Перший тиждень із двох, у які перед повторним голосуванням президентських виборів дозволена агітація, минув спокійно. Жорсткої боротьби за телеефір і увагу глядачів, яку ми бачили в останні тижні перед першим туром, немає - всі головні програми вочевидь уже розподілені між двома кандидатами. Агітація, звісно, насправді не припинялась ні на мить (що помітила навіть Нацрада), але була порівняно поміркованою. Стає зрозумілим, що замість справжніх теледебатів, у яких нам таки остаточно відмовлено, ми побачимо «заочні», зате в кілька раундів - перший із них відбувся 28 січня в Давосі, коли кандидати спілкувались із учасниками всесвітнього економічного форуму телемостом; другий 29 січня, коли гостею «Великої політики» на «Інтері» стала Юлія Тимошенко, а «Шустер live» на ТРК «Україна» - Віктор Янукович. Ймовірно, ще не один раунд заплановано на останні шість днів перед виборами, із фінальною заочною «битвою титанів» 5 лютого.

Тим часом головною подією 28 січня було звільнення та перепризначення Юрія Луценка, тож запопасти в.о. Міністра внутрішніх справ у якості гостя вечірнього ток-шоу було неабияким успіхом для Анни Безулик. Візаві Луценка у студії «Я так думаю» став народний депутат Святослав Піскун - можна було б здивуватись, чому саме він, а не хтось більш причетний до звільнення міністра і скандалу на комбінаті «Україна», якби не знати, що Партія регіонів сама добирає, кого на який ефір посилати. Чи не активніше за Піскуна Луценкові опонував із залу регіонал Віталій Бондик - безпосередній учасник конфлікту навколо «України» і, за його власними словами, власник таємничого «допуску за першою формою».

Луценкові не бракувало переконливості в доведенні своєї позиції, у його опонентів ситуація була гіршою -  та й справді важко обґрунтувати, чому держава повинна замовляти документи на сотні мільйонів гривень комерційній компанії-посереднику, а не напряму своєму власному поліграфічному комбінату. Як і в історії з «Росукренерго», очевидних і зрозумілих телеглядачам аргументів на користь компанії «ЄДАПС» у представників Партії регіонів не знайшлося, тож їхні намагання подати дії міліції та уряду як бандитизм і рейдерство були не надто вдалими.  Прояснити ситуацію настільки, щоб пересічний необізнаний глядач зміг скласти уявлення та визначити правих і винуватих у конфлікті, учасникам програми не вдалося - в першу чергу через те, що весь час перестрибували з теми комбінату «Україна» на фальсифікацію виборів, яка начебто готується (свідченням цього, на думку однієї сторони, є дії міліції та уряду на комбінаті, на думку іншої - прагнення опозиції відсторонити Луценка). Найважливіше практичне запитання поставив Луценкові Сергій Рахманін із «Дзеркала тижня»: як діятиме міліція у разі, якщо після виборів почнеться судова війна із спробами захоплення судів і державних установ, зокрема й за участю народних депутатів. Луценко запевнив, що захищати будуть від усіх, не роблячи різниці між бютівцями й регіоналами.

Обидві частини головного видовища тижня - Тимошенко на «Інтері» і Янукович на ТРК «Україна» - вразили радше неприємно. Перш за все тим, що обоє кандидатів за місяці боротьби блискуче освоїли і використовують, анітрохи не соромлячись, техніку невідповідання на запитання. На фінішній прямій, коли кожен із двох запрограмований на певний тип публічної поведінки,  вони навіть про людське око не намагаються дотримуватись формальностей у спілкуванні зі ЗМІ.  Не здивуюсь, якщо в останні дні перед виборами вони взагалі не зважатимуть на журналістів і ведучих, перетворивши ток-шоу, в яких братимуть участь, на звернення до телеглядачів. 

Юлія Володимирівна, цілком у дусі нагнітання нервозності, що панує у її виборчій кампанії перед другим туром, прийшла на ефір вбрана у чорне. Формат програми був аналогічний тому, що практикувався під час виборчої кампанії - політик+ведучий+журналісти (нагадаю, що для Януковича і Ющенка в останні тижні перед голосуванням було обрано інший формат, за участю групи підтримки). Тимошенко відразу задала тон розмови, відмовившись відповідати на перше ж запитання ведучого (про те, якими вона бачить свої шанси перемогти на виборах 2015 року) із стандартним формулюванням «мене зараз цікавить не це, а інше». Ця чарівна манера, запозичена, здається, у Віктора Ющенка, мала б користуватись неабияким успіхом у студентів на іспитах: цей білет мене не цікавить, послухайте-но відповідь на запитання білета №1. Кисельов намагався наполягти на своєму запитанні, але не досягнув успіху. Й надалі прем'єр не раз поводилась із ведучим, м'яко кажучи, не дуже чемно: виправивши його щодо своєї декларації, порекомендувала «займатись своєю справою» (таке ми вже чули в незабутньому ефірі «Шустер live» на адресу Мустафи Найєма), потім, коли Кисельов заговорив про бюджет, піддала сумніву те, що він може бути знайомий із цифрами, й не раз демонстративно пропускала повз вуха його запитання. Нервове напруження останніх тижнів дається взнаки - несподівана різкість Тимошенко межувала з грубістю.

Можливо, хтось, - особливо з числа інтегрованих у чергову «боротьбу добра і зла», -  зі мною не погодиться, але мені видається досить дивною ситуація, коли прем'єр-міністр держави двічі відверто ігнорує пряме запитання про розмір дефіциту цьогорічного бюджету, рекомендуючи звернутись до сайту Міністерства фінансів. Про цифри, які озвучував Кисельов, Тимошенко сказала «це вам, напевно, Партія регіонів розповіла», однак так правильного варіанту ми так і не почули. Натомість, вона висловила незадоволення з приводу необхідності затримуватись на таких неважливих і самоочевидних питаннях так надовго...

Дійшло навіть до спротиву намаганню ведучого оголосити рекламну паузу; коли ж стало ясно, що перерва у програмі невідворотна, Тимошенко засміялась: «Я розумію, що ви захищаєте кандидата, але настільки...».  Після цього вона почала наполягати на тому, щоб «повернутися до формату», в якому порівнюватимуться «шляхи розвитку України, які пропонують два кандидати», звинувачуючи журналістів у тому, що вони заважають їй спілкуватися з народом, і відмовляючись говорити про те, скільки платить за оренду будинку, а коли Сергій Висоцький з «Фокусу» усе ж продовжив цю тему, констатувала «я розумію, що є чіткий сценарій передачі, і ви не хочете нормально ознайомитися з декларацією».  Врешті-решт, у другій половині програми Тимошенко просто зламала формат програми, наполігши на своєму праві «сказати людям кілька слів» і почавши озвучувати домашні заготовки, головна думка яких полягала в заклику «не вірити фальшивій рекламі».

Не дивно, що до обговорення серйозних тем у програмі дійшло лише під кінець, і часу вже майже не лишалося. «Да вас перебивать бесполезно», - розвів руками Кисельов, коли гостя в черговий раз зажадала, щоб у студії слухали тільки її. Дивлячись на протиборство Тимошенко з ведучим і журналістами, мимоволі пригадав історичний ефір «Шустер live» 25 вересня минулого року, коли представники її політичного опонента, ввірвавшись у студію начебто непроханими, робили практично те саме - закриваючи ведучому й журналістам рота, під приводом «права на слово» задовольняли свої передвиборні піар-потреби. Друге найсильніше враження від ефіру полягало в тому, що Тимошенко поводилась зовсім не як політик, упевнений у перемозі і окрилений наміром перемогти; це було значно більше схоже на відчайдушне прагнення наперед знайти винних у ймовірній поразці. Вінчав цю картину прикінцевий діалог: «якщо ви програєте вибори, чи визнаєте ви свою поразку?» - «ви знаєте, я думаю, тільки вибори можуть дати відповідь на це питання». Завіса.

Віктор Янукович явився глядачам «Шустер live» у форматі «тет-а-тет із ведучим», без журналістів і підтанцовки. Двоє чоловіків у порожній студії, заставленій гротескними білими меблями, виглядали дикувато, як і момент зустрічі ведучого з гостем - Савік Шустер, потиснувши руку Януковичу, для чогось промовив «он выше меня». Й надалі багато що в розмові поміж диванів нагадувало «Стільці» Іонеско.

Показавши для зав'язки розмови відео заяви Олександра Медведька про те, що обидві судимості Януковича скасовані в 1978 році, тож кандидат не є судимим, ведучий оголосив на цьому тему знятою, додав, що аудиторію програми, згідно з попереднім опитуванням, ця тема не дуже цікавить... І тут же запитав свого співрозмовника, що дає людині тюремний досвід. А Янукович, не маючи навичок відфутболювати незручні запитання, всерйоз і розгорнуто відповів, зауваживши, що «це може статися з кожним».

На перший погляд, а особливо у порівнянні з описаною вище поведінкою Тимошенко, могло видатись, що Янукович дає змістовніші відповіді. Та насправді це просто інша тактика втечі від відповіді - «заговорювання зубів». Коли Віктору Федоровичу доводиться говорити не про поезію Чехова, а на свою «улюблену тему - політику та економіку» (ще один перл програми 29 січня), йому зазвичай удається створювати видимість осмисленого зв'язного мовлення, оперуючи шаблонними фразами і простими логічними конструкціями. Завдяки темпу мовлення, паузам між словами і фразами та зосередженому виразу обличчя складається враження, що Янукович напружено, але впевнено снує нить своєї думки. Однак за змістом те, що він говорить, зазвичай не є відповіддю на запитання, а лише загальними висловлюваннями на тему.

Наприклад, у відповідь на тезу про необхідність створення антикорупційного бюро Савік Шустер запитує: а ви не боїтеся, що з часом це бюро також стане корумпованим? «Через це пройшов весь світ», - відповідає Янукович, і продовжує обґрунтовувати необхідність боротьби з корупцією. Сенс запитання вочевидь залишився для нього недоступним. Дещо згодом потік у цілому правильних за змістом фраз на тему проблеми корупції знову переривається запитанням ведучого: чи допоможе створення бюро, якщо свідомість корумпованих чиновників не зазнає змін? «До тих пір, поки в Україні не буде прищеплений принцип презумпції невинуватості і невідворотності кари, суспільство хворітиме, але це процес, через який пройшли всі країни, як кажуть, старої демократії. Україна - молода держава, зараз розвивається, і ми, звичайно, повинні використовувати досвід інших країн», - «відповідає» Янукович. Слів сказано багато, але предметної відповіді на жодне запитання ведучого не дано.

Продовження ж цієї розмови знов нагадує театр абсурду:

- Значит, что принцип презумпции невиновности для вас важен?

- Очень важен.

- Вот вы говорите - «демократия». То есть, вы являетесь человеком, который за ценности прав человека, свободы слова и честных выборов?

- Конечно.

- Это вам близко? Вы будете делать все, чтобы это в стране сохранилось?

- Я - один из тех, кто 5 лет ведет борьбу за эти ценности. Мои оппоненты понимают принцип демократии для избранных, а я считаю, что демократия должна быть для всех. Тогда это будет демократия.

- Ваши оппоненты считают вас человеком из советского прошлого, который руководствуется в основном теми ценностями и поэтому не является гарантом движения Украины в Европу...

- Я вам скажу так: кто есть кто в нашей стране, подтверждают поступки тех или иных политиков, о которых можно судить и давать по ним оценку. Поэтому мои оппоненты привыкли вешать ярлыки на других людей какие угодно, но никогда не отвечать за свои слова и поступки. Это их привычки, наверное, с которыми они очень привыкли жить...

На цьому намагання говорити про демократичні цінності та рух до Європи припиняються. Але не припиняється традиція не відповідати на запитання. Навіщо боротися саме за пост Президента з обрізаними повноваженнями? - запитує ведучий, і Янукович починає багатослівно розповідати про те, як ішов до цього поста все своє життя, аби «получить полномочия, которые готов реализовать во имя строительства сильной страны, во имя улучшения жизни людей... реализовать тот проект, который готов предложить избирателям, обществу...». І це знов не відповідь на запитання, чому боротьба ведеться саме за пост президента.

«Хорошо. Будем считать, что мы поговорили о ваших ценностях», - підбив підсумок першої частини розмови Савік Шустер. Щоправда, пізніше він ще раз повернувся до питання «радянськості» Януковича, отримавши у відповідь вагомий контраргумент - «я уже 20 лет працюю в независимой Украине». Якби ж то час лікував радянськість...

Насправді лідер опозиції - не такий уже й безнадійний герой для ток-шоу, до нього лише треба спробувати знайти підхід. Янукович не лише не приховує, але й із певною гордістю, протиставляючи себе «акторці» Тимошенко, наголошує на своєму невмінні красиво говорити. Натомість, запевняє він і його команда, він є ефективним управлінцем. «Нужно избрать политика, который накормит страну не словами, а делом». Що ж, коли так, йому має підходити формат найпростіших економічних задач. Наприклад: ви стаєте Президентом, припустімо, маєте більшість у ВР і свій уряд, а зовнішній борг України становить стільки-то мільярдів доларів. Як саме ви збираєтесь їх віддати? Або: податкові канікули для малого і середнього бізнесу, які ви обіцяєте оголосити, зменшать надходження до державного бюджету на стільки-то відсотків. Чим саме ви залатаєте цю діру? Для талановитого управлінця знайти розв'язок задачі й коротко, не обов'язково красномовно, його сформулювати - не проблема. Але ж у цьому випадку відповідь у дусі «мое предложение - создавать мотивации для различных отраслей экономики; мотивации создаются путём различных, как говорят, применительных к той или иной отрасли методов, но общий принцип - это постепенная либерализация» означатиме фактичну неспроможність продемонструвати обіцяні управлінські здібності.

Тому Янукович воліє, - і ведучі всіх ток-шоу, де він з'являється, йому підігрують, - практикуватися в розмовному жанрі, розповідати анекдоти і квазіафоризми. «Мы должны всегда в жизни и как политики, и как люди всегда быть честными и ответственными по отношению к избирателями. И если мы о чем-то говорим, это должно соответствовать действительности. Не нужно думать, что мы самые умные, политики, а люди чего-то не понимают. Люди очень хорошо понимают...»

Тимошенко сприймає участь у ток-шоу, не зрежисованому нею чи її командою, як битву із уявними супротивниками, тоді як для Януковича участь навіть у підготовленій програмі з відповідями, написаними на папірці, є важким і неприємним іспитом. «Ми маємо програму дій, плани і говоритимемо тільки з українським народом. З Тимошенко нам нема про що говорити, бо вона щодня тільки шукає винних в тій ситуації, в якій опинилася Україна», - говорив Янукович, виправдовуючи свою відмову йти на дебати. Насправді ж ніякої «розмови з народом» не відбувається, позаяк відповідей на запитання, які справді цікавлять народ, - які стосуються саме тих соціальних і економічних питань, які народові найближчі, та практичного виміру даних Януковичем передвиборних обіцянок, - ні він сам, ні його соратники не дають. І Тимошенко, яка так рветься в ефір начебто також із ціллю донести щось до народу, нічим не краща, бо не лише ігнорує запитання, але й не стримує агресії, поводячись із журналістами як ворогами й найманими агентами «банди» чи «олігархії», й не стримуючись у подібних звинуваченнях. «Вы вчера могли сравнить, как Савик Шустер только разве что на руках его не нянчил, не гладил по голове... А на "Интере" была подготовлена мощная команда, которые на протяжении полутора часов меня предметно загрызали», - цитує відгук Юлії Володимирівни «КоммерсантЪ». У дійсності ж не те що «загризти», а й підійти на відстань укусу до Тимошенко нікому з журналістів не пощастило.

Хоча, слухаючи розмови людей на вулиці й у громадських місцях, читаючи блоги й дискусії в інтернеті, потроху починаю погоджуватися з прикрим твердженням, що народові вже й не дуже треба, щоб із ним говорили або в чомусь його переконували. Цього разу виборча кампанія пройшла й завершується на рівні емоцій, протиставлення віртуального «чорного і білого»,  монологічної комунікації з уявною аудиторією-«електоратом», оперування політтехнологічними заготовками замість змістовної дискусії про шляхи і пріоритети розвитку, вирішення конкретних завдань і проблем, що існують в Україні. «Є запитання, на які повинні відповідати кандидати на пост президента, а не новообраний президент, - сказав у другій частині «Шустер livе» 29 січня політолог Володимир Фесенко. - Але обидва кандидати або ухиляються від відповіді, або просто не відповідають на них».

За таких умов виступ у політичному ток-шоу став формою передвиборної агітації, однак саме ток-шоу за участю кандидата перестало бути інструментом, за допомогою якого ЗМІ розкривають подробиці варіантів вибору (в нашому поточному випадку - дилеми), який стоїть перед суспільством. І якщо вас як глядача не цікавить, як у черговий раз сяде в калюжу зі своїми гуманітарними екзерсисами Янукович, чи після якого запитання зірветься на крик Тимошенко, зате хотілось би почути якусь конкретику, дивитись ток-шоу немає сенсу. Аналогом того, що відбувається з ток-шоу, в інформаційній журналістиці була б пропозиція героєві новинного сюжету переказати на камеру привіт рідним і сказати будь-що, що йому хотілося б повідомити людству.

Можна було б сподіватись на те, що нормальні функції політичних ток-шоу повернуться після виборів, однак упевненості в цьому немає, оскільки навички спілкування влади зі ЗМІ не є питомими, а формуються - свого часу й із Леонідом Кучмою відбулась певна еволюція від спроб дискутувати в прямому ефірі до переведення практично всієї журналістики в маріонетковий стан. І звичка до «теплих ванн» у ефірі, і агресивне неприйняття будь-якої думки, відмінної від власної, може призвести до того самого результату. І хоч Янукович на запитання Шустера «чи будете ви гарантом свободи слова?» дав найкоротшу і найпредметнішу свою відповідь - «буду», а Тимошенко проголошує себе мало не уособленням демократії, які насправді в них мають з'явитися підстави не користуватися політичними ток-шоу у власних піар-інтересах?

Якщо ж ми, песимісти, помиляємось, і слова обох кандидатів про демократію не є порожнім звуком, вони - незалежно від того, хто з них буде президентом, а хто лідером опозиції, - повинні відмовитись від практики «зручних» ток-шоу, й не лише у мирний, але й у передвиборний час.  Звісно, не можна, клацнувши в повітрі  пальцями, вмить перетворитись із актора-демагога чи «людини в футлярі» на відкритого демократичного політика, здатного на змістовний діалог із не підкупленим і не сервільним журналістом. Але працювати над собою, рухатись у цьому напрямку і, що не менш важливо, вимагати цього від своєї команди - обов'язок цих людей, якщо вони справді збираються виправдовувати виданий їм кредит довіри.  Якщо вони не хочуть наступити на граблі попереднього президента, який не надто серйозно поставився до кредиту довіри, виділеному йому виборцями та Майданом.

А своєрідною епітафією ідеї теледебатів стала сценка у ток-шоу «Золота булава» 31 січня. Творці програми запросили пародистів, які доволі схоже зображають голоси Януковича й Тимошенко, й розіграли жартівливу імітацію дебатів. «Добраха вечора, любі маї...»... «Юлія Валадимирівна, від вашого червоного серця вже пів-України хапається за серця»... «Ми вже тут 5 хвилин, але ще нікому нічого не обіцяли»... «Я як корінний донеччанин так скажу: мокре вугілля не горить»... «Мені дуже подобається ваша стабільність - ви ще три роки тому це обіцяли»... «Де ж будуть друкуватись такі відомі українські поети, як Антон Палич Чехов? - Там само, де Анна Ахмєтова»... «Ідіть на кухню! - У мене немає кухні. - А де ж ви дома їсте? - У мене немає дома. - А де ж ви живете? - Мій дім - це Україна!»... «Виходьте, не бійтесь, тут ні в кого яєць немає». Так, напевно, саме таким чином дебати й виглядали б, якби відбулись. І те, що відбувається замість дебатів - сольні виступи кандидатів на різних каналах - являють собою ті ж межигір'я і ті ж яйця, тільки в профіль.

Сильні, демократичні, впевнені в собі, керовані професійними, а не корпоративними стандартами, медіа могли б не лише змусити обох кандидатів з'явитися на теледебати, а також провадити агітацію в діа- та полілогічному, а не монологічному режимі, але й забезпечити змістовність і конструктивність дискусії - настільки, наскільки кандидати спроможні (а не наскільки вони хочуть чи наскільки їм вигідно) говорити змістовно і конструктивно. Це не було б питанням політичної чи якоїсь іншої волі - в них просто не лишалося б іншого виходу.

Фото - www.tsn.ua