detector.media
28.01.2004 12:35
Як розподіляються авторські права при перекладі на українську матеріалів іноземних ЗМІ?
Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" дізнатися, переклад - чия то інтелектуальна власність? І чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом? "Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" побачити висвітлення актуальної теми "Розподіл авторських прав при перекладанні українською -- з наступним використанням у mass-media – матеріалів іноземних ЗМI".
Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" дізнатися, переклад - чия то інтелектуальна власність? І чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом?

"Було б дуже цікаво під вашою рубрикою "Юридична консультація" побачити висвітлення актуальної теми "Розподіл авторських прав при перекладанні українською -- з наступним використанням у mass-media – матеріалів іноземних ЗМI". Тобто: яка законна процедура використання закордонних публікацій у перекладі, чи є вiдмiнностi в залежності від того, видання якої країни служить першоджерелом, зрештою, переклад - чия то інтелектуальна власність?

Володимир Воловненко, журналіст"

Відносини, які виникають у ситуації, що ілюструється в запитанні, досить повно регламентовані чинним в Україні законодавством.

Перш за все, слід зазначити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 433 Цивільного кодексу України (далі –„ЦК”) та пункту 14 частини 1 статті 8 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, переклади творів є самостійним об’єктом авторського права. Суб’єктом авторських прав на переклади, тобто особою, яка володіє виключними авторськими особистими немайновими і майновими правами є той, хто здійснив переклад. Такими чином, людина, яка є автором перекладу має право на власний розсуд, без будь-яких обмежень, використовувати переклад (безумовно, з урахуванням винятків, які можуть бути зумовлені тим, що переклад здійснено за чиїмось замовленням і т. ін).

Водночас, не слід забувати, що і сама стаття в іноземному виданні є об’єктом авторського права, а це означає, що авторові статті належить виключне право дозволяти або забороняти будь-яке її використання. Зважаючи на те, що переклад, у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 441 ЦК, визнається одним із способів використання твору, можемо зробити висновок про те, що, за загальним правилом, для того, щоб зробити переклад будь-якої опублікованої статті, необхідно отримати згоду її автора.

Разом з тим, закон допускає два винятки з цього правила.

Перший виняток передбачено у пункті 3 частини 1 статті 434 ЦК і продубльовано у пункті „а” частини 1 статті 10 Закону „Про авторське право...”. Зміст цього винятку полягає в тому, що повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації, не є об’єктами авторського права і не охороняються в такій якості законом. Це означає, що будь-яке використання таких об’єктів (включаючи переклад) може бути здійснено без згоди їх автора.

Зміст другого винятку розкрито у пункті 3 частини 1 статті 21 Закону „Про авторське право і суміжні права”. Закон встановлює, що відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором. При цьому, посилання на видання і автора статті є обов’язковим.

Попри те, що про такий спосіб використання як переклад, у даній нормі не йдеться, використовуючи принцип аналогії, все ж можна сказати, що це положення можна застосовувати і до відтворення статті у вигляді перекладу.

Практика свідчить про те, що застереження щодо передруку досить рідко здійснюються у тексті статті чи, навіть, після редакційного матеріалу. Однак, переважна більшість видань розміщує такі застереження щодо усіх без винятку статей в тій частині видання, яка містить інформацію про видавця, редакційний колектив тощо. У таких випадках, наявність подібного застереження, все ж, доцільно розглядати як вказівку про необхідність отримання згоди автора (частіше – видання) на здійснення передруку статті. У свою чергу, відсутність такого застереження взагалі, дозволяє зробити переклад і опублікувати його без згоди автора, обмежившись лише вказівкою його імені та джерела первісної публікації.

Нарешті, у відповідності до статті 6 Закону „Про авторське право...” іноземні особи та особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом. Не вдаючись в подробиці міжнародних відносин України у сфері захисту авторського права, можна (з дуже невеликим перебільшенням) стверджувати, що будь-який іноземець може заявити претензії з приводу неправомірного використання його статті в іноземному виданні українським журналістом. Країна походження такого іноземця великого значення, при цьому, не має.

Отже, редакційна стаття є об’єктом авторського права, а тому здійснювати її переклад без згоди автора або особи яка наділена авторськими правами (найчастіше – це видання в якому опубліковано статтю) не можна. Виняток становить лише ситуація, коли у виданні, в якому опублікована стаття, не міститься будь-яких застережень з приводу можливості використання розміщених у ньому статей, проте, в цьому випадку обов’язково треба посилатись на ім’я автора статті та назву першоджерела.

Якщо переклад статті здійснено з дотриманням прав автора оригіналу, то автор перекладу сам набуває авторських прав на переклад, якими може самостійно розпоряджатись (в тому числі забороняти використання перекладу іншим особам).

Країна, в якій було опубліковано твір, переклад якого опубліковано в Україні, принципового значення при вирішенні даної ситуації не має.

Богдан Яблонський, адвокат, старший юрист в Адвокатській фірмі „Грамацький і партнери”

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY