільства. З іншого - чиїсь бізнес-інтереси». Це стосується, зокрема, сюжету про несподіваний вихід з ладу терміналів IBOX по всьому Києву (від чого постраждав і я - платіж вчасно не пройшов, тепер «торчу» сто гривень і не можу довести факт сплати, навіть маючи на руках чек). Далі - торгівля наркотиками, зокрема - в Криму. Поки феодосійські менти кришують феодосійських народилерів (це зафіксовано на відео), наркоторгівля лишиться невразливою. І не лише в Криму, а й по всій Україні. Те ж саме стосується торгівлі нарковмістними препаратами у аптеках та метадоном - з чорного ходу наркодиспансерів.
Чи ось - системне шахрайство в магазинах, де продається техніка для дому. За рахунок пересічних покупців там покриваються усушка, утруска, угар та все інше, що погризли мишами та поклювали горобці. Протистояти цьому можна двома способами: качати права, але це призведе лише до сварок у магазинах, і не ходити в магазини, чого не буде ніколи. Журналістів з камерами бояться і дедалі частіше відмовляють їм у прямих коментарях. Але, повторюся, Господь створив приховані камери, наділив журналістів акторськими здібностями, і взагалі нашого брата якось так перестали бити (камери вже не дратують, бо їх не видно), проте матюкати не перестали, що загалом добре для динаміки картинки.
Нарешті - третя категорія, де сюжетів найменше: коли журналісти реально можуть пройти шлях розслідування до кінця, знайти та опитати всіх учасників конфлікту та потенційних його винуватців, провести своєрідне досудове слідство і формально зібрати підстави для порушення кримінальної справи. Так, у сюжетах про зґвалтування неповнолітніх вихованців дитячих будинків (Харків), загибель вагітної жінки у ліфті (Запоріжжя) та навіть зловживання київської влади, одним із наслідків якого є нечищені вулиці та 8 тисяч травмованих склад злочину показаний. Можна навіть винних назвати. Але хто їх покарає, якщо, повертаючись до початку, сюжет по телевізору вже нікого не лякає і нічого не означає?
Лишається констатувати очевидне: вплив соціально орієнтованій журналістики можна, на радість продюсерам, повернути лише в тому випадку, якщо поступ на каналах почнеться єдиним фронтом. Так само, як після «Танців з «зірками» свого часу почалися численні пісенно-танцювальні проекти, потім - талант-шоу, нарешті - різного роду «шанси», «фабрики» та кузні талантів. Йдеться не про повернення дурної, як на мене, моди на проблемну журналістику. Ви ж бачите - мода швидкоплинна, якщо це лише мода. Йдеться саме про те, аби телевізійні пані та панове, не змовляючись, усвідомили: соціальні телевізійні проекти - це перспектива, і розвиток їх - демонстрація вміння стратегічно мислити. Тільки так, лупаючи сю скалу, років за три при умові, що канали вкладатимуть-таки кошти в проекти на кшталт «Знаку оклику», ці проекти набудуть не меншого, а навіть більшого впливу, ніж розважальні. Проти яких ваш автор, до речі, нічого не має...
